Постанова
Іменем України
05 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 748/2157/16-ц
провадження № 61-6899св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2020 року в складі судді Майбороди С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-банк" (далі - АТ "Альфа-банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 04 травня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк" було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 937/7-14, відповідно до якого (з урахуванням додаткових угод від 21 вересня 2009 року, 24 березня 2010 року, 15 липня 2015 року) банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25320 швейцарських франків на умовах та з кінцевим терміном погашення кредиту, визначених договором, зі щомісячним погашенням кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом.
Банк свої зобов`язання за договором виконав повністю, однак ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та відсотків не виконує, у зв`язку з чим станом на 20 вересня 2016 за вказаним договором про надання невідновлювальної кредитної лінії утворилась заборгованість в розмірі 18032,59 швейцарських франків, яка складається із заборгованості за кредитом - 15969,65 швейцарських франків (419378,72 грн), заборгованості за відсотками - 1697,35 швейцарських франків (44574,08 грн), пені за несвоєчасне повернення кредиту - 14,76 швейцарських франків (387,61 грн), пені за несвоєчасне повернення відсотків - 350,83 швейцарських франків (9213,14 грн).
05 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк" було укладено договір кредиту № 937/08-43, відповідно до якого (з урахуванням додаткових угод від 10 жовтня 2008 року, 01 січня 2009 року, 21 травня 2009 року) банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 34218,22 доларів США, на умовах з кінцевим терміном повернення, визначених договором кредиту, із щомісячним погашенням кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом.
Банк свої зобов`язання за договором виконав повністю, однак ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та відсотків не виконує, у зв`язку з чим станом на 16 вересня 2016 року за вказаним договором кредиту утворилась заборгованість в розмірі 46237,12 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 28628,02 доларів США (750246,30 грн), заборгованості за відсотками - 12216,56 доларів США (320155,88 грн), пені за несвоєчасне повернення кредиту - 1379,16 доларів США (36143,25 грн), пені за несвоєчасне повернення відсотків - 4013,38 доларів США (105177,50 грн).
05 серпня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором кредиту від 05 серпня 2008 року № 937/08-43 між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 935/09-543, відповідно до якого (з урахуванням додаткових угод від 21 травня 2009 року, 24 березня 2010 року) ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов щодо сплати суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором.
Враховуючи вищевикладене, банк просив стягнути указану кредитну заборгованість з відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2020 року позов ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-банк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-банк" 33 368,49 доларів США, у тому числі: суму заборгованості за кредитом - 28 628,02 доларів США, заборгованість за відсотками - 4 740,47 доларів США, яка виникла за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 937/08-43.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-банк" суму заборгованості - 15 969,65 швейцарських франків, яка виникла за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 937/7-14.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами від 04 травня 2007 року та від 05 серпня 2008 року, з додатковими угодами до них, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з нього без урахування відсотків та пені за указаними договорами, що нараховані банком за межами строку кредитування, який сплив в момент пред`явлення ним вимоги до позичальника на підставі частини другої статті 1050 ЦК України.
Разом з тим, встановлюючи розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 05 серпня 2008 року №937/08-43 з додатковими угодами до нього, суд взяв до уваги висновок експерта від 20 лютого 2020 року № С-8 судової економічної експертизи щодо реального розміру заборгованості ОСОБА_2 як поручителя за вказаним договором, зазначивши, що висновок експерта є належним чином мотивованим, експерт в повній мірі відобразив проведені ним розрахунки з посиланням на матеріали справи, проаналізовані надані документи та виписки по рахункам.
Суд першої інстанції також зазначив, що надані банком виписки з особових рахунків відповідача можуть бути належним доказом видачі та руху коштів за особовим рахунком, оскільки вони є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій, у зв`язку з чим суд вважав безпідставними доводи відповідача щодо неотримання ним частини кредитних коштів, оскільки даний факт підтверджується, зокрема, виписками по рахункам, заявами відповідача про видачу готівки.
Сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 937/7-14, визначена судом на підставі наданого банком розрахунку заборгованості за вказаним договором, який відповідачем спростовано не було, при цьому судом не взято до уваги розрахунок економіста, наданий відповідачем, оскільки дані, що в ньому зазначені, не підтверджені належними доказами.
Встановивши, що з дати останніх платежів ОСОБА_1 за кредитами та відсотками до дати звернення банком до суду з позовом загальний строк позовної давності не сплив, суд не вбачав підстав для застосування строку позовної давності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 05 серпня 2008 року № 937/08-43 скасовано, а в частині стягнення судового збору змінено.
У задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 05 серпня 2008 року № 937/08-43 відмовлено.
Зменшено розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-банк" судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції з 19406,80 грн до 6 319,79 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 19 405,58 грн за апеляційний розгляд справи.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, погодився із висновками суду першої інстанції щодо стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 року без урахування відсотків та пені, що нараховані банком за межами строку кредитування, який сплив в момент пред`явлення ним вимоги до позичальника на підставі частини другої статті 1050 ЦК України. Також апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки строк виконання основного зобов`язання за договором від 04 травня 2007 року настав 27 липня 2015 року, а за договором від 05 серпня 2008 року - 02 березня 2015 року, з позов банк звернувся 28 вересня 2016 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення кредитної заборгованості за договором від 05 серпня 2008 року та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, апеляційний суд виходив з того, що банк реалізував своє право вимоги в позасудовому порядку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений статтею 37 Закону України "Про іпотеку", зареєструвавши право власності на житловий будинок та земельну ділянку за собою, у зв`язку з чим на підставі частини п`ятої статті 36 Закону України "Про іпотеку" будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником є недійсними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 937/7-14 та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
У іншій частині рішення судів не оскаржуються, а тому у відповідності до вимог частини першої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, постанові Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 923/436/17, постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 641/5541/15-ц, постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 761/43720/16-ц, постанові Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 914/355/17, постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 927/84/16, постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 911/2798/16, постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 756/31271/15-ц, постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 756/31271/15-ц, постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 336/7326/17, постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 201/10825/15-ц, постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 915/1399/17, постанові Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 365/238/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, представник заявника вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.