ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2022року
м. Київ
справа № 462/5088/17
провадження № 51-4026 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Луганського Ю. М.,
суддів Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Гановської А. М.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 24 червня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 травня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140060002915, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, раніше не судимого, проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 24 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 128КК України до покарання у виді громадських робіт на строк
240 годин.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на його користь майнову шкоду у розмірі 17 605,25 грн та моральну шкоду у сумі 25 000 грн.
Вирішено питання щодо речового доказу у провадженні.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 28 травня 2021 року змінив вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, стягнув з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 125 000 грн.
У решті вирок залишив без змін.
За обставин викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він
12 липня 2017 року, о 09 год 44 хв., перебуваючи на території АЗС "WOG" по
вул. Кузневича, б. 5 у м. Львові, не маючи наміру на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, через необережність, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, наніс ОСОБА_2 один удар кулаком в обличчя, після чого останній впав на покриття з бруківки, ударившись об нього головою, у результаті чого отримав тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок місцевого суду і ухвалу суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. В обґрунтування зазначає, що судовий розгляд проведено однобічно, а висновки суду про доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Вказує на відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України. Стверджує, що тілесні ушкодження ОСОБА_2 заподіяв у стані необхідної оборони, захищаючись від протиправного посягання з боку останнього, а тому не підлягає кримінальній відповідальності, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції. Також посилається на необґрунтованість рішень судів в частині часткового задоволення цивільного позову ОСОБА_2 щодо стягнення з нього майнової та моральної шкоди.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, вважав, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1, не погоджуючись із визнанням його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, наводить власну оцінку доказам, відмінну від оцінки, що надав суд першої інстанції.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставою для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, є правильним, та відповідно до вимог ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду.
Зокрема, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд послався у вироку напоказання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; висновки експертиз № 1067 від 17 липня 2017 року та № 1425 від 11 вересня 2017 року; протоколи проведення слідчих експериментів від 31 серпня 2017 року та 07 вересня 2017 року відповідно з потерпілим та ОСОБА_1 .
Оцінивши усі зібрані докази, відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 та вірно кваліфікував його дії за ст. 128 КК України.
Посилання засудженого на відсутність в його діях складу вказаного кримінального правопорушення, оскільки у нього не було умислу на заподіяння тілесних ушкоджень та він лише оборонявся від потерпілого, суперечать матеріалам провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 36 ККУкраїни необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідної оборони, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б шкоди необхідної для припинення посягання.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу, а бажання спричинити шкоду потерпілому, розправитися з ним, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають оцінюватися на загальних підставах.