Постанова
Іменем України
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 464/3073/20
провадження № 61-14109св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державна установа "Львівська виправна колонія № 48", Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова, у складі судді
Горбань О. Ю., від 25 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О., від 07 червня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 (попереднє прізвище " ОСОБА_2") звернувся до суду із позовом до державної установи (далі - ДУ) "Львівська виправна колонія № 48", Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із отриманим каліцтвом.
Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтував тим, що 09 березня 1999 року під час відбування покарання у ДУ "Львівська виправна колонія № 48" працював на виробництві і при зачищенні навісних та гаражних замків на шліфувальному верстаті осколком шліфувального кола отримав поранення лівого ока, в результаті чого втратив працездатність.
04 березня 2020 року йому було встановлено інвалідність ІІІ групи.
Вважав, що діями ДУ "Львівська виправна колонія № 48" йому завдано моральної шкоди, яка пов`язана з фізичним болем від травми, отриманої на виробництві, втратою зору на ліве око, не призначенням інвалідності, стражданнями через безробіття, неможливість влаштуватись на роботу.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд встановити факт отримання травми на виробництві, зобов`язати ДУ "Львівська виправна колонія № 48" скласти акт за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві, стягнути з держави Україна (в особі Державної казначейської служби України) у рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн за отримане каліцтво на виробництві ДУ "Львівська виправна колонія № 48".
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 25 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду
від 07 червня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що комісією з розслідування нещасного випадку обґрунтовано визнано нещасний випадок із ОСОБА_1 таким, що не пов`язаний із виробництвом, оскільки позивач самовільно перебував на території заточувального відділення в неробочий час, без нагляду майстра, без доручення адміністрації установи, самовільно вирішив виконати роботи по зачищенню деталейна верстаті, який для цього не призначений, і як наслідок зачисний круг розірвало, що і спричинило травму ока.
Також апеляційний суд додатково врахував, що інвалідність за загальним захворюванням позивачу встановлено майже через 21 рік після отримання травми і через 19 років після звільнення з місць позбавлення волі. Доказів вини ДУ "Львівська виправна колонія № 48" в отриманні позивачем поранення ока не надано.
ДУ "Львівська виправна колонія № 48" є окремою юридичною особою, а тому, за наявності передбачених законом підстав, має самостійно відповідати за заподіяну нею шкоду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 25 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У вересні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 711/10371/17, у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 210/84/16-ц, від 09 січня 2020 року у справі № 635/3143/17 (пункт 1 частини другої статті 389
ЦПК України).
Стверджує, що судами було проігноровано факт його направлення
ДУ "Львівська виправна колонія № 48" на лікування із виробничою травмою, а саме поранення лівого ока, яке у подальшому стало підставою для встановлення інвалідності ІІІ групи.
Вважає, що суди помилково дійшли висновку про його самовільне проникнення у заточувальне відділення без нагляду майстра та доручення керівника установи.
Звертає увагу, що він виконував слюсарні роботи, а ДУ "Львівська виправна колонія № 48" не було застосовано заходів стягнення за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. Взяті комісією з розслідування нещасного випадку до уваги пояснення старшого майстра ОСОБА_4 не відповідають дійсності. Вказаною комісією не проводилось розслідування умов праці позивача та технічного стану обладнання, дотримання норм діючого на той час Виправно-трудового кодексу України. Зазначає, що саме ОСОБА_4 дав йому наряд-допуск до виконання роботи. При цьому з пояснень майстра та інших засуджених не вбачається самовільного проникнення на робоче місце.
Також судами не враховано факт нарахування йому заробітку за травень 1999 року та не взято до уваги, що він працював без оплати праці у дві зміни, понад встановлену законом норму.
Крім того суд першої інстанції при отриманні копій документів розслідування нещасного випадку не витребував їх оригіналів.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_5 відбував покарання у ДУ "Львівська виправна колонія № 48" за вироком Залізничного районного суду міста Львова від 05 березня
1997 року, працював у вказаній установі на виробництві навісних та гаражних замків.
09 березня 1999 року під час відбування покарання у ДУ "Львівська виправна колонія № 48" ОСОБА_5 отримав поранення лівого ока.
10 березня 1999 року начальником ДУ "Львівська виправна колонія № 48" Вигнанцем Б. В. видано наказ № 46 про створення комісії з розслідування нещасного випадку.
В результаті проведеного розслідування складено висновок, яким встановлено, що засуджений ОСОБА_5, який працював слюсарем в інструментальному цеху, 09 березня 1999 року самовільно відчинив заточувальну дільницю і без дозволу адміністрації цеху виконував роботи по зачищенню деталей на заточувальному верстаті, який для даних робіт не призначений, встановивши на ньому попередньо зачисний круг. Внаслідок розриву круга засуджений ОСОБА_5 отримав травму (ушкодження лівого ока). Оскільки засуджений ОСОБА_5 використовував обладнання без дозволу адміністрації цеху і виконував роботу, яку йому не доручали, самовільно проникнувши на дільницю заточування, дана травма не кваліфікується як нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом.
ОСОБА_5 у зв`язку з пораненням лівого ока перебував на лікуванні, по закінченні якого був в задовільному стані виписаний на етап.
З місць позбавлення волі ОСОБА_5 звільнений 30 вересня 2000 року.
10 квітня 2019 року позивач змінив прізвище " ОСОБА_2" на " ОСОБА_6".
03 березня 2020 року за наслідками огляду МСЕК ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 1 розділу I Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 623 від 10 серпня 1993 року, (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення) розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу роботу) терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.
Згідно пункту 2 розділу I Положення за результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов`язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час, зокрема перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні.
Відповідно до пункту 8 розділу I Положення за результатами розслідування не складаються акти за формою Н-1 і не беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками, зокрема під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу власника, а також устаткування, механізмів, інструментів, крім випадків, що сталися внаслідок несправності цього устаткування, механізмів, інструментів.
За змістом пункту 9 розділу I Положення якщо за підсумками розслідування буде вирішено, що нещасний випадок не підлягає обліку і на нього не повинен складатися акт за формою Н-1, то в такому разі складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм). Вимоги цього Положення на такий випадок не поширюються.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди встановили, що ДУ "Львівська виправна колонія № 48" організувала розслідування нещасного випадку, який стався з позивачем 09 березня 1999 року, про що комісією з розслідування нещасного випадку складено відповідний акт, згідно з яким позивач, самовільно відчинив заточувальну дільницю і без дозволу адміністрації цеху виконував роботи по зачищенню деталей на заточувальному верстаті, який для даних робіт не призначений, встановивши на ньому попередньо зачисний круг. Внаслідок розриву круга позивач отримав травму (ушкодження лівого ока). Оскільки засуджений ОСОБА_5 використовував обладнання без дозволу адміністрації цеху і виконував роботу, яку йому не доручали, самовільно проникнувши на дільницю заточування, дана травма не кваліфікується як нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом.
Виходячи зі встановлених обставин, на підставі поданих сторонами доказів, оцінених у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши, що позивач самовільно перебував на території заточувальної дільниці, без нагляду майстра, без доручення представників адміністрації установи, самовільно виконував роботи на верстаті, який для цього не призначений, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки за таких обставин нещасний випадок з позивачем не є таким, що пов`язаний із виробництвом.
Посилання заявника на пояснення інших засуджених цих висновків судів не спростовують.
Так, зокрема засуджений ОСОБА_7 у своїх поясненнях вказав, що
ОСОБА_5 роботу по зачищенню задирів на замках мав виконувати в лещатах напилком. Старший майстер інструментальної дільниці
ОСОБА_4 в поясненнях зазначив, що роботу, під час виконання якої ОСОБА_5 отримав травму, останньому ніхто не доручав, а станок не призначений для цілей, в яких його використовував позивач.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що суд першої інстанції при отриманні копій документів розслідування нещасного випадку не витребував їх оригіналів, адже копії вказаних документів досліджувались в судовому засіданні за участі позивача, проте ОСОБА_1 не висловлював будь-яких сумнівів в їх достовірності та не заявляв клопотання про витребування їх оригіналів.
Судами, в межах предмету позову, не встановлено порушень ДУ "Львівська виправна колонія № 48" Виправно-трудового кодексу України, які б давали підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідач невідкладно, після травмування ОСОБА_3, забезпечив надання йому медичної допомоги, створив комісію і організував розслідування причин та обставин нещасного випадку, за результатами якого було складено відповідний висновок.
При цьому ОСОБА_1 із розглядуваним позовом, в якому фактично просить ревізувати результати розслідування нещасного випадку, проведеного відповідачем у 1999 році, звернувся до суду більш ніж через
20 років.