Постанова
Іменем України
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 757/20428/19
провадження № 61-17325св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Коломієць Г. В., Яремка В. В.,учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сержанюка А. С., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк" або Банк") про захист прав споживачів, повернення вкладів та стягнення коштів.
Позов обґрунтовано тим, що 15 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладений договір № SAMDN01000723694026 на оформлення вкладу "Депозит VIP" на суму 400 000,00 дол. США під 8,5 % річних на строк до 15 лютого 2013 року з правом автоматичної пролонгації. Згідно з платіжним дорученням від 15 лютого 2012 року № 2233154191 з власного рахунку, відкритого в ПАТ КБ "ПриватБанк", перераховано кошти в сумі 400 000,00 дол. США на рахунок № НОМЕР_1, призначення платежу - "до вкладу договір № SAMDN01000723694026".
Зазначав, що влітку 2014 року, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, рахунки позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено. Позивач звертався до відповідача з вимогою повернення внесених на рахунок грошових коштів та виплати процентів, однак вимога позивача банком виконана не була.
У зв`язку з наведеним та з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на свою користь грошові кошти за договором вкладу у розмірі 531 694,43 дол. США та 5 370 780,00 грн, з яких: 400 000,00 дол. США - сума вкладу за договором банківського вкладу, 103 947,16 дол. США - відсотки по договору, 27 747,27 дол. США - три відсотки річних, 5 370 780,00 грн - пеня.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу від 15 лютого 2012 року № SAMDN01000723694026 у розмірі 531 694,43 дол. США, з яких: 400 000,00 дол. США - сума вкладу, 103 947,16 дол. США - сума відсотків; три проценти річних у розмірі 27 747,27 дол. США; пеню у розмірі 5 370 780,00 грн. Вирішено питання судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відмова Банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання Банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків річних від суми утримуваних Банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку та постановив рішення, що відповідає закону. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення судом першої інстанції, у справі не виявлено.
Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що неможливість Банку здійснити повернення вкладу позивачеві у зв`язку з тим, що за законодавством Російської Федерації та відповідно до рішення Центрального Банку вказаної держави від 21 квітня 2014 року і рішень судів Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів по вкладах покладено на автономну некомерційну організацію "Фонд захисту вкладників", колегією суддів апеляційної інстанції не береться до уваги, оскільки згідно зі статтею 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норму частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не вирішили питання щодо зменшення суми пені, хоча на цьому наполягав відповідач.
Також у касаційній скарзі заявник послався на те, що апеляційний суд:
- не звернув увагу, що у 2014 році Банк перевів борг за депозитним договором від 15 лютого 2012 року № SAMDN01000723694026 на іншу юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон"), а тому є неналежним відповідачем;
- не навів жодного посилання на аргументи та заперечення заявника, які також були викладені в апеляційній скарзі, та не послався на жодний із доказів, якими заявник обґрунтував свої заперечення та наведені твердження в процесі розгляду даної справи;
- не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та постановах Верховного Суду: від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц.
Крім того, касаційна скарга містить клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року до закінчення перегляду справи у касаційному порядку.
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", у якому, посилаючись на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У січні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду пояснення щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення пені та відсотків, нарахованих після дати розірвання договору банківського вкладу, який є предметом розгляду у цій справі, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 листопада 2020 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали справи № 757/20428/19 із Печерського районного суду міста Києва; відмовлено в задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року; надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У грудні 2020 року матеріали справи № 757/20428/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року касаційне провадження у справі № 757/20428/19 поновлено.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року справу № 757/20428/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 15 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", укладений договір № SAMDN01000723694026 на оформлення вкладу "Депозит VIP" на суму 400 000,00 доларів США під 8,5 % річних на строк до 15 лютого 2013 року з правом автоматичної пролонгації. Відповідачем відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1 для перерахування вкладу.
На виконання умов договору банківського вкладу (депозиту) позивачем, 15 лютого 2012 року згідно з платіжним дорученням № 2233154191 з власного рахунку відкритого в ПАТ КБ "ПриватБанк" перераховано кошти в сумі 400 000,00 дол. США на рахунок № НОМЕР_1, призначення платежу: "до вкладу договор № SAMDN01000723694026".
Відповідно до пункту 1 вказаного договору від 15 лютого 2012 року, при укладенні договору клієнт передає, а банк приймає грошові кошти, далі - вклад, на строк вкладу.
Пунктом 13 договору від 15 лютого 2012 року, цей договір вступає в силу з дня його підписання. Дія договору припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать у відповідності з умовами цього договору.
Пунктом 16 договору від 15 лютого 2012 року передбачено, що сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.
16 червня 2017 року, позивач звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявою, в якій повідомив банк про розірвання договору від 15 лютого 2012 року № SAMDN01000723694026, а також просив повернути суми вкладів та виплатити проценти.
Банк взятих на себе зобов`язань за договором, зокрема з повернення належних позивачу сум банківського вкладу та процентів, не виконало.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до частини п`ятої статті 10 вказаного Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Згідно із статтями 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Від цих висновків Велика Палата Верховного Суду не відступила і в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.
Окрім іншого, частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування трьох процентів річних не є санкціями (неустойкою, штрафом, пенею), а є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Три проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, нараховуються незалежно від вини боржника.
Проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими грошовими коштами. Тому під час вирішення спорів про стягнення процентів річних суд повинен визначити, чи позивач вимагає сплати процентів за користування грошовими коштами, що були надані як позика, кредит, банківський вклад, чи зміст вимоги полягає в застосуванні відповідальності за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).