Постанова
Іменем України
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 666/809/15-ц
провадження № 61-11055св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Коломієць Г. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 26 травня 2021 року в складі колегії суддів: Бездрабко В. О., Базіль Л. В., Приходько Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 січня 2004 року по день його смерті, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_1 включно; визнати за нею право на спадкування за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у першій черзі спадкоємців за законом; усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_2 спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовна заява обґрунтована тим, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, за якою вони проживали разом із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство, мали спільний бюджет з червня 1973 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. У встановлений шестимісячний строк вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте їй роз`яснено, що відсутні документи, що підтверджують родинний зв`язок із померлим, та запропоновано звернутися до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Спадкоємцями першої черги є ОСОБА_2, син померлого, та ОСОБА_3, брат померлого, які звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, та вона, спадкоємець четвертої черги, в разі встановлення факту проживання однією сім`єю. Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вона здійснює утримання будинку, сплачує комунальні послуги. Вказує, що спадкодавець протягом свого життя неодноразово хворів, знаходився на стаціонарному лікуванні, у зв`язку з чим потребував стороннього догляду. Зокрема, в 2006 році він переніс дві операції в області голови, після яких тривалий час не міг навіть розмовляти, самостійно ходити та себе обслуговувати. Весь вказаний час вона була поруч, купувала необхідні ліки, доглядала близько місяця у лікарні, а потім вдома. Відповідач у період лікування ОСОБА_3 жодного разу не подзвонив і не поцікавився станом його здоров`я, не проявляв будь-якого інтересу до батька, не спілкувався з ним, жодного разу, після досягнення ОСОБА_3 пенсійного віку, не надав йому ні фізичної, ні матеріальної, ні моральної допомоги, не вітав зі святами. Спадкодавець перебував останні роки життя в безпорадному стані, тобто такому, під час якого був неспроможний самостійно забезпечувати свої потреби, викликані літнім віком та тяжкою хворобою.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані та потребував допомоги саме від ОСОБА_2, а останній у свою чергу, умисно ухилявся від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення від права на спадкування. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування. Вимога позову про встановлення факту, що має юридичне значення, обґрунтована позивачем необхідністю реалізації нею права на спадкування, яке вона може отримати лише при зміні черговості за рішенням суду, яка надає їй можливість спадкувати разом зі спадкоємцем першої черги. Разом з тим неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1259 Цивільного кодексу України, на переконання суду першої інстанції, свідчить про те, що встановлення відповідного факту у разі відмови у зміні чергування за рішенням суду не буде породжувати для позивача особистих чи майнових прав, таким чином, вимога про встановлення факту родинних відносин у даному випадку є похідною та не підлягає задоволенню.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху у зв`язку з несплатою судового збору у встановленому законом розмірі, апелянту надано, передбачений Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до вимог частини п`ятої статті 272 ЦПК України на офіційну електронну адресу адвоката Реви С. Л., яка діяла від імені ОСОБА_1, - ІНФОРМАЦІЯ_2, направлено копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, яку відповідно до довідки про доставку електронного листа представник скаржника отримала 11 травня 2021 року, проте у визначений судом строк вимоги ухвали не виконані, недоліки скарги не усунуті.
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд, посилаючись на положення статей 185, 357 ЦПК України, ухвалив апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважати неподаною та повернути.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, направивши копію ухвали про залишення її апеляційної скарги без руху лише представнику на електронну адресу, не врахувавши при цьому, що апеляційна скарга подана особисто ОСОБА_1 . Таким чином, за відсутності повідомлення ОСОБА_1 про залишення її апеляційної скарги без руху, висновок суду про повернення апеляційної скарги особі є передчасним.
Заявник також зазначає, що оскаржувана ухвала не узгоджується зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд її справи судом, а також статтями 4, 17, 352, 355 ЦПК України щодо права на апеляційне оскарження рішень, оскільки повернення апеляційної скарги повністю позбавляє її права на доступ до правосуддя та порушує один із складників концепції справедливого судового розгляду - принцип рівності сторін.
Станом на дату розгляду справи відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 22 липня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Херсонського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі на підставі частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано з Херсонського міського суду Херсонської області матеріали справи № 666/809/15-ц та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2021 року матеріали справи № 666/809/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Частиною другою статті 357 ЦПК України унормовано, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 185 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.