Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 190/1248/19
провадження № 61-18244св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 11 липня 2005 року між банком та
ОСОБА_2 було укладено кредитний договір DNHDGK00000097, згідно якого останній видано кредит у розмірі 95 120,00 доларів США на термін до 11 липня 2025 року. В забезпечення виконання зобов`язання було укладено договір поруки з ОСОБА_1 .
Відповідно до умов договору, ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, в результаті чого станом на
19 квітня 2019 року утворилась прострочена заборгованість по кредиту у розмірі 581 014,37 доларів США з яких: 77 878,68 доларів США - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 117 987,92 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 17 712,00 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом;
367 435,77 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Враховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 частину заборгованості за кредитом, а саме 14 221,48 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 06 квітня 2018 року по 19 квітня 2019 року, що за курсом 26,83 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України (далі - НБУ) від 19 квітня 2019 року складає 38 156,31 грн та судові витрати.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання припиненими правовідносин.
Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що11 липня 2005 року між
АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки
№ DNHDGK00000097, згідно якого останній поручився за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором від 11 липня 2005 року № DNHDGK00000097.
Відповідно до пункту 12 зазначеного договору порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. ОСОБА_1 зазначав, що розуміє цю умову так, що порука припиняється не після спливу остаточного повернення боргу, а з дня настання першого погашення кредиту.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати припиненою поруку за договором поруки від 11 липня 2005 року DNHDGK00000097 укладеного з АТ КБ "ПриватБанк".
Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області
від 22 листопада 2019 року зустрічний позов ОСОБА_1 до
АТ КБ "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання припиненими правовідносин, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та об`єднано їх в одне провадження з первісним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області
від 26 лютого 2020 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання припиненими правовідносин задоволено. Договір поруки від 11 липня 2005 року № DNHDGK00000097, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" визнано припиненим.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що сторони в договорі поруки встановили строк її дії, а саме визначили, що порука припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Враховуючи, що останній платіж по кредиту відбувався 30 січня 2009 року, тобто змінився строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, банк мав право звернутися до суду з позовом до боржника до 30 січня 2012 року (в межах трирічного строку позовної давності), а порука була чинною до 30 січня 2014 року (п`ять років після настання терміну повернення кредиту).
У задоволені первісних позовних вимог суд першої інстанції відмовив у зв`язку з пропуском позовної давності звернення до суду. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про визнання припиненими правовідносин задовольнив та визнав договір поруки припиненим у зв`язку з закінченням строку його дії.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області
від 26 лютого 2020 року скасовано.
Позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період
з 06 квітня 2018 року по 19 квітня 2019 року у розмірі 14 221,48 доларів США, що еквіваленто 381 562,31 грн, по кредитному договору № DNHDGK00000097 від 11 липня 2005 року.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що за умовами договору ОСОБА_2 мала виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 11 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, тобто до 11 липня 2025 року, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. За наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору строк виконання зобов`язань встановлено до 11 липня 2025 року. Позивач вимогу про дострокове стягнення заборгованості не пред`являв, строк виконання зобов`язання не змінював.
Позивач звернувся до суду 08 серпня 2019 року, отже має право на стягнення заборгованості за процентами за платежами за період
з 08 серпня 2016 року по 19 квітня 2019 року. Звертаючись до суду позивачем заявлялися вимоги про стягнення заборгованості, яка складається лише з відсотків за період з 06 квітня 2018 року по 19 квітня 2019 року в сумі 14 221,48 доларів США. На підтвердження заявлених вимог та суми заборгованості позивачем надані відповідні докази, а також розрахунок заборгованості, який не спростований відповідачем.
Щодо зустрічних позовних вимог про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, то суд апеляційної інстанції вважав їх передчасними, оскільки як встановлено вище, позивач вимогу про дострокове стягнення заборгованості не пред`являв, строк виконання зобов`язання не змінював.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У грудні 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки останній платіж за кредитним договором було здійснено 30 січня 2009 року, тому, на думку заявника, порука припинилася 30 липня 2012 року.
Крім того, у березні 2013 року АТ КБ "ПриватБанк" зверталося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором (справа № 199/4874/13-ц). Шляхом подання такого позову банк змінив строк виконання зобов`язання на 22 березня 2013 року та зумовив визначення моменту початку перебігу строку, у межах якого зобов`язаний був звернутися з позовом до поручителя (з 22 березня 2013 року по 22 березня 2016 року). У зв`язку з цим, відповідно до пункту 12 договору порука припиняється через 5 років після 22 березня 2013 року, тобто з 22 березня 2018 року. Позивач звернувся з первісним позовом до суду першої інстанції 08 серпня 2019 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року справу № 190/1248/19 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому воно просило залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 липня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNHDGК00000097 за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 11 липня 2025 року включно у вигляді встановленої кредитної лінії у розмірі 95 120,00 доларів США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахункове-касове обслуговування у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з 6 по 11 число кожного місяця (а. с. 13-14, т. 1)
11 липня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № DNHDGК00000097, згідно якого останній поручився за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором
від 11 липня 2005 року № DNHDGК00000097 (а. с. 15, т. 1)
Згідно розрахунку, наданого АТ КБ "ПриватБанк", за кредитним договором від 11 липня 2005 року № DNHDGК00000097 станом на 19 квітня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 581 014,37 доларів США з яких:
77 878,68 доларів США - тіло кредиту; 17 712,00 доларів США - прострочена комісія; 367 435,77 доларів США - пеня; 117 987,92 доларів США - заборгованість по процентам, з яких за період з 06 квітня 2018 року
по 19 квітня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі
14 221,48 доларів США, що в еквіваленті складає 381 562,31 грн. Останній платіж ОСОБА_2 здійснила 30 січня 2009 року (а. с. 6-8, т. 1).
Згідно з пунктом 1.1 умов кредитного договору від 11 липня 2005 року
№ DNHDGК00000097 період спати з 6 по 11 число кожного місяця.
З урахуванням зазначеного сторони визначили строк дії договору до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за кредитом та процентами за користування ним, кінцевий строк повернення кредиту до 11 липня
2025 року, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів - щомісячно, у розмірі та строки, визначені договором.
Відповідно до пункту 12 договору поруки порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
14 липня 2019 року ОСОБА_2 надіслала до суду заяву, в якій просила застосувати позовну давність та в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що останній платіж нею здійснено 30 січня 2009 року в розмірі 2 125,39 доларів США, таким чином строк позовної давності для позивача щодо звернення до суду по стягненню кредиту та відсотків сплив 30 січня 2012 року (а. с. 114-116, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.