Постанова
Іменем України
05 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 686/4148/15-ц
провадження № 61-13566св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Виконавчий комітет Хмельницької міської ради як орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей, державний нотаріус Першої Хмельницької державної нотаріальної контори Оксанюк Наталія Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Твердуном Миколою Миколайовичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2021 року у складі судді Козак О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат ОСОБА_3, 1952 року народження, після смерті якого залишилося спадкове майно, яке складається, зокрема з квартири АДРЕСА_1 .
Через зловживання алкогольними напоями за життя ОСОБА_3 страждав психічними захворюваннями, у зв`язку з чим перебував на обліку в Хмельницькому обласному психоневрологічному диспансері, й вона здійснювала за ним догляд.
Після смерті брата їй стало відомо про наявність укладеного останнім 08 травня 2014 року договору дарування, за яким він подарував належну йому на праві власності квартиру ОСОБА_2, яка не є членом їх сім`ї.
Посилаючись на те, що на час укладення цього договору ОСОБА_3 страждав на стійке психічне захворювання, не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, просила суд визнати договір дарування квартири від 08 травня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і посвідчений Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою (реєстраційний № 3-1068), недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори Оксанюк Н. М. 08 травня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 3-1068.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій і не керував ними, у зв`язку з чим визнав укладений ним договір дарування недійсним.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 серпня 2021 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Твердуна М. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу передати на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.
Суд першої інстанції не викликав і не допитав в якості свідка державного нотаріуса, яка посвідчувала договір дарування, а апеляційний суд цим обставинам на надав жодної оцінки. Суди неповно з`ясували обставини справи, зокрема не встановили, чи позивачка прийняла спадщину в установленому законом порядку, а також не встановили можливих інших спадкоємців на майно ОСОБА_3 . Не було встановлено, що за життя ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, жодних доказів його звернення до профільних медичних закладів з цього питання впродовж часу з 2006 року до дня його смерті матеріали справи не містять і судами не досліджувалось, отже такі факти не були доведені, суди не прийняли до уваги висновок судово-психіатричної експертизи від 13 лютого 2018 року, не обґрунтували, чому надано перевагу одним доказам і відхилено інші.
Окрім того, відповідачка просила відкласти розгляд справи, призначений на 23 березня 2021 року, проте суд першої інстанції клопотання не задовольнив і розглянув справи за її відсутності.
Доводи інших осіб у справі
Представник ОСОБА_1 - адвокат Мілашевський М. Г. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 рокупоновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу № 686/4148/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Виконавчий комітет Хмельницької міської ради як орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей, державний нотаріус Першої хмельницької державної нотаріальної контори Оксанюк Наталія Миколаївна, про визнання недійсним договору дарування.
Зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2021 року в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 5 873,10 грн, а в іншій частині - зупинено дію рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2021 року до закінчення касаційного провадження.
Обставини справи
Суди встановили, що згідно договору дарування від 08 травня 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори Оксанюк Н. М. за реєстровим № 3-1068, ОСОБА_3, 1952 року народження, передав безоплатно у власність (подарував) ОСОБА_2, 1987 року народження, належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
У цей же день (08 травня 2014 року) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майноза ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, помер, причина смерті - алкогольна кардіоміопатія.
За життя (1988-2014 роки) ОСОБА_3 страждав на стійке хронічне психічне захворювання, перебував на обліку в Хмельницькому обласному психоневрологічному диспансері та неодноразово лікувався в Хмельницькій обласній психіатричній лікарні № 1. У 1996 році визнаний особою з інвалідністю ІІ групи.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, до якого входить, зокрема кв. АДРЕСА_1 .
05 лютого 2015 року Першою Хмельницькою державної нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 73-2015 за заявою його сестри ОСОБА_1 .
Окрім того, встановлено, що за життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 15 лютого 1995 року Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою (реєстраційний №5-855), яким належну йому квартиру заповів сину ОСОБА_4, проте останній у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи від 13 червня 2016 року, проведеної у ході розгляду справи Хмельницькою обласною психіатричною лікарнею № 1, на час укладення договору дарування квартири від 8 травня 2014 року ОСОБА_3 страждав психічним захворюванням у вигляді органічного розладу особистості внаслідок епілепсії з вираженими змінами, не усвідомлював значення своїх дій і не керував ними.
За висновком судово-психіатричної експертизи від 13 лютого 2018 року, проведеної Комунальним закладом Львівської обласної ради Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні, на момент укладання правочину від 08 травня 2014 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, тяжким психічним розладом не страждав, виявляв органічний розлад особистості та поведінки внаслідок епілепсії із помірно вираженим психоорганічним синдромом, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Згідно висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 серпня 2019 року, проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, на час укладення договору дарування від 08 травня 2014 року ОСОБА_3 виявляв ознаки органічного розладу особистості та за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року є посилання заявника пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 через свій психічний стан не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, у зв`язку з чим просила визнати його недійсним на підставі статті 225 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 650/1252/17 (провадження № 61-18032св20), від 02 листопада 2021 року у справі № 369/12666/15-ц (провадження № 61-13359св21).
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Тобто для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19).
У справі, яка є предметом перегляду, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з висновками судово-психіатричної експертизи від 13 червня 2016 року, а також повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 серпня 2019 року, проведеними у межах даної цивільної справи на час укладення договору дарування від 08 травня 2014 року ОСОБА_3 за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.
Отже висновками експертів встановлено абсолютну неспроможність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій на час підписання правочину від 08 травня 2014 року.
При цьому, суди оцінили ці висновки у сукупності з іншими доказами у справі та, з урахуванням встановлених обставин, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано не врахували висновок експерта від 13 лютого 2018 року, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Виходячи з того, що зазначений експертний висновок суперечить сукупності зібраних у справі доказів, суди не врахували його при розгляді даної справи.
Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, є безпідставними з огляду на те, що остання є спадкоємцем 2 черги за законом, після смерті ОСОБА_3 у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини й 05 лютого 2015 року за її заявою нотаріальна контора відкрила спадкову справу № 73-2015.
Аргументи заявника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України) також не зайшли свого підтвердження. Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).