Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 710/2222/15-ц
провадження № 61-12541св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 лютого 2020 року у складі судді Кирилюк Н. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 20 листопада 1993 року до 24 вересня 2012 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, під час якого подружжя набуло у власність приміщення прохідної "літера Б" площею 25,1 кв. м, гараж "літера Ж" площею 126,3 кв. м, мийку "літера Л" площею 117,4 кв. м, приміщення майстерні "літера Е" площею 154,4 кв. м та приміщення контори "літера А" площею 86,4 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 .
Право власності на ці приміщення зареєстроване за ОСОБА_4 .
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2011 року зазначені нежитлові приміщення були передані у власність ОСОБА_2 . Підставою ухвалення вказаного рішення була наявність боргу ОСОБА_4, який підлягав поверненню.
Вважала, що відчуження ОСОБА_4 майна у такий спосіб відбулось з метою виведення майна із сумісної власності подружжя та неможливості його поділу.
15 квітня 2015 року вона дізналась про наявність свого порушеного права та наявність вказаного рішення суду, яке порушувало її право на спільну сумісну власність подружжя, внаслідок чого оскаржила в апеляційному порядку вказане рішення суду від 05 вересня 2011 року.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 06 серпня 2015 року рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
Достовірно знаючи про наявність спору щодо нерухомого майна, під час перебування справи в суді апеляційної інстанції 05 травня 2015 року ОСОБА_2 відчужив це майно за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що підстава набуття ОСОБА_2 права власності на спірне майно була визнана незаконною і спірні нежитлові приміщення, які є спільним майном подружжя, незаконно перейшли в особисту власність ОСОБА_3, позивачка просила:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
- витребувати з незаконного володіння набувача ОСОБА_3 це майно.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 січня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачка не була власником майна, її вимоги не підлягають до задоволення в порядку статті 388 ЦК України. Крім того, позивачка не довела, що є власником всього майна, яке є предметом договору купівлі-продажу, оскільки спільна сумісна власність подружжя передбачає частку кожного з подружжя в майні (стаття 70 СК України).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 січня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що, пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що наведене вище майно перебувало у спільній сумісній власності подружжя: її та ОСОБА_4, відтак відповідно до статті 60 СК України вона має право власності на 1/2 частину, а тому є всі підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 травня 2015 року та витребування майна з чужого незаконного володіння. Як убачається зі змісту рішення апеляційного суду від 06 серпня 2015 року підставою для скасування рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05 вересня
2011 року про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірні приміщення стало те, що ОСОБА_5 не мав права відчужувати спірне майно, яке належить на праві спільної сумісної власності подружжю. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду про визнання права власності, на підставі якого спірне майна було вилучено з володіння позивача, у подальшому було судом скасовано, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України. Вирішуючи спір, суди на вказане уваги не звернули, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судами повністю не встановлено, ухвалені рішення не відповідають вимогам статті 213 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції) щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 338 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції) є підставою для їх скасування, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Витребувано з володіння набувача ОСОБА_3 нежитлові приміщення - приміщення прохідної "літера Б" площею 25,1 кв. м, гараж "літера Ж" площею 126,3 кв. м, мийку "літера Л" площею 117,4 кв. м, приміщення майстерні "літера Е" площею 154,4 кв. м та приміщення контори "літера А" площею 86,4 кв. м, які розташовані в АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- спірне майно придбане в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і є спільною сумісною власністю подружжя;
- відсутність судового рішення про поділ спірного майна чи про визначення розміру часток кожному зі співвласників не позбавляє позивача права на захист від порушень з боку інших осіб, оскільки відповідачами не спростовано презумпцію спільності права власності позивачки на вказане майно;
- оскільки добросовісність набуття майна можлива лише тоді, коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, наслідком правочину, здійсненого з таким порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна із незаконного володіння (віндикація). Водночас вимоги про визнання договору недійсним не підлягають до задоволення, оскільки недійсність договору призведе до повернення майна особі, якою воно було відчужене, що за своєю суттю є реституцією.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 лютого 2020 року - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо спірного майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, і він має право витребувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України. Враховуючи обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, надані як на підтвердження позовних вимог, так і на їх заперечення, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а саме задоволення вимог про витребування майна, оскільки добросовісність набуття майна можлива лише тоді, коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати. Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову добросовісного набувача із використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України, що і було зазначено судом першої інстанції.
Колегія суддів зауважила, що судом першої інстанції було правильно зазначено у рішенні про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки вимоги про визнання договору недійсним не підлягають до задоволення, так як недійсність договору призведе до повернення майна особі, якою воно було відчужене, що за своєю суттю є реституцією.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не доведено право на спірне майно, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірне майно набуте під час перебування позивачки у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ОСОБА_4 .
У серпні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, справу передати на новий судовий розгляд.
У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_4 зазначає, що:
- позивачка не має правовстановлюючих документів на спірне майно і не може бути заявником для реєстрації права власності, оскільки вказаний об`єкт нерухомого майна був зареєстрований за ним на підставі рішення суду. Частка позивачки у праві спільної сумісної власності подружжя не визначена як в ідеальній частці, так і в натурі. Питання про визнання спірного майна спільною власністю подружжя, його поділ в судовому порядку до цього часу не вирішені, тому звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння є передчасним;
- у резолютивній частині рішення суд першої інстанції не зазначив, на користь кого витребувано спірне майно, що унеможливлює його виконання і не тягне юридичних наслідків.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ОСОБА_3 .
У вересні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій.
У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_3 вказує, що:
- задовольнивши вимогу про витребування майна, суди не врахували, що позивачка не довела наявності в неї права власності на спірне майно; факту вибуття майна з володіння позивачки і знаходження його у відповідача; фактів, які доводять незаконність володіння відповідачем майном позивачки; фактів, які доводять відсутність між позивачкою і відповідачем зобов`язально-правових відносин щодо спірного майна;
- навіть якщо припустити, що позивачка може бути власником 1/2 частини спірної нежитлової будівлі, то не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо витребування у відповідача об`єкта нерухомості в цілому, оскільки власник має право витребувати лише своє майно, а задоволення позовних вимог щодо витребування об`єкту нерухомості в цілому призведе до порушення права власності іншого співвласника;
- наявність у діях одного із співвласників волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача;
- в момент вчинення правочину (укладення договору купівлі-продажу) судове рішення, яким було визнано право власності ОСОБА_2 на нежитлові будівлі, набрало законної сили та не було скасовано, а тому ОСОБА_2 мав право відчужувати даний об`єкт нерухомості за договором купівлі-продажу;
- внаслідок задоволення вимоги про витребування майна були порушені норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме було здійснено передчасне, незаконне втручання у мирне володіння майном.
Доводи касаційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зводяться до незгоди із задоволенням позовної вимоги про витребування майна, тому з урахуванням вимог частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині (щодо відмови у задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна) рішення та постанова судів попередніх інстанцій касаційному перегляду не підлягають.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 161/9138/16-ц і відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 387, 388 ЦК України в розумінні зазначення в резолютивній частині рішення суду особи на користь якої повинно бути витребувано майно.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 404/3924/13-ц, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-327цс15, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 925/180/18, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 20 листопада 1993 року до 13 вересня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики за ОСОБА_2 визнано право на приміщення прохідної площею 25,1 кв. м, гаража площею 126,3 кв. м, яке належить ОСОБА_8 згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 24 червня 2006 року, мийки площею 117,4 кв. м, яке належить ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 вересня 2007 року, приміщення майстерні площею 154,4 кв. м та контори площею 86,4 кв. м, будівель та споруд, яке належить ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15 лютого 2008 року, розташовані на АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргу за договором позики в сумі 350 000,00 грн.
Право власності на це майно ОСОБА_2 зареєстрував 05 травня 2015 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 05 травня 2015 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 05 травня 2015 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_9 приміщення прохідної, гаража, мийки, майстерні та контори, розташовані на АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 06 серпня 2015 року рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2011 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.
Підставою даного позову ОСОБА_1 зазначала те, що наведене майно перебувало у спільній сумісній власності подружжя: її та ОСОБА_4, тому вона має право власності на Ѕ частину цього майна.