Постанова
Іменем України
12 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 431/1149/20
провадження № 61-19374 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 липня 2021 року
у складі судді Ткач О. В. та постанову Луганського апеляційного суду
від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Луганської В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
у Луганській області (далі - УВД ФССУ у Луганській області)
про визнання права власності на спадкове майно й стягнення страхових виплат.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер
її батько - ОСОБА_2, який за життя перебував на обліку у Фонді соціального страхування України як особа, постраждала від нещасного випадку на виробництві, отримував щомісячні грошові виплати внаслідок втрати працездатності. Вказувала, що на момент смерті батько перебував
на обліку, як внутрішньо переміщена особа.
Вона є спадкоємцем першої черги за законом та реалізувала своє право
на спадщину, що відкрилась після смерті батька, звернувшись
до приватного нотаріуса з відповідною заявою. У відповідь на запит приватного нотаріуса про наявність у спадковій масі заборгованості
по страхових виплатах УВД ФССУ у Луганській області повідомило
про відсутність такої заборгованості. Проте, з липня 2018 року по день смерті її батька не отримував щомісячних страхових виплат, оскільки
їх виплату було незаконно припинено, внаслідок чого виникла заборгованість із серпня 2018 року по липень 2019 року (включно) у розмірі 72 000,00 грн.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, посилаючись
на статтю 1227 ЦК України й відповідні положення законів України:
"Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" (далі - Закону № 1105-ХІV),
"Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", ОСОБА_1 просила судвизнати за нею право власності на 72 000,00 грн, що входять
до складу спадщини, у вигляді страхових виплат за період з серпня
2018 року по липень 2019 року, які мав отримати спадкодавець
ОСОБА_2, й стягнути з УВД ФССУ у Луганській області вказаний розмір заборгованості.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано
за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом
на суму недорахованих страхових виплат у розмірі 29 351,92 грн,
які є спадщиною, що відкрилась після смерті батька - ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, які він мав право одержати за життя
за період з червня 2017 по квітень 2018 року. Стягнуто з УВД ФССУ
у Луганській області на користь ОСОБА_1 29 351,92 грн, які входять
до складу спадщини у вигляді страхових виплат, на одержання яких
за життя мав право ОСОБА_2, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнуто судовий збір у розмірі 756,72 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2,
як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку, отримував з лютого 2016 року страхові виплати, однак постановою Старобільського відділення УВД ФССУ у Луганській області від05 червня 2017 року такі виплати були припинені у зв`язку зі зміною місця проживання.
Суд першої інстанції вказав, що місячні страхові виплати, які гарантовані ОСОБА_2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності",
а в подальшому Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", підлягали нарахуванню за період з 01 червня
2017 року до 31 березня 2018 року, проте не були виплачені відповідачем унаслідок їх безпідставного припинення в порушення конституційних прав
і свобод ОСОБА_2, як внутрішньо переміщеної особи.
Районний суд послався на відповідні норми ЦК України та дійшов висновку про те, що грошові кошти у розмірі 29 351,92 грн є спадщиною,
яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 й складається із заборгованості по страхових виплатах, що виникла за період із 01 червня 2017 року
до 31 березня 2018 року: з червня 2017 по жовтень 2017 року - 8 078,92 грн; із жовтня 2017 року по квітень 2018 року - 21 273,00 грн.
При цьому суд відхилив доводи позивача про несплату в липні 2019 року суми у розмірі 3 190,95 грн, оскільки вказана сума була виплачена відповідачем.
Суд першої інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Луганського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу УВД ФССУ у Луганській областізадоволено частково. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 липня 2021 року змінено, зменшено суму, на яку визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на недонараховані страхові виплати, які є спадщиною, що відкрилася після смерті батька -
ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, які він мав право одержати за життя за період із червня 2017 року по квітень 2018 року та які стягнуто
з УВД ФССУ у Луганській областіна користь ОСОБА_1, з 29 351,92 грн до 22 242,11 грн. В частині вирішення питання про розподіл судових витрат рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто
з ОСОБА_1 на користь УВД ФССУ у Луганській області 287,33 грн.
Суд апеляційної інстанції вказав, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи,
яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду
на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат,
не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.
Тобто спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду
на підконтрольній Україні території, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.
Разом із цим, апеляційний суд зазначив, що районний суд неповно встановив фактичні обставини щодо розміру суми страхової виплати
за період з 01 червня 2017 року по 31 березня 2018 року. Зокрема,
не враховано положення статті 37 Закону України № 1105-ХIV (у редакції,
чинній на час виникнення спірних правовідносин), за якими перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться у разі зростання
у попередньому календарному році середньої заробітної плати, таке перерахування провадиться з 01 березня наступного року відповідно
до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Районним судом розраховано страхові виплати, які є спадщиною,
що відкрилася після смерті ОСОБА_2, які він мав право одержати
за життя за період із червня 2017 року по квітень 2018 року та які стягнуто
з УВД ФССУ у Луганській області на користь ОСОБА_1, виходячи
з розміру щомісячної суми 3 039,00 грн, яка відповідає сумі, визначеній постановою відповідача від 08 червня 2018 року, якою було продовжено раніше призначену щомісячну виплату. Проте, станом на час припинення виплат померлому його щомісячне відшкодування складало 2 019,73 грн. Тому апеляційним судом змінено рішення суду першої інстанції та зменшено розмір стягнутої суми з відповідача на користь позивача.
Суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 вересня 2008 року у справі № 243/3505/16-ц, провадження № 14-271цс18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, УВД ФССУ у Луганській області, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1,4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 431/1149/20 із суду першої інстанції. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що 05 червня 2017 року Старобільським відділенням УВД ФССУ у Луганській області винесено постанову, якою ОСОБА_2 припинено щомісячну страхову виплату з 01 червня
2017 року, у зв`язку зі зміною місця проживання (довідка про взяття
на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 травня 2017 року
№ 0000199589). ОСОБА_2, як внутрішньо переміщена особа, у квітні 2018 року звернувся за продовженням щомісячних страхових виплат
до Біловодського відділення УВД ФССУ у Луганській області, надавши діючу довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 травня 2017 року № 0000199589. 08 червня 2018 року було прийнято відповідну постанову, якою ОСОБА_2 продовжено виплати раніше призначених страхових виплат з 01 травня 2018 року. Таким чином, оскільки потерпілий з червня 2017 року по квітень 2018 року до органів ФССУ за продовженням страхових виплат, як внутрішньо переміщена особа, не звертався, були відсутні правові підстави для нарахування та виплати страхових коштів ОСОБА_2 за відповідний період. При цьому останній за життя
не оскаржував дії відповідача щодо припинення страхових виплат.
Посилаючись на статті 1216, 1218, 1219, 1227 ЦК України, а також
на постанову Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі
№ 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), вказує, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку із його смертю, а право на призначення страхового платежу (яке не було реалізовано) до складу спадщини не входить.
Також посилається на постанову Верховного Суду від 14 квітня 2020 року
у справі № 431/623218-ц (провадження № 61-17311св19) й зазначає,
що у даному спорі визначальним є факт того, чи були відповідні виплати нараховані спадкодавцеві за життя.
Вважає, що суди попередніх інстанцій, не врахувавши вказані правові позиції Верховного Суду, зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга УВД ФССУ у Луганській області задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції
у незміненій частині ухвалені з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків
не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом
чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).