Постанова
Іменем України
05 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 752/12751/20
провадження № 61-21200св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Прядком Русланом Володимировичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Шевченко Т. М. від 28 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії судів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В. від 24 листопада 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 12 серпня 2015 року в розмірі 800 000 дол. США, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 12 серпня 2015 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов пункту 1 якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 800 000 дол. США, що станом на день укладення договору становило еквівалент 17 097 280 грн за офіційним курсом НБУ. Умовами договору встановлено термін повернення позики - до 12 серпня 2019 року. Позивач зазначає, що ані 12 серпня 2019 року, ані в подальшому, відповідач грошові кошти, отримані у позику, позивачу не повернув, відтак позивач звернувся до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 800 000 дол. США заборгованості за договором позики від 12 серпня 2015 року та 10 510 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані належні докази на підтвердження укладення з відповідачем договору позики, а відповідачем не надані докази повернення позики, тому вона підлягає стягненню в примусовому порядку з урахуванням положень статті 625 ЦК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - Прядка Р. В. - залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, зазначив про те, що місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, кошти позивачу, як позикодавцю, не повернув, а тому утворилась заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з нього.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Прядко Р. В. 24 грудня 2021 року звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року в справі № 194/1126/18, від 18 листопада 2021 року в справі № 757/38773/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі № 464/3790/16-ц та постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд необгрунтовано відхилив клопотання про призначення судово-технічної експертизи, яке має значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
У лютому 2022 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_6, засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.
У лютому 2022 року ОСОБА_1, через свого представника ОСОБА_7, засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 752/12751/20 з Голосіївського районного суду м. Києва.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 12 серпня 2015 року між ОСОБА_1, як позикодавцем, та ОСОБА_2, як позичальником, укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 800 000 дол. США, що еквівалентно 17 097 280 грн за офіційним курсом НБУ на день укладення договору. Позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою (готівковими коштами).
Зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві в строк до 12 серпня 2019 року (пункт 3 договору позики).
Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 800 000 дол. США, що еквівалентно 17 097 280 грн за офіційним курсом НБУ на день укладення договору позики, підтверджується розпискою, складеною останнім 12 серпня 2015 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
Установивши, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобовязань за договором позики, який було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку щодо повернення отриманих сум за договором позики.
Відповідач договір позики не оспорював, в тому числі і у зв`язку із його безгрошовістю.
Наявність невирішеного судового спору між третьою особою та відповідачем щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним та його поділу, на правомірність договору позики не впливає.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.