Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 450/62/13
провадження № 61-17147св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Білоконь О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Львівська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року в складі судді Данилів Є. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2013 року прокурор Пустомитівського району Львівської області в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та Державної інспекції сільського господарства у Львівській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.
Збільшивши позовні вимоги, Львівська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області у листопаді 2019 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що колишній сільський голова с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_4 виготовив та видав завідомо неправдиві рішення Оброшинської сільської ради № № 190, 191, 192, 193 від 12 січня 2005 року, згідно із якими ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.
У травні 2009 року на підставі вказаних підроблених рішень Оброшинської сільської ради ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, загальна площа яких становить 6,4842 га.
На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2009 № 517 та № 522 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_1 земельні ділянки площами 1,0000 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0259) та 1,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0260) відповідно.
У результаті об`єднання цих земельних ділянок утворено земельну ділянку площею 2,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0278) (далі - спірна земельна ділянка) та видано ОСОБА_1 державний акт від 15 червня 2009 року серії ЯЕ № 559325.
З огляду на ці обставини та вимоги закону, позивач вважав, що земельні ділянки підлягають поверненню власнику - Оброшинській сільській раді Пустомитівського району Львівської області, а договори купівлі-продажу та акт, виданий на підставі підроблених рішень, визнанню недійсними.
Враховуючи зазначене, позивач просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області спірну земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року у задоволенні позову Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, а тому її розпорядником є районна державна адміністрація, а отже Оброшинська сільська рада Пустомитівського району Львівської області не є належним позивачем за цим позовом прокурора.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року, залишено без задоволення апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури та частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, змінено рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Оброшинської сільської радиПустомитівського району Львівської області, а тому її розпорядником є районна державна адміністрація. Місцезнаходження ділянки з водним об`єктом на території Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами, зокрема довідкою сільської ради від 05 лютого 2021 року № 262.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статей 330, 387, 388 ЦК України, прокурор не оспорював рішення органу місцевого самоврядування про виділення у власність третім особам спірної земельної ділянки та надання дозволу на її приватизацію, відповідний державний акт та договори купівлі-продажу земельних ділянок, які є чинними. При цьому прокурор обмежився доводами, які покладені в основу обвинувачення колишнього сільського голови, вина якого не доведена, вирок суду з підстав обвинувачення не ухвалений.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 321, 328, 330, 387, 388 ЦК України, статей 59, 84, 118, 122 ЗК України, статті 6 ВК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, постановах Верховного Суду України: від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16.
Касаційна скарга мотивована тим, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є саме витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1, а не визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, яким вказану землю передано у власність третіх осіб, та відповідного державного акту, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.
При вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції неповно установив обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення. Так, поза увагою суду залишився той факт, що на земельних ділянках, виділених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розташований водний обʼєкт у вигляді ставка.
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, отже його вина у виготовленні та видачі завідомо неправдивих рішень сільської ради, якими безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку, є доведеною.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року призначено справу до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішеннями Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № № 190, 191, 192, 193 від 12 січня 2005 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.
У травні 2009 року на підставі вказаних рішень Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, загальна площа яких становить 6,4842 га.
На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2009 № 517 та № 522 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_1 земельні ділянки площами 1,0000 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0259) та 1,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0260) відповідно.
У результаті об`єднання цих земельних ділянок утворено земельну ділянку площею 2,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0278) та видано ОСОБА_1 державний акт від 15 червня 2009 року серії ЯЕ № 559325.
26 липня 2002 року було виготовлено паспорт ставка № 63, згідно із яким у с. Оброшино в басейні р. Ставчанка знаходиться ставок площею 1,9 га, користувачем та балансоутримувачем якого є ВАТ "Львівсільбуд".
За результатами проведеної 07 вересня 2012 року перевірки прокуратурою порушено кримінальну справу №164-0048 щодо колишнього голови Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.
Матеріалами цієї справи встановлено, що ОСОБА_4, перебуваючи протягом 1998-2006 років на посаді сільського голови Оброшинської сільської ради Пустомитівського району, знаючи, що на земельній ділянці площею 5 га знаходяться водні обʼєкти і вона не може передаватися у приватну власність, виготовив, склав, підписав, скріпив гербовою печаткою Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та видав завідомо неправдиві рішення Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12 січня 2005 року №№ 190, 191, 192, 193, згідно із якими ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.
Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області
від 14 червня 2021 року (справа № 1316/4136/12), яка набрала законної сили 22 червня 2021 року, ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності), кримінальну справу закрито.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.
Щодо способу захисту
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна (статті 387, 388 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду увід 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
У справі, яка переглядається, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою фізичною особою - відповідачем ОСОБА_1, яка вважає себе добросовісним набувачем спірного майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 759/14874/15-ц (провадження № 61-10531св20).