Постанова
Іменем України
12 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 233/4751/20
провадження № 61-19937св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Горовенко Любові Михайлівни на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2021 року у складі судді Наумик О. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Мірути О. А., Хейло Я. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором позики від 11 лютого 2017 року в розмірі 100 000,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на день звернення з позовом еквівалентно 2 831 640,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 11 лютого 2017 року між ним і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позичальник взяв у нього в борг грошові кошти в сумі 100 000,00 дол. США з терміном повернення на вимогу. ОСОБА_2 брав гроші на розвиток спільного з ОСОБА_3 сімейного бізнесу, про що дружина позичальника була обізнана.
18 листопада 2019 року він надіслав відповідачам вимоги про повернення грошових коштів, які було залишено без виконання. Тобто, відповідачі свої зобов`язання з повернення коштів не виконали, на його звернення про повернення коштів (як письмові, так і в телефонному режимі) не відреагували.
Оскільки під час отримання грошових коштів у позику ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, а грошові кошти, взяті у борг, були витрачені на потреби сім`ї, просив стягнути з відповідачів солідарно суму позики.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 17 серпня 2021 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 лютого 2017 року в розмірі 100 000,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення еквівалентно 2 664 570,00 грн. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе за договором зобов`язань, своєчасно не повернувши грошові кошти, отримані в борг. Зважаючи на те що за договором від 11 лютого 2017 року позичальник ОСОБА_2 отримав в борг кошти в дол. США, він зобов`язаний повернути позикодавцеві ОСОБА_1 таку ж суму коштів у дол. США.
Відмовляючи у задоволенні позову, заявленого до ОСОБА_3, суд виходив з того, що позивач не довів, що кошти, отримані ОСОБА_2 за договором позики, були використані в інтересах сім`ї, а тому немає підстав для покладення солідарного обов`язку щодо стягнення суми позики на ОСОБА_3 .
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Донецький апеляційний суд постановою від 10 листопада 2021 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - Горовенко Л. М. та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишив без задоволення. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2021 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи немає доказів того, що позичені кошти в розмірі 100 000,00 дол. США, використані ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, тому немає підстав для солідарного стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У грудні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Горовенко Л. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15 та постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15, від 20 січня 2021 року у справі № 752/4638/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/1012, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що тягар доказування факту отримання та витрачання коштів у сумі 100 000,00 дол. США не в інтересах сім`ї покладається саме на ОСОБА_3, яка не надала жодних доказів на підтвердження вказаного факту. Водночас матеріали справи містять докази того, що грошові кошті, отримані в позику, витрачені в інтересах сім`ї.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
01 лютого 2022 року справа № 233/4751/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини
Суди попередніх інстанцій встановили, що 11 лютого 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позичальник взяв у борг грошові кошти у сумі 100 000,00 дол. США з терміном повернення на вимогу.
На підтвердження укладання договору позики від 11 лютого 2017 року та передання позикодавцем коштів на виконання його умов ОСОБА_2 надав розписку про отримання ним від позивача грошових коштів у сумі 100 000,00 дол. США.
На час укладення договору позики ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2019 року, яке набрало законної сили 27 липня 2019 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано. Після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_7 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику.
За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Установивши, що факт укладення договору позики та отримання ОСОБА_2 у борг від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 100 000,00 дол. США підтверджується розпискою від 11 лютого 2017 року, суди дійшли правильного висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин, зобов`язання за якими відповідач не виконав, та у зв`язку з цим про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.
Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує з частиною четвертою статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-72цс19.
Суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12.
Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суди попередніх інстанцій не встановили, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що грошові кошти, одержані за договором позики, ОСОБА_2 використав у інтересах сім`ї колишнього подружжя ОСОБА_8 .
Оскільки ОСОБА_2 не довів того факту, що отримані ним як позика кошти були витрачені в інтересах сім`ї, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для солідарного обов`язку з повернення грошових коштів за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Горовенко Любові Михайлівни залишити без задоволення.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині вирішення вимог, заявлених до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.