Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 639/5420/19
провадження № 61-20329св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова у складі судді Єрмоленко В. Б. від 20 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б., від 08 листопада 2021 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 01 січня 2018 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики про надання у позику грошових коштів у розмірі 70 тис. доларів США зі строком повернення до 31 грудня 2018 року. ОСОБА_2 прийняв цю суму грошових коштів у готівковій формі, про що власноручно написав та підписав розписку від 01 січня 2018 року.
Позивач зазначав, що відповідно до пункту 9 договору дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надала згоду на укладення договору та отримання в позику грошових коштів.
Пунктом 7 договору позики передбачено, що в разі якщо позичальник не поверне вчасно суму позики він зобов`язаний сплатити на вимогу кредитора всю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 60 % річних від простроченої суми в якості штрафу. Станом на 15 липня 2019 року відповідач позику не повернув, від зустрічей ухиляється, на телефонні дзвінки не відповідає. Позивач нарахував відсотки за неправомірне користування грошовими коштами на суму 67 590, 16 доларів США.
Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики від 01 січня 2018 року у розмірі 70 000, 00 доларів США, компенсацію у розмірі 60 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання за неправомірне користування грошовими коштами у розмірі 67 590, 16 доларів США та судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 січня 2018 року у загальній сумі 3 153 292,80 грн, що складається з 1 970 808, 00 грн основного боргу та штрафу - 1 182 484, 80 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору по 4 802, 50 грн з кожного. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сума позики не була повернута ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Сума, яка підлягає сплаті на користь позикодавця, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленого для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність суму у гривнях, еквівалентну 70 тис. доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України. Грошове зобов`язання не припинилося, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 20 січня 2021 року, еквівалентна 70 тис. доларів США, становить (за 1 долар США 28, 1544 грн) 1 млн 970 тис. 808 грн.
Районний суд дійшов висновку про солідарне стягнення грошових коштів із відповідачів, оскільки договір позики від 01 січня 2018 року було укладено в інтересах сім`ї, а тому у відповідачів виник солідарний обов`язок з повернення отриманих у шлюбі коштів. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності.
Також суд першої інстанції зазначив, що пунктом 7 договору позики передбачено, що у разі несвоєчасного повернення позики, позичальник зобов`язаний оплатити на вимогу позикодавця борг з урахуванням індексу інфляції за час прострочення, а також 60 % річних від простроченої суми у вигляді штрафу, а тому дійшов висновку про стягнення з відповідачів крім основного боргу, 60 % річних від простроченої суми, але в межах спеціального строку позовної давності, встановленого частиною другою статті 258 ЦК України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) в один рік, що становить 1 182 484, 80 грн (1 970 808 х 60).
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 січня 2018 року у загальній сумі 137 590, 16 доларів США, що складається з 70 000 доларів США основного боргу та штрафу - 67 590,16 доларів США, а також витрати по сплаті судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції встановив правову природу укладеного між сторонами договору та дійшов правильного висновку про те, що позивач довів факт укладення договору позики від 01 січня 2018 року.
Враховуючи умови договору позики від 01 січня 2018 року (пункт 9), а також той факт, що на момент укладення договору позики відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі, заборгованість за договором позики підлягає стягненню у солідарному порядку із відповідачів. Посилання ОСОБА_2 на те, що грошові кошти витрачено ним на підприємницьку діяльність визнано безпідставними.
Апеляційний суд, надавши оцінку договору позики, розписці та заявленим позовним вимогам, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 боргу у валюті, визначеній договором, а саме у розмірі 70 тис. доларів США, а також 60 % річних від простроченої суми у розмірі 67 660, 27 доларів США.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування частини другої статті 625 ЦК України та стягнення з відповідачів на користь позивача 60 % річних, встановлених договором позики, за період з 01 січня 2019 року по 10 серпня 2020 року, що складають 67 660, 27 доларів США. При цьому ОСОБА_1 було заявлено до стягнення суму у розмірі 67 590, 16 доларів США, яка і підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року щодо задоволення позову і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила порушення судами норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року
у справі № 6-163цс 12, постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справа № 752/7501/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 638/20102/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 752/24638/18, від 17 березня 2021 року у справі № 700/3914/15, не взяли до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 18 липня 2018 року у справі № 308/10837/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази, а суд апеляційної інстанції розглянув справу без її участі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявниця стверджує, що вона не була обізнана та не надавала згоди на укладення договору позики її чоловіком 01 січня 2018 року. Грошові кошти не було використано на потреби сім`ї, оскільки вони із ОСОБА_2 на момент укладення договору не перебували у фактичних сімейних стосунках, хоча і проживали за одною адресою. Сам по собі факт надання нею свого майна в забезпечення виконання зобовʼязань ОСОБА_2 за раніше взятими кредитами не свідчить про її обізнаність щодо укладення ОСОБА_2 договору позики від 01 січня 2018 року. Факт того, що сторони у договорі зазначили про згоду їхніх дружин на укладення цього договору не свідчить про те, що така згода була дійсно надана.
Також заявниця вказує на те, що задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 61, 65, 73 Сімейного кодексу України. При цьому суд апеляційної інстанції провів останнє судове засідання у справі без її участі та недостатнім чином мотивував свої висновки.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 639/5420/19, у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії та виконання судових рішень відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 рокусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
16 лютого 2022 року до Верховного Суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_3 надійшла заява про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 01 січня 2018 року, а також штрафних санкцій. Враховуючи необґрунтованість наведених заявницею доводів, а також те, що розгляд цієї справи по суті призначено Верховним Судом на 23 лютого 2022 року, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення поданої заяви.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність суму, що еквівалентна 70 тис. доларів США. Факт отримання коштів підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики (пункт 1.1 договору).
Згідно пункту 2 договору вказану вище суму коштів, що еквівалентна 70 тис. доларів США позичальник зобов`язався повернути позикодавцю готівкою у строк до 31 грудня 2018 року. Після повернення позики в повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним своїх зобов`язань.
У пункті 7 договору сторони визначили, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити за вимогою позикодавця усю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 60 % річних від простроченої суми у вигляді штрафу.
Пунктом 9 договору передбачено, що сторони свідчать зокрема, про те, що чоловік (дружина) кожної із сторін згоден (згодна) з укладенням цього договору.
ОСОБА_2 власноручно написав розписку від 01 січня 2018 року, за якою він взяв у борг у ОСОБА_1 суму, еквівалентну 70 тис. доларів США, та зобов`язався повернути вказану суму в строк до 31 грудня 2018 року.
В суді апеляційної інстанції сторони не заперечували проти того, що сума позики передавалася в іноземній валюті.
З 15 жовтня 1989 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова 23 березня 2020 року.
Позивач зазначав, що грошові кошти відповідачам були потрібні для повного проведення розрахунку за купівлю житлового будинку АДРЕСА_1, який було оформлено на доньку ОСОБА_5, ремонтні роботи, погашення кредиту, наданого під іпотеку нерухомого майна, а також для лікування тяжкої хвороби тещі, яка перенесла інсульт.
Суд першої інстанції встановив, що протягом 2007-2013 років ОСОБА_2 отримував банківські кредити, а ОСОБА_3 виступала поручителем та майновим поручителем перед банками.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.