Постанова
Іменем України
08 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 161/3871/20
провадження № 61-5399св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2020 року у складі судді Ковтуненка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ківерцівського національного парку "Цуманська пуща" (далі - КНПП "Цуманська пуща") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом від 21 січня 2020 року він звільнений із підприємства із 11 лютого 2020 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України за власним бажанням, оскільки власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю.
Наказ вважає незаконним, оскільки 24 січня 2020 року заява про звільнення ним відкликана, звільнення відбулося до закінчення двотижневого строку попередження про звільнення у останній день відпустки.
Просив визнати незаконним наказ від 21 січня 2020 року № 08-ос про звільнення, поновити його на роботі, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу і 8 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Луцький міськрайонний суд Волинської області від 10 грудня 2020 року у позові відмовив.
Суд першої інстанції вважав, що звільнення позивача відбулося у відповідності до поданої ним самим заяви, з тих самих підстав та у зазначений ним самим строк - відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України у останній день відпустки.
Відкликання заяви про звільнення матеріалами справи не підтверджується.
За відсутності підстав для визнання незаконним наказу про звільнення, суд першої інстанції вважав за неможливе задовольнити похідні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Волинський апеляційний суд постановою від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції у справі залишив без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 подав заяву на звільнення саме за частиною третьою статті 38 КЗпП України, при цьому сторонами погоджено дату звільнення - останній день відпустки.
Також суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено відкликання своєї заяви на звільнення.
Зазначення у його заяві від 24 січня 2020 року про відкликання останнього абзацу заяви від 21 січня 2020 року за змістом означає відмову від врахування заяви про відтермінування виплати грошової допомоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неврахування судами висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних відносинах та відсутність таких висновків просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Справа надійшла до Верховного Суду 24 червня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою відкриття касаційного провадження у справі ОСОБА_1 зазначив:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України щодо можливості працівника у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з часу подання заяви про звільнення її відкликати, висловленого у постанові Верховного Суду від 7 березня 2018 року (справа № 810/2728/16), постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року (справа № 813/3857/15), постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа № 279/3334/17-ц);
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України у подібних правовідносинах щодо права працівника відкликати подану ним заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Як на порушення законодавства, послався на своє звільнення до початку двотижневого строку попередження про звільнення.
Також зазначив, що його звільнення у останній день відпустки є порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України та не відповідає висновку, висловленому у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа № 289/51/16-ц).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року КНПП "Цуманська пуща" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що позивач 21 січня 2020 року звернувся із заявою про звільнення за власним бажанням у останній день відпустки, оскільки власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю.
Наказом від 21 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнений із підприємства з підстав та у строки, зазначені ним самим у заяві.
Заявою від 24.01.20 року ОСОБА_1 відкликав лише останній абзац своєї попередньої заяви щодо відтермінування виплати вихідної допомоги за наявності фінансування.
На підставі викладеного просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що із 25 листопада 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу відтворення та збереження рослинного і тваринного світу у КНПП "Цуманська пуща".
Позивач 20 січня 2020 року подав адміністрації відповідача заяву про надання відпустки із 21 січня 2020 року (а. с. 60).
21 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України - через порушення підприємством трудового законодавства. Зазначив, що датою звільнення є останній день відпустки. У останньому абзаці заяви зазначив, що ця заява є заявою на звільнення і погодився на виплату вихідної допомоги за наявності фінансування (а. с. 69).
Наказом від 21 січня 2020 року № 03-вп позивачу надано невикористані додаткові відпустки із 21 січня до 11 лютого 2020 року (а. с. 67).
Наказом від 21 січня 2020 року № 08-ос ОСОБА_1 звільнений із роботи з 11 лютого 2020 року (останнього дня відпустки) за власним бажанням через порушення підприємством трудового законодавства відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України (а. с. 68).
24 січня 2020 року позивач подав заяву про відкликання останнього абзацу заяви про звільнення щодо погодження відтермінування (а. с. 12).
Відтермінування стосується виплати вихідної допомоги, оскільки у останньому абзаці заяви на звільнення зазначено про виплату вихідної допомоги за наявності фінансування (а. с. 69).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.