Постанова суду № 128/2104/18 від 08.04.2022 про визнання земельної ділянки та садового будинку особистою приватною власністю дружини

Постанова

Іменем України

08 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 128/2104/18

провадження № 61-10586св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Руденко Марії Андріївни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки та садового будинку особистою приватною власністю дружини.

Позов мотивувала тим, що з 03 лютого 2017 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі 02 червня 2017 року придбала земельну ділянку площею 0,1196 га, кадастровий номер 05206870000:05:003:0198 для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_3 загальною вартістю 39 500,00 грн.

Право власності на земельну ділянку зареєстровано за відповідачем.

За ОСОБА_2 також 21 червня 2017 року зареєстровано право власності на садовий будинок під літ. "А" загальною площею 73,8 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м, мансарда літ. "м/А", ґанок, балкон, балкон, гараж літ. "Б", сарай-вбиральня літ. "В", огорожа № 1, ворота № 2, хвіртка № 3, криниця № 4, який розташований на земельній ділянці площею 0,1196 га за адресою: АДРЕСА_3.

Зазначала, що нерухоме майно придбано за її особисті кошти та не є спільною сумісною власністю подружжя.

З метою купівлі цього майна вона продала належну їй на праві приватної власності квартиру у м. Києві за 808 964,00 грн за договором купівлі-продажу від 04 травня 2017 року.

ОСОБА_2 жодних доходів не мав та участі у набутті майна за рахунок коштів чи своєї праці не брав.

Керуючись статтями 60, 57 СК України просила визнати земельну ділянку площею 0,1196 га, кадастровий номер 05206870000:05:003:0198 для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_3, а також садовий будинок під літ. "А" загальною площею 73,8 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на зазначеній земельній ділянці, особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням від 11 лютого 2020 року Вінницький районний суд Вінницької області позов задовольнив.

Визнав земельну ділянку, площею 0,1196 га, кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, з цільовим призначенням - для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_3 - особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Визнав садовий будинок, переведений у житловий, під літерою "А", загальною площею 73,8 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м, з мансардою під літ. "м/А", ґанком, балконом, балконом, та господарські будівлі: гараж під літерою "Б", сарай-вбиральню під літ. "В", огорожу № 1, ворота № 2, хвіртку № 3, криницю № 4, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на суму 1 762,00 грн.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач довела придбання спірного об`єкту нерухомості за власні кошти, отримані від відчуження належного їй на праві приватної власності майна.

Придбану нерухомість відповідач зареєстрував на своє ім`я, а в подальшому сторонами здійснено лише ремонт будинку.

Суд визнав недоведеними заперечення відповідача ОСОБА_2 про те, що отримані ним кошти від ОСОБА_1 на підставі договору позики від 02 червня 2017 року, були витрачені на придбання спірного майна, з тих підстав, що порядкові номери реєстрації цих договорів свідчать про те, що договір позики (зареєстровано в реєстрі за № 916) укладено після укладення договору купівлі-продажу (зареєстровано в реєстрі за № 915).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 26 травня 2020 року Вінницький апеляційний суд апеляційну скаргу, подану адвокатом Пориваєвою Т. Г. в інтересах відповідача ОСОБА_2 задовольнив.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у позові.

Додатковою постановою від 03 липня 2020 року Вінницький апеляційний суд заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткової постанови задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5 690,48 грн.

У задоволенні решти заяви відмовив.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що з предмета договору позики та ціни земельної ділянки, за якою її придбано та того, що покупцем за договором купівлі-продажу є саме ОСОБА_2 ..

Відповідач купив спірну земельну ділянку саме за кошти, отримані у позику від ОСОБА_1 до підписання договорів купівлі-продажу та позики від 02 червня 2017 року.

Чинне законодавства, що регулює відносини позики, пов`язує виникнення права власності на позичені кошти саме з моментом передачі коштів, а не оформленням нотаріально договору позики.

Висновки суду першої інстанції про те, що земельна ділянка придбана ОСОБА_2 за інші кошти, що належать позивачці ОСОБА_1, відмінні від отриманих за договором позики, ґрунтуються на припущеннях, є помилковими та не відповідають обставинам справи.

Спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_2 за його особисті кошти, які набуті ним на підставі договору позики від ОСОБА_1, а не у зв`язку із розпорядженням спільним сумісним майном.

Обставини наявності у ОСОБА_1 коштів від продажу належної їй власної квартири у травні 2017 року, та звернення її до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу не спростовують встановлених обставин щодо придбання ОСОБА_2 земельної ділянки за його особисті кошти запозичені у ОСОБА_1 .

Обставини придбання об`єкта нерухомості не можуть підтверджуватися усними свідченнями, а можуть бути підтверджені лише належними відповідними письмовими доказами - договорами, укладеними у встановленому законом порядку.

У справі відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження придбання сторонами спірної нерухомості на інших умовах, ніж визначено у договорах.

Доводи позивачки та її представників про придбання садового будинку за 10 500,00 доларів США, що еквівалентно 275 730,00 грн, не підтверджені жодними допустимими доказами.

Доказів здійснення будівництва такого будинку спільними зусиллями сторін спору, та понесених у зв`язку з цим витрат суду не надано.

За принципом "права слідування", закладений в основу норм земельного (стаття 120 ЗК України) та цивільного (стаття 377 ЦК України) законодавства, відповідач ОСОБА_2, який є власником земельної ділянки, набув право особистої власності на садовий, а в подальшому житловий будинок, який був прийнятий в експлуатацію як об`єкт завершеного будівництва за його замовленням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду,адвокат Руденко М. А. в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 05 серпня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Руденко М. А. в інтересах ОСОБА_1 зазначає необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, на які посилався суд апеляційної інстанції та які викладені, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, а також в постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 263/15228/16-ц щодо укладення договору позики без згоди другого з подружжя.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що відповідач не намагався в судовому порядку спростувати презумпцію спільності права власності подружжя на майно та відповідно не виконав тягар доведення цих обставин, проте за нього це зробив апеляційний суд.

Відповідач не заперечував, що позивачка також вклала власні кошти.

Під час розгляду справи сторонами не подавались та судом не досліджувались розрахунково-касові чи інші фінансові документи за допомогою яких суд міг би встановити точний час передачі коштів як за договором купівлі-продажу так і позики.

У вересні 2020 року до суду надійшов відзив, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 03 лютого 2017 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із відповідачем (свідоцтво про шлюб від 03 лютого 2017 року серії НОМЕР_2, а. с. 7).

Після шлюбу ОСОБА_3 отримала прізвище " ОСОБА_3".

22 грудня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали договір позики на суму 284 580,00 грн до 22 червня 2017 року, посвідчений нотаріально (а. с.119).

На забезпечення договору позики 22 грудня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали іпотечний договір на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 37,1 кв. м (а. с. 116-117).

04 травня 2017 року ОСОБА_6 за нотаріально посвідченим договором продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 10).

Відповідно до заяви ОСОБА_5 від 04 травня 2017 року, справжність підпису якого посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олександренко Г. В., зареєстровано в реєстрі за № 533, ОСОБА_6 повернула позикодавцю всю суму позики - 284 580,00 грн, в зв`язку з чим він не має жодних претензій фінансового характеру, та вважає зобов`язання за договором позики грошових коштів від 22 грудня 2016 року виконаним в повному обсязі (а. с. 120).

02 червня 2017 року ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_8 на підставі довіреності та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1196 га, кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, загальною вартістю 39 500,00 грн.

Відповідно до пункту 1.5 договору земельна ділянка набувається у спільну власність та купується за згодою дружини "Покупця" ОСОБА_3, справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В.

Договір купівлі продажу посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 915 (а. с. 8-9).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (про реєстрацію права власності) право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 (а. с. 11).

Цього ж дня ОСОБА_2 та ОСОБА_6 уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_6 (позикодавець) передала ОСОБА_2 (позичальнику) грошові кошти у розмірі 157 560,00 грн, що становить за домовленістю сторін еквівалент 6 000,00 доларів США в термін до 02 червня 2022 року. У пункті 2 договору позики зазначено, що ця сума грошей отримана позичальником повністю до підписання цього договору (а. с. 98).

Договір позики посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 916 (а. с. 38 на звор.).

У червні 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на садовий будинок літ. "А" загальною площею 73,8 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м, мансарда літ. "м/А", ґанок, балкон, балкон, гараж літ. "Б", сарай-вбиральня літ. "В", огорожа № 1, ворота № 2, хвіртка № 3, криниця № 4 (а. с. 12, 131-136).

Будинок розташований на земельній ділянці - кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво, якого здійснено на підставі будівельного паспорта, за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області 09 червня 2017 року, цей садовий будинок був визнаний закінченим будівництвом та готовим до експлуатації.

Повідомлення про початок виконання будівельний робіт подано до Інспекції ДАБК Вінницького району 09 лютого 2002 року (а. с. 137-138).

Як видно з технічного паспорта на садибний (індивідуальний) будинок, розташований в СТ "Десенка- ВЗТА", земельна ділянка № НОМЕР_1, НОМЕР_3 на території Сосонської сільської ради, виготовленого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 08 червня 2017 року, будинок з господарськими будівлями і спорудами 2017 року побудови.

Рішенням від 18 липня 2017 року Сосонська сільська рада Вінницького району та області за заявою ОСОБА_2 змінила статус садового будинку на житловий (а. с. 139).

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 18 липня 2017 року № 30 садовий будинок переведено у житловий, на підставі чого були внесені зміни до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 серпня 2018 року (а. с. 25).

Відповідно до листа-пояснення від 20 серпня 2019 року нотаріуса Терещенко В. В. щодо питання посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки до неї 02 червня 2017 року звернулася саме ОСОБА_6, яка повинна була бути покупцем при здійсненні вказаного правочину, однак відповідно до пункту 3 статті 22 Земельного кодексу України ОСОБА_1 на той час була громадянкою Російської Федерації і не могла придбати вказану земельну ділянку, тому реєстрація права власності була проведена на її чоловіка, оскільки він був громадянином України. Після посвідчення та закінчення реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки, було укладено договір позики та зареєстровано його у реєстрі під номером 916 (а. с. 91).

Як видно з матеріалів справи ОСОБА_6 є громадянкою іноземної держави, а саме Російської Федерації, і на даний час, що підтверджено останньою в судовому засіданні в апеляційній інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням часового проміжку, протягом якого були вчинені правочини, предмета договору позики та ціни земельної ділянки, за якою її придбано того, що покупцем за договором купівлі-продажу є саме ОСОБА_2, відповідач придбав спірну земельну ділянку саме за кошти, отримані у позику від ОСОБА_1 до підписання договорів купівлі-продажу та позики від 02 червня 2017 року.

Сама по собі обставина, що договір купівлі-продажу земельної ділянки оформлено нотаріусом за черговістю першим, а договір позики після оформлення договору купівлі-продажу, не є безумовною підставою, яка спростовує доводи ОСОБА_2 про джерело походження коштів, за які придбано земельну ділянку, оскільки за змістом чинного законодавства, що регулює відносини позики, виникнення права власності на позичені кошти пов`язується саме з моментом передачі коштів, а не оформленням нотаріально договору позики.

Висновки суду першої інстанції про те, що земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 за інші кошти, що належать позивачці ОСОБА_1, відмінні від отриманих за договором позики, ґрунтуються на припущеннях, є помилковими та не відповідають обставинам справи.

Спірна земельна ділянка була придбана відповідачем ОСОБА_2 за його особисті кошти, які набуті ним на підставі договору позики від ОСОБА_1, а не у зв`язку із розпорядженням спільним сумісним майном.

Обставини, що підтверджують наявність у ОСОБА_1 коштів від продажу належної їй на праві власності квартири відповідно до договору від 04 травня 2017 року, та звернення її до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу не спростовують встановлених обставин щодо придбання ОСОБА_2 земельної ділянки за його особисті кошти, які були позичені ОСОБА_1 .

Обставини щодо придбання об`єкта нерухомості не можуть підтверджуватися усними свідченнями, а можуть бути підтверджені лише відповідними письмовими доказами - договорами, укладеними у встановленому законом порядку, а в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які підтверджують придбання сторонами за договором купівлі-продажу чи на підставі будь-якого іншого договору спірного садового будинку.

Доводи позивачки ОСОБА_1 та її представників про те, що позивачка придбала будинок за 10 500,00 дол. США, що еквівалентно 275 730,00 грн, не підтверджені жодними допустимими доказами.

Доказів здійснення будівництва такого будинку спільними зусиллями сторін спору, та понесених у зв`язку з цим витрат суду надано не було.

Враховуючи принцип "права слідування", закладений в основу норм земельного (стаття 120 ЗК України) та цивільного (стаття 377 ЦК України) законодавства, відповідач ОСОБА_2, який є власником земельної ділянки площею 0,1196 га, кадастровий номер 05206870000:05:003:0198 для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, набув право особистої власності на садовий, а в подальшому житловий будинок, який був прийнятий в експлуатацію як об`єкт завершеного будівництва за його замовленням.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини перша, друга статті 12 ЦПК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 75 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

З огляду на частину другу статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, з якими погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), викладена правова позиція про те, що відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК).

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що згідно з умовами договору позики (пункт 2) сума грошей отримана позичальником ОСОБА_2 повністю до підписання цього договору, дійшов правильного висновку про те, що з урахуванням положень статті 1046 ЦК України ОСОБА_2 набув право власності на кошти в сумі 157 560,00 грн, що за домовленістю сторін еквівалентно 6 000,00 дол. США, до моменту підписання договору позики в повному обсязі.

В цей же день ОСОБА_2 та ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_8, уклали договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки за ціною 39 500,00 грн.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що з урахуванням часового проміжку, протягом якого були вчинені ці правочини, предмета договору позики та ціни земельної ділянки, за якою її придбано, а також того, що покупцем за договором купівлі-продажу є саме ОСОБА_2, відповідач придбав спірну земельну ділянку саме за кошти, отримані у позику від ОСОБА_1 до підписання договорів купівлі-продажу та позики від 02 червня 2017 року.

Лише сама по собі обставина, що договір купівлі-продажу земельної ділянки оформлено нотаріусом за черговістю першим, а договір позики після оформлення договору купівлі-продажу, не є безумовною підставою, яка спростовує доводи ОСОБА_2 про джерело походження коштів, за які придбано земельну ділянку, оскільки за змістом чинного законодавства, що регулює відносини позики, виникнення права власності на позичені кошти пов`язується саме з моментом передачі коштів, а не оформленням нотаріально договору позики.

Висновки суду першої інстанції про те, що земельна ділянка придбана ОСОБА_2 за інші кошти, що належать позивачці ОСОБА_1, відмінні від отриманих за договором позики, ґрунтуються на припущеннях та є помилковими і не відповідають обставинам справи, а згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, до яких відносяться землі для садівництва (стаття 35 ЗК України), не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Верховним Судом у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 263/15228/16-ц висловлено правовий висновок про те, що для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), він не має права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

З аналізу змісту вищевказаних норм права вбачається, що кошти, отримані у позику одним із подружжя від другого з подружжя, є особистою власністю того з подружжя, який є позичальником, оскільки у другого з подружжя виникають лише права вимоги визначеної суми коштів у строк встановлений у договорі.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин у справі, дійшов правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка придбана відповідачем ОСОБА_2 за його особисті кошти, які набуті ним на підставі договору позики від ОСОБА_1, а не у зв`язку із розпорядженням спільним сумісним майном.

Так, відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Отже, обставини щодо придбання об`єкта нерухомості не можуть підтверджуватися усними свідченнями, а можуть бути підтверджені лише відповідними письмовими доказами - договорами, укладеними у встановленому законом порядку.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які підтверджують придбання сторонами за договором купівлі-продажу чи на підставі будь-якого іншого договору спірного садового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці.

Зазначений будинок не був предметом і договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1196 га, кадастровий номер 05206870000:05:003:0198 для ведення садівництва від 02 червня 2017 року.

При цьому відповідно до умов цього договору, земельна ділянка, яка відчужується використовується за своїм цільовим призначенням - для садівництва і вільна від забудови.

Доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що позивачка придбала будинок за 10 500,00 дол. США, що еквівалентно 275 730,00 грн, не підтверджені жодними допустимими доказами.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Право власності на спірний будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи позивача ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка та житловий будинок є її особистою власністю є недоведеними та не підлягають до задоволення, оскільки враховуючи принцип "права слідування", закладений в основу норм земельного (стаття 120 ЗК України) та цивільного (стаття 377 ЦК України) законодавства, відповідач ОСОБА_2, який є власником земельної ділянки для ведення садівництва, набув право особистої власності на садовий, а в подальшому житловий будинок, який був прийнятий в експлуатацію як об`єкт завершеного будівництва за його замовленням.

Підставою для відкриття касаційного провадження зазначено необхідність відступлення від висновку щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, викладеному у постанові Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, а також від висновку щодо укладення договору позики без згоди другого з подружжя, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 263/15228/16-ц.

Однак, доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від зазначених висновків належним чином не обґрунтовані, та зводяться по суті до переоцінки доказів у справі.

Таким чином підстав для відступлення від указаних висновків щодо застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно та щодо укладення договору позики без згоди другого з подружжя колегія суддів не знаходить, зазначені позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом та є сталими.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не намагався в судовому порядку спростувати презумпцію спільності права власності подружжя на майно та відповідно не виконав тягар доведення цих обставин, проте за нього це зробив апеляційний суд; відповідач не заперечував, що позивачка також вклала власні кошти, під час розгляду справи сторонами не подавались та судом не досліджувались розрахунково-касові чи інші фінансові документи за допомогою яких суд міг би встановити точний час передачі коштів як за договором купівлі-продажу так і позики, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

................

Перейти до повного тексту