Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 130/870/20
провадження № 61-17476св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, у складі судді Порощука П. П., від 14 липня
2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П., від 06 жовтня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, в якому просив суд визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком за адресою:
АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що з 2013 року сторони у справі проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, 06 червня
2015 року уклали шлюб та мають спільну дитину - сина ОСОБА_4 .
01 березня 2020 року між сторонами виник побутовий конфлікт, а
16 березня 2020 року без пояснення причин ОСОБА_2 зібрала свої та дитячі речі і разом із сином виїхала у с. Плебанівка Шаргородського р-ну Вінницької обл.
11 квітня 2020 року ОСОБА_1, відвідуючи дитину та
ОСОБА_2, довідався від сина, що той хоче додому проживати із батьком. Того ж дня ОСОБА_1 забрав хлопчика до себе. Вказує, що син фактично жодного разу не згадував матір, тоді як остання не навідалася до них, хоча він неодноразово у телефонній розмові просив її приїхати.
Вважаючи, що синові буде краще проживати з батьком, який має власний бізнес, стабільний дохід, робочий день якого дозволяє приділяти дитині необхідний час та увагу, та беручи до уваги неналежні умови проживання матері сина в селі без особистого житла та матеріального забезпечення, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позов.
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просила визначити місце проживання сина із нею.
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що 01 березня
2020 року ОСОБА_1 наніс їй тілесні ушкодження, після чого вона звернулася у лікарню, куди була викликана поліція, розпочато досудове розслідування (кримінальне провадження № 12020020010000615) за частиною першою статті 125 КК України.
16 березня 2020 року не витримуючи психологічного тиску та фізичного насилля зі сторони ОСОБА_1, вона з метою захисту дитини забрала свої речі та переїхати в с. Плебанівка Шаргородського р-ну Вінницької обл. до своєї бабусі ОСОБА_5
11 квітня 2020 року під час зустрічі дитини з батьком, останній без погодження з матір`ю забрав сина із собою.
За місцем проживання батька їй не вдалося побачити дитину. З метою захисту своїх прав та прав дитини вона неодноразово зверталася у служби у справах дітей по місцю своєї та ОСОБА_1 реєстрації.
У будинку, де наразі вона проживає, для дитини облаштовані комфортні умови, окрема кімната та ліжко, місце для навчання та розвитку, у помешканні дотримуються санітарно-гігієнічні норми, територія навколо будинку є безпечною для дитини.
Після переїзду у с. Плебанівка вона зареєструвалась, як підприємець, має самостійний дохід та можливість забезпечити достойний рівень життя дитини, позитивно характеризується за місцем проживання.
Вважаючи, що визначення місця проживання сина разом з нею відповідатиме найкраще інтересам сина, просила задовольнити її зустрічний позов.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області
від 10 липня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області
від 14 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, визначене місце проживання дитини ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи висновок органу опіки та піклування, добросовісне виконання матір`ю своїх обов`язків, створення для дитини необхідних умов проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з ОСОБА_2, чи негативно впливали на виховання та розвиток дитини, дійшов до висновку про доцільність на даний час проживання неповнолітнього ОСОБА_3 із матір`ю, що відповідатиме інтересам хлопчика та не заподіє останньому психологічної травми.
При цьому також враховано, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю не позбавляє батька ОСОБА_1 можливості спілкуватися з дитиною та не обмежує його у здійсненні батьківських прав та обов`язків, оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання сина з матір`ю, не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування чи суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня
2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із міськрайонного суду.
У грудні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вважаючи, що суди в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 375/148/18, від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 132/3061/19, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, вважає, що суд безпідставно відмовив у призначенні психологічної експертизи та долученні доказів і помилково застосував принцип недопустимості розлучення дитини з матір`ю, який передбачений Декларацією прав дитини.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, відійшов від принципу захисту найкращих інтересів дитини, натомість захистив права та інтереси матері.
Наголошує на тому, що неповнолітній ОСОБА_3, якому виповнилось 5 років, тривалий час проживає разом з батьком, що свідчить про встановлення сталих та тривалих зв`язків між батьком та сином. Тоді як матір у 2020 році більше семи місяців не бачила сина, а в 2021 році мати та син в середньому бачилась один раз на місяць, що свідчить про втрату довготривалого психологічного зв`язку між ними.
Зазначає, що створив належні умови для проживання, виховання та розвитку сина. При цьому ОСОБА_2 після розлучення проживає із великою кількістю своїх рідних (бабуся, матір, вітчим, сестра), що у свою чергу істотно може вплинути на адаптацію малолітнього ОСОБА_3 до нового оточення.
Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року представник ОСОБА_6 - адвокат Мишковська Т. М. електронною поштою подала відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути врахованими касаційним судом, оскільки в розумінні приписів частини 7 статті 43 ЦПК України та всупереч вимог частини четвертої
статті 395 ЦПК України до відзиву не додані докази надсилання його копій іншим учасникам справи.
Фактичні обставини справи встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_1 із 06 червня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2020 року у справі № 127/6645/20.
Сторони від шлюбу мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з копією довідки ОСББ "Однодумці" від 18 квітня 2020 року, ОСОБА_1 мешкає за адресою:
АДРЕСА_1, і на його утриманні знаходиться син
ОСОБА_3 .
Зазначена квартира на праві спільної власності належить ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_1
ОСОБА_1, як фізична особа-підприємець, здійснює господарську діяльність у м. Вінниця.
ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_2 зі своєю бабусею ОСОБА_5, яка є власником будинку за цією адресою.
За місцем проживання ОСОБА_2 характеризується позитивно,
не перебуває на обліку у лікаря-нарколога, за психіатричною допомогою
не зверталася.
Із 04 травня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа - підприємець та здійснює господарську діяльність в орендованому приміщенні в с. Плебанівка
ОСОБА_9 подана заява про прийняття ОСОБА_3 до
ДНЗ "Берізка" та їй повідомлено, що дитина буде прийнята до дитячого закладу при оформленні всіх необхідних документів.
Згідно копії акту обстеження умов проживання ОСОБА_2 в
с. Плебанівка для виховання та розвитку дитини створено належні умови, наявна окрема кімната, облаштовано місце для гри та навчання дитини.
У будинку АДРЕСА_3 проживають ОСОБА_10 (мати ОСОБА_2 ), ОСОБА_11 (вітчим ОСОБА_2 ), ОСОБА_12 (сестра ОСОБА_2 ), які позитивно характеризуються за місцем роботи, проживання, не перебувають на обліку у лікаря-нарколога, за психіатричною допомогою не зверталися.
Із 01 березня 2020 року по 16 березня 2020 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП "Вінницька міська клінічна лікарня швидкої допомоги" з основним діагнозом сполучна травма тіла, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, гематома 2-го сегменту печінки, після травматична гематома прямого м`язу живота.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань Вінницьким відділом поліції ГУНП у Вінницькій області внесені відомості про кримінальне провадження 12020020010000615 за частиною першою
статті 125 КК України за заявою ОСОБА_2 про нанесення їй
01 березня 2020 року тілесних ушкоджень ОСОБА_1 .
Відповідно до копії листа заступника начальника Вінницького відділу поліції за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 щодо перешкоджання їй ОСОБА_1 бачитись із сином ОСОБА_3, повідомлено, що з ОСОБА_1 проведено бесіду профілактичного характеру щодо недопущення вчинення протиправних дій та рекомендовано вирішити спір в судовому порядку.
На звернення до Служби у справах дітей Вінницької міської ради
ОСОБА_2 повідомлено, що ОСОБА_1 під час бесіди зазначив, що не створює перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_4, стверджував, що належним чином виконує батьківські обов`язки щодо дитини. Роз`яснено порядок вирішення спору про місце проживання дитини.
Службою у справах дітей Шаргородської РДА ОСОБА_2 роз`яснено, що оскільки дитина знаходиться з батьком в
АДРЕСА_4, то їй рекомендовано звернутися до служби у справах дітей Вінницької міської ради для проведення обстеження умов проживання ОСОБА_1, а також вирішення інших питань, які стосуються дитини.
Працівниками Шаргородського відділення поліції Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області на звернення ОСОБА_10 (баби дитини) про те, що ОСОБА_1 забрав дитину, рекомендовано звернутись до Служби у справах дітей.
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради № 02-5/10-1376 від 12 червня 2020 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада
1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав на те, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09).
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
У рішенні ЄСПЛ в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року
(заява № 2091/13) Суд вказав на необхідність дослідження питання захисту і безпеки дитини (пункт 79); ризиків безпеки дитини під час проживання з матір`ю (пункт 82); дослідження стабільності середовища дитини для забезпечення її найкращих інтересів (пункти 83-84).
Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, однак посилання на неї судами не призвело до неправильного вирішенні справи.
Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові
від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161
СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага, в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Враховуючи вимоги статті 51 Конституції України, статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, статті 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов`язком суду.
У розглядуваній справі суди на підставі належним чином оцінених доказів, повно та всебічно з`ясували обставини, які мають значення для її вирішення, правильно застосували положення статей 160, 161 СК України та дійшли обґрунтованого висновку про те, що на даному етапі життя дитини, проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю якнайкраще забезпечить його інтереси.