ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2022 року
м. Київ
cправа № 925/162/20(711/6697/19)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021
та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020
у справі № 925/162/20(711/6697/19)
за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
до ОСОБА_1
про стягнення боргу за кредитним договором.
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління "АТ "Ощадбанк" (далі - АТ "Ощадбанк", Банк, позивач) звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 130-07 від 18.07.2007 в сумі 34154,54 доларів США та 115902,13 грн. та судові втирати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог АТ "Ощадбанк" посилалося на наступні обставини.
18.07.2007 між ПАТ "Державний ощадний банк України" та фізичною особою ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № 130-07 (далі - кредитний договір), за умовами якого останньому надано кредит у сумі 34 000,00 дол. США строком на 240 місяців зі сплатою 12% річних. Остаточною датою повернення кредиту визначена дата 17.07.2027.
Згідно з п. 2.1. Кредитного договору кредит надається на споживчі цілі; що відповідно до п.1.5. Кредитного договору ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання щодо своєчасної сплати відсотків за користування кредитом та погашення кредиту щомісячно рівними частинами у сумі 141,00 дол. США до 27 числа кожного місяця, починаючи з липня 2007 року.
Нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувається щомісячно за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості за кредитом, який був отриманий ОСОБА_1 , починаючи з дати видачі кредиту до закінчення терміну, на який було видано кредит. При розрахунку процентів враховується перший і не враховується останній день користування кредитними коштами (п.п.1.6.1.1, 1.6.1.2 п.1.6 Кредитного договору).
Згідно з п.4.2. Кредитного договору Банк має право вимагати від Позичальника (відповідач) належного виконання взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором та при виникненні простроченої заборгованості за основною сумою боргу та/або відсотками більше ніж на 2 місяці вимагати дострокового повернення кредиту, відсотків та інших платежів, передбачених Кредитним договором, або стягнути дану заборгованість у примусовому порядку.
Позичальник у свою чергу зобов`язувався належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання та повернути кредит у строки, встановлені Кредитним договором, і сплачувати проценти за користування кредитними коштами, банківські комісії відповідно до п.4.3 Кредитного договору.
У випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення (п.5.2. Кредитного договору).
01.11.2008 до Кредитного договору було укладено Додаткову угоду № 1, згідно з якою відсоткова ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі 16% річних.
01.03.2009 до Кредитного договору був укладений Додатковий договір № 2, відповідно до якого відсоткова ставка за користування кредитними коштами встановлюється у розмірі 12% річних; що починаючи з листопада 2014 року ОСОБА_1 порушив умови Кредитного договору щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та повернення суми основного боргу, у зв`язку з чим 03.09.2015 останньому було направлено претензію №26-10/526 з вимогою погасити прострочену заборгованість.
Вимога Банку ОСОБА_1 виконана не була, у зв`язку з чим останній звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11.05.2016 у справі №711/10476/15-ц позовні вимоги Банку про стягнення простроченої заборгованості за кредитом, відсотками, пенею та 3% річних було задоволено.
Оскільки вказане судове рішення залишилось не виконаним, ОСОБА_1 свої зобов`язання за Кредитним договором не виконав, 21.05.2019 Банком на адресу відповідача було направлено вимогу № 121.20-18/696 про дострокове повернення кредиту, яка останнім також виконана не була.
Вказані обставини слугували підставою для звернення АТ "Ощадбанк" з цим позовом до ОСОБА_1 .
Ухвалами Придніпровського районного суду міста Черкаси у справі №711/6697/19:
- від 11.09.2019 - відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання;
- від 20.01.2020 - підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у загальному позовному провадженні;
- від 06.04.2020 - відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , адвоката Бабіч Т.Г. про зупинення провадження у справі до вирішення Господарським судом Черкаської області питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 за поданою ним заявою;
- від 16.09.2020 - справу передано до Господарського суду Черкаської області для розгляду у межах справи № 925/162/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30.10.2020 прийнято справу №711/6697/19 за позовом АТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення 34154,54 доларів США та 115902,13 грн заборгованості по кредитному договору від 18.07.2007 № 130-07 для розгляду в межах справи про банкрутство ОСОБА_1 , якій автоматизованою системою присвоєно номер 925/162/20(711/6697/19).
Короткий зміст ухвали та постанови судів першої та апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 позовну заяву АТ "Державний ощадний банк України" від 15.08.2019 № 121.20-18/1060 у справі №711/6697/19 залишено без розгляду.
Місцевий господарський суд, встановивши, що АТ "Державний ощадний банк України" звернувся до господарського суду із заявою про визнання його грошових вимог до ОСОБА_1 у справі № 925/162/20 про його неплатоспроможність після відкриття позовного провадження у справі Придніпровського районного суду міста Черкаси № 711/6697/19 з вимогами, які ґрунтуються на тих самих підставах та звернені до тієї ж самої особи, дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі частини 1 статті 120 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та пункту 3 частини 1 статті 226 ГПК України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд підтримав висновок суду першої інстанції, зазначивши, що з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
До Верховного Суду з касаційної скаргою звернулося Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк" (скаржник), в якій просить ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 скасувати, справу в частині позовних вимог АТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 34 154,54 дол. США та 115 902,13 грн передати до Господарського суду Черкаської області для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
На переконання скаржника, суд всупереч вимогам частини 3 статті 7 КУзПБ не розглянув спір по суті, а саме, не перевірив обставини справи (факт невиконання боржником умов укладених договорів та рішення суду про стягнення частини заборгованості), та не встановив, що позов АТ "Ощадбанк" є підставним.
Залишивши без розгляду позов АТ "Ощадбанк" з майновими вимогами до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, господарські суди позбавили кредитора АТ "Ощадбанк" права на отримання в судовій процедурі реструктуризації боргів боржника гарантій, передбачених статтями 127 та 129 КУзПБ та права на подальший судових захист його інтересів.
Крім того скаржник вказує на відмінність позовних вимог АТ "Державний ощадний банк України" та кредиторських вимог АТ "Державний ощадний банк України", що судами досліджено не було.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 925/162/20(711/6697/19), вирішено здійснити перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою дотримання єдності судової практики щодо розгляду позовних заяв з майновими вимогами до боржника з врахуванням наявності факту відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвалою Верховного Суду від 06.09.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 у справі №925/162/20(711/6697/19) зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №904/4455/19.
Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 поновлено касаційне провадження у справі №925/162/20(711/6697/19) за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021, розгляд якої постановлено здійснити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оцінка доводів учасників та застосування судами норм матеріального та процесуального права
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частини перша, друга статті 4 ГПК України).
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Під захистом прав розуміється сукупність дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою, право якої порушено або може бути порушено чи оспорюється, з метою відновлення порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди, тоді як форми захисту - це такий процесуальний порядок, який забезпечує реалізацію права на захист.
Розглядаючи питання щодо особливостей розгляду справи за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 23.09.2021 у справі №904/4455/19.
За змістом статті 12 ГПК України провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом про банкрутство.
За правилами юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезанаходженням боржника (частина дев`ята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.
Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з грошовими вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача.
З цими правилами кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, що визначає основні засади розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, стаття 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК щодо предметної та виключної підсудності втілюють принцип концентрації справ з метою підвищення ефективності господарського процесу.
Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/97/20).
Механізм реалізації приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ законодавець конкретизував у частині третій цієї статті КУзПБ, установивши, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Зі змісту наведених норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який здійснює провадження у справі про банкрутство відповідача.