Постанова
Іменем України
12 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 569/10141/20
провадження № 61-5074св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
стягувач - Публічне акціонерне товариства "ВіЕйБі Банк",
боржник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Лугова Лілія Сергіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на постанову Рівненського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В.,
Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Львів) (далі - Рівненський МВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів)) Лугової Лілії Сергіївни про повернення виконавчого документа стягувачу.
Скарга мотивована тим, що 19 березня 2015 року Національний банк України прийняв постанову про відкликання банківської ліцензії Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") та ліквідацію банку (публікація про ліквідацію розміщена у газеті "Голос України" 26 березня 2015 року). Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення про початок процедури ліквідації зазначеного банку та делегування повноважень ліквідатора банку.
З березня 2015 року державний виконавець не вживав заходів щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні, а у травні 2020 року повернув виконавчий документ стягувачу, який ліквідований та відсутній за вказаною у виконавчому документі адресою.
Вважає, що постанова про повернення виконавчого документа від 28 травня 2020 року порушує права як стягувача, так і боржника, оскільки,
повертаючи виконавчий документ на підставі пункту 7 частини першої
статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець не вправі зняти арешт та розшук майна боржника.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу
від 28 травня 2020 року, винесену державним виконавцем Рівненського МВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів) Луговою Л. С у виконавчому провадженні № 49740320.
Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2020 року в задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що подана скарга обґрунтована лише тими доводами, що державним виконавцем не вчинено дій щодо заміни сторони виконавчого провадження, проте вчинення таких дій є правом державного виконавця, а не його обов`язком. У діях державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 травня 2020 року не встановлено порушень норм матеріального права.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року скасовано ухвалу суду першої інстанції та прийнято нову постанову про задоволення скарги ОСОБА_1 .
Визнано протиправною та скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 травня 2020 року, яка винесена державним виконавцем Рівненського МВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів) Луговою Л. С. у виконавчому провадженні № 49740320.
Постанова апеляційного суд мотивована тим, що ПАТ "ВіЕйБі Банк"
є неналежним стягувачем, питання щодо його заміни у виконавчому проваджені не вирішене, тому постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу вказаному банку є протиправною.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі Рівненський МВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів) просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судового рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду не містить обґрунтування про порушені державним виконавцем норми права. Оскільки ПАТ "ВіЕйБі Банк" як юридична особа не припинене та відсутня ухвала суду про заміну сторони виконавчого провадження, то вказаний банк є стягувачем за виконавчим листом, виданим 16 березня 2011 року Рівненським міським судом Рівненської області. Сторонами виконавчого провадження не доведено факт вибуття стягувача, тому підстави для звернення державного виконавця до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження відсутні.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга до Верховного Суду подана Рівненським МВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів) 26 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що на виконанні у Рівненського МВ ДВС Західного МРУ МЮ (м. Львів) перебув виконавчий лист № 2-6456/10, виданий 16 березня
2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк", назву якого змінено на ПАТ "ВіЕйБі Банк", заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 912,35 грн, судовий
збір - 229,13 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді - 12 грн.
Національний банк України 19 березня 2015 року прийняв рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ліквідацію банку.
Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 про початок процедури ліквідації зазначеного банку та делегування повноважень ліквідатора банку.
Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 травня 2020 року виконавчий лист № 2-6456/10 повернуто ПАТ "ВіЕйБі Банк" на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника не виявлений протягом року з дня оголошення розшуку та у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.
Апеляційний суд також встановив, що ПАТ "ВіЕйБі Банк" є неналежним стягувачем, питання щодо його заміни у виконавчому проваджені не вирішене.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що
ПАТ "ВіЕйБі Банк" є неналежним стягувачем, питання щодо його заміни
у виконавчому проваджені не вирішене, тому постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу вказаному банку
є протиправною.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий суд, яке передбачає як прийняття судом остаточного рішення, так і його виконання, яке забезпечується державою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що право на суд, захищене статтею 6 Конвекції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції"). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають
у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Частиною четвертою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову
в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК України).
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо
боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Встановлено, що постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 травня 2020 року виконавчий лист № 2-6456/10
повернуто ПАТ "ВіЕйБі Банк" на підставі пункту 7 частини першої
статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника не виявлений протягом року з дня оголошення розшуку та у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.