Постанова
Іменем України
05 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 642/3930/20
провадження № 61-14866св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 04 березня 2021 року у складі судді Гримайло А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності на частину житлового будинку за набувальною давністю.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй у порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належить 1/3 частина домоволодіння АДРЕСА_1 . Інші 1/3 його частина зареєстрована за ОСОБА_2 та 1/3 частина - за ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначала, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємців не залишилося, останню за життя доглядали вони з чоловіком та після її смерті стали користуватися її частиною домоволодіння, здійснювали необхідні заходи для утримання майна в належному стані.
Посилаючись на те, що добросовісно заволоділи чужим майном, відкрито та безперервно володіють ним із 1978 року, просила в порядку набувальної давності визнати за нею право власності на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель домоволодіння АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 березня 2021 року задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання за позивачкою в судовому порядку права власності на зазначену частину домоволодіння на підставі вимог статті 344 ЦК України, мотивуючи це тим, що право власності на спірну частину домоволодіння зареєстровано за державою й позивачка обізнана про те, що вона володіє чужим майном, яке їй не належить.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 21 липня 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 березня 2021 залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 та постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 755/16913/16-ц, від 28 квітня 2020 року в справі № 552/1354/18 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.
Власник майна - держава - за 40 років користування нею спірним майном не заявляв свої права на це майно та не витребував його з її незаконного володіння, тому вважає, що зазначена частина будинку набута цілком правомірно у відповідності до положень статей 328, 344 ЦК України, належить їй у порядку набувальної давності.
Доводи інших осіб у справі
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 рокупоновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 04 березня 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 21 липня 2021 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Ленінського районного суду міста Харкова цивільну справу № 642/3930/20 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Обставини справи
Суди встановили, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 травня 2020 року, виданого Другою Харківською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 є власником 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .
Інші 1/3 його частина зареєстрована за ОСОБА_2 та 1/3 частина - за ОСОБА_4 .
Відповідно до запису акту про смерть від 11 серпня 1978 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У листі від 25 вересня 2020 року Друга Харківська державна нотаріальна контора повідомила, що після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, спадкова справа не заводилась, заяви про прийняття або про відмову від прийняття спадщини не подавалися.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 жовтня 1979 року, виданим Другою Харківською державною нотаріальною конторою, спадкоємцем 2/6 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 є держава в особі фінвідділу Ленінського району м. Харкова.
Рішенням виконавчого комітету Ленінського районної ради народних депутатів від 19 липня 1983 року № 105/42 "Про взяття на баланс ЖЕО 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1" анульовано правову реєстрацію 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, взято на баланс ЖЕО району та зареєстровано в міському бюро технічної реєстрації.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що протягом 40 років відкрито та безперервно володіє 1/3 частиною житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель домоволодіння АДРЕСА_1, яка за життя належала ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_3, у зв`язку з чим просила визнати за нею право власності на це майно на підставі статті 344 ЦК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою касаційного оскарження рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 04 березня 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 21 липня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 та постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі №755/16913/16-ц, від 28 квітня 2020 року в справі №552/1354/18 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною першою статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Крім того, враховуючи частини першу та третю статті 1277 ЦК України, можна дійти висновку, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.
З огляду на викладене за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-2924св21), від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21), від 23 вересня 2021 року у справі № 206/1759/20 (провадження № 61-9602св21).
Враховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на вказане житло за набувальною давністю у порядку частини першої статті 344 ЦК України.
Власником спірного майна є держава в особі фінвідділу Ленінського району м. Харкова, який не відмовився від належного йому нерухомого майна.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17, оскільки вказані висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у справі, що переглядається.