Постанова
Іменем України
05 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 265/2448/19
провадження № 61-18494св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Яровим Андрієм Вікторовичем, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя в складі судді Костромітіної О. О. від 17 травня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду в складі колегії суддів: Пономарьової О. М., Попової С. А., Ткаченко Т. Б. від 31 серпня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 27 жовтня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, оформлений у вигляді боргової розписки на загальну суму 45 000 дол. США. Відповідач зобов`язався повернути зазначену суму в строк до 01 березня 2018 року. На час звернення до суду з позовом відповідач борг не повернув. Оскільки відповідач своєчасно борг не повернув, тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, повинен сплатити три проценти річних від простроченої суми, розмір яких складає 1 835 дол. США.
З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з відповідача борг за договором позики, укладеним між ним та ОСОБА_2 27 жовтня 2012 року, в розмірі 45 000 дол. США, три проценти річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 1 835 дол. США в національній валюті за офіційним курсом НБУ до долару США на день проведення платежу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу у розмірі 45 00 дол. США, трьох процентів річних у розмірі 1 835 дол. США задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27 жовтня 2012 року в розмірі 45 000 дол. США та три проценти річних від прострочення суми заборгованості у розмірі 1 835 дол. США. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір боргу підтверджується виданою розпискою, визначений розпискою строк для повернення позики закінчився, а наявність в позивача боргової розписки свідчить про невиконання відповідачем своїх зобов`язань, що є підставою для застосування до останнього нарахування 3% річних, що є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Донецького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 травня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про задоволення позову зазначив про те, що районний суд обгрунтовано виходив з того, що оскільки відповідач свої грошові зобов`язання з повернення отриманої позики не виконав, з нього підлягає стягненню неотримана позивачем за договором сума боргу та три відсотки річних від простроченої суми.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_2, через свого адвоката Ярового А. В., звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 травня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року в справі № 824/62/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд необгрунтовано відхилив клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що вказана касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 265/2448/19 з Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 27 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений у вигляді боргової розписки на загальну суму 45 000 дол. США.
Відповідач зобов`язався повернути вказану суму в строк до 01 березня 2018 року.
У зазначений строк ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань не виконав, грошові кошти в повному обсязі не повернув.
За висновком експерта № 1053/1054-19 від 03 січня 2020 року за результатами проведення судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів почерк, яким виконано рукописний текст оригіналу розписки від імені ОСОБА_2, виконаний самим ОСОБА_2 . Підпис, виконаний від імені ОСОБА_2 та розміщений в нижній частині наданої на експертизу розписки від 27 жовтня 2012 року, виконаний самим ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
За вимогами частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
З положеннями частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Установивши, що відповідач свої грошові зобов`язання з повернення отриманої позики не виконав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню неотримана позивачем за договором сума боргу та три відсотки річних від простроченої суми.
Доводи касаційної скарги про неправильність експертного висновку № 1053/1054-19 від 03 січня 2020 року не заслуговують на увагу, оскільки призначення експертизи та її проведення місцевим судом здійснено з дотриманням вимог статей 103-104, 107-108 ЦПК України, і у відповідності із вимогами статті 81 ЦПК України судом надана оцінка зазначеному висновку експерта.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що між позивачем та відповідачами виникли зобов`язання за договором позики, які позичальник порушив та не повернув позичені грошові кошти, внаслідок чого з нього підлягають стягненню заборгованість за договором позики та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.
При цьому, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно стягнув як суму боргу в доларах США, що було погоджено сторонами в договорі позики, так і три відсотки річних, що відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц, в якій зазначено, що 3% річних, передбачені статтею 625 ЦК України, можуть бути визначені у дол. США та нараховуються виходячи з простроченої суми, вираженої у відповідній грошовій валюті.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.