Постанова
Іменем України
06 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 761/19024/20
провадження № 61-20126св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО; Фонд), Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (далі - Управління праці) про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 17 лютого 2009 року перебувала у трудових правовідносинах з Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ТК Кредит" (далі- ПАТ КБ "ТК Кредит"), з 23 вересня 2015 року працювала на посаді в. о. голови Правління ПАТ КБ "ТК Кредит".
Відповідно до постанови Націанального банку України (далі - НБУ) від 07 квітня 2020 року у ПАТ КБ "ТК Кредит" розпочато процедуру ліквідації.
18 червня 2016 року її звільнено із займаної посади в. о. голови Правління ПАТ КБ "ТК Кредит" у зв`язку зі скороченням штату (пункт 1 статті 40 КЗпП України) на підставі наказу Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ КБ "ТК Кредит" від 14 квітня 2016 року № 32-к.
При звільненні їй нараховано до виплати 61 449,58 грн вихідної допомоги, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 41 228,00 грн, оплату простою у розмірі 22 857,12 грн, які було виплачені з урахуванням утриманих податків на загальну суму 101 055,65 грн.
Проте Уповноваженою особою ФГВФО не було враховано, що вона має статус учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС у 1986 році, а тому при звільненні повинна була отримати гарантовану законом додаткову допомогу у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, яку ФГВФО не виплатив, чим порушив статтю 116 КЗпП України, Закон України "Про оплату праці", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Також вона зверталась до Уповноваженої особи ФГВФО після свого звільнення щодо виплати їй такої вихідної допомоги, однак ця виплата не була проведена.
Оскільки саме ФГВФО уповноважений здійснювати повноваження органів управління банку з дня початку процедури ліквідації та звільняти працівників банку, вважала, що саме Фонд повинен нести відповідальність за невиконані перед працівником банку трудові зобов`язання з виплати вихідної допомоги.
Крім того, основними завданнями Управління праці є забезпечення реалізації державної соціальної політики на території Шевченківського району міста Києва у сфері соціального захисту населення, у тому числі призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, тому Управління праці мало забезпечити здійснення їй такої виплати, а тому також є належним відповідачем у справі та має нарівні з Фондом нести відповідальність за порушення трудового законодавства при її звільненні.
У зв`язку з наведним з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути солідарно з відповідачів 3 759 837,59 грн, з яких: вихідна допомога при звільнення у розмірі 184 348,74 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3 555 488,84 грн та компенсація моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- виплата допомоги у трикратному розмірі середньомісячної заробітної плати у разі вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників має проводитися саме підприємствами, установами, організаціями за місцем основної роботи громадян, що мають право на виплату такої допомоги;
- передбачена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплата є соціальною гарантією, виплата якої компенсується підприємствам, установам, організаціям управліннями праці та соціального захисту населення, та не входить до структури заробітної плати;
- у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивачка зверталася до роботодавця із заявами про здійснення їй виплат, визначених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також того, що кошти з державного бюджету перераховувались Управлінням праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації на рахунки роботодавця;
- кошти, які просить стягнути позивачка, роботодавець не міг проводити за рахунок інших платежів чи коштів підприємства, тому відсутні підстави для задоволення позову;
- заявлені позивачкою суми можуть бути стягнуті тільки з роботодавця або особи, яка здійснює повноваження роботодавця.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У грудні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні з ФГВФО вихідної допомоги у розмірі 184 348,74 грн, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї вимоги.
У касаційній скарзі та її уточненій редакції представник ОСОБА_1 зазначає, що:
- при відмові у стягненні вихідної допомоги при звільненні суди попередніх інстанцій не врахували, що аналіз статей 20, 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та пункту 5 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936, свідчить, що виплата допомоги у трикратному розмірі середньомісячної заробітної плати у разі вивільнення працівників (учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, віднесених до 2 категорії) у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників має проводитися саме підприємствами, установами, організаціями за місцем основної роботи громадян, що мають право на виплату такої допомоги;
- додаткова вихідна допомога не була виплачена позивачці ні при звільненні, ні після її неодноразових звернень із заявами про виплату їй додаткової вихідної допомоги у передбаченому законом розмірі;
- у зв`язку з наведеним ОСОБА_1 подала до суду позов до ПАТ КБ "ТК Кредит" про стягнення з банку вихідної допомоги (справа № 753/3431/17). У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 753/3431/17 Верховний Суд указав на помилковий аналіз судами попередніх інстанцій документів, які були подані ОСОБА_1 при прийнятті на роботу, зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містить відповідних застережень і не звільняє роботодавця у разі наведених обставин від виконання обов`язку щодо виплати вихідної допомоги у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати. При цьому Верховний Суд наголосив, що вихідна допомога ОСОБА_1 повинна була бути виплачена Уповноваженою особою ФГВФО, якщо не при звільненні, то точно після її звернення із заявою від 16 грудня 2016 року. Оскільки 03 лютого 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 10741110043006115 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ КБ "ТК КРЕДИТ" в порядку статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ухвалою Київського апеляційного суду 16 червня 2020 року рішення суду інстанції було скасовано, а провадження у справі закрито. Означені обставини стали підставою для подання позову у даній справі;
- суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги посилання позивачки на судову практику Верховного Суду у справах № 758/10554/16-ц та № 757/75149/17-ц через нерелевантність правовідносин у зазначених постановах до даних правовідносин. Також апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 753/3431/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ТК "Кредит" про стягнення даної вихідної допомоги, копія якої міститься в матеріалах справи, посилаючись на те, що провадження у даній справі було закрито.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивачки з відмовою у стягненні з ФГВФО вихідної допомоги у розмірі 184 348,74 грн, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржені судові рішення в іншій частині позовних вимог касаційному перегляду не підлягають.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2022 року до Верховного Суду від ФГВФО надійшов відзив, у якому його представник просить у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, мотивовану відсутністю порушеного права позивачки з боку ФГВФО.
Суди правильно застосували до даних правовідносин, що виникли між сторонами, положення статей 116, 117 КЗпП України, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 20 вересня 2005 року № 936, практику Верховного Суду та норми спеціального Закону, яким є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Після припинення банку як юридичної особи без правонаступництва Фонд не є особою, на яку покладено обов`язок виплати вихідної допомоги, тобто у даній справі він не є належним відповідачем.
Короткий зміст відповіді на відзив
У лютому 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якому вона вказує на необґрунтованість посилань ФГВФО на те, що він є неналежним відповідачем, оскільки такі твердження спростовуються змістом статей 35-37, 46, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Повторно наголошує, що ФГВФО через уповноважену особу на ліквідацію АТ "ТК Кредит" Гриціва І. Ю., якому делегував свої функції, порушив право ОСОБА_1, яка має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ої категорії, на отримання додаткової вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ФГВФО про закриття касаційного провадження у даній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 758/10554/16-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 757/75149/17-ц, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.