Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 753/22141/19
провадження № 61-19824св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона зареєстрована та користується квартирою АДРЕСА_1 .
Вказана квартира на підставі ордера була надана її батьку - ОСОБА_2 разом із сім`єю у складі (на той час) дружини ОСОБА_5 та їх сина ОСОБА_6 .
У травні 2000 року шлюб між батьками було розірвано та відповідач пішов із сім`ї.
Вказувала, що на даний час у спірній квартирі значаться зареєстрованими вона, її матір - ОСОБА_3, брат - ОСОБА_4, племінник - ОСОБА_7 та її батько - ОСОБА_2 .
Оскільки ОСОБА_2 з 2004 року не проживає у спірній квартирі без поважних причин, вона змушена була звернутись до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просила суд на підставі статей 71, 72 ЖК УРСР визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що ОСОБА_2 не проживав у спірній квартирі понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки через неможливість потрапити до неї, оскільки між учасниками справи існують конфліктні відносини з приводу користування квартирою та можливості проживання останнього у ній.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2021 року у справі № 205/3242/17, провадження № 61-9706св20, від 03 березня 2021 року у справі № 161/2007/18, провадження № 61-9218св20, від 14 березня 2018 року у справі № 640/20382/15-ц, провадження № 61-1484св18, від 06 листопада 2020 року № 331/6315/17, провадження № 61-8779св20, від 18 березня 2020 року у справі № 758/8097/18-ц, провадження № 61-7885св19, від 10 листопада 2021 року № 755/1139/18, провадження № 61-3584св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не проживає у спірному приміщенні з 2004 року. З цього часу він припинив будь-яке спілкування зі сторонами по справі та самоусунувся з їх життя, контактних даних не надав. Весь час він не цікавився квартирою та не дбав про неї.
При цьому заявник вказує, що жодної можливості забезпечити відповідача комплектом ключів вони не мали. Крім того, сам ОСОБА_2 не звертався до них із такою вимогою.
Посилається на те, що заміна замків у квартирі не свідчить про чинення перешкод відповідачу по справі, оскільки має побутову необхідність.
Вказує, що під час розгляду справи суди не надали належної оцінки її аргументам щодо повного самоусунення відповідача від обов`язків по утриманню спірної квартири.
Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до ордеру № 5389 від 14червня 1989 року, виданого Виконавчим комітетом Харківської районної Ради народних депутатів м. Києва, ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб: дружина ОСОБА_5, сина ОСОБА_6 надано право на заняття службового житлового приміщення - однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 18,5 кв. м (а. с.68).
Згідно наданої суду копії довідки ЖЕД № 203 від 05 лютого 2014 року за № 183 у вищевказаній квартирі значаться зареєстрованими ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а. с.9).
Відповідно до довідки про реєстрації місця проживання особи від 15 жовтня 2019 року за № 43909486, виданої Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької РДА, у вказаній квартирі з 15 жовтня 2019 року зареєстрований ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.8).
Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у вказаному вище житловому приміщенні підтверджено, що станом на 23 жовтня 2019 року у ньому значаться зареєстрованими п`ятеро осіб (а. с.7).
Рішенням Харківського районного суду м. Києва від 13 березня 2000 року розірвано укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 шлюб (а. с.160).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 з 2004 року без поважної причини не проживає у спірній квартирі, її утриманням не займається, тобто, вважає, що останній втратив до неї інтерес, тому просила визнати його таким, що втратив право користування нею.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК УРСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.
Згідно зі статтею 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.