ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 909/286/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача - Кондур Х. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРУМОК"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 (судді: Кордюк Г. Т. - головуючий, Кравчук Н. М., Плотніцький Б. Д.) і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.05.2021 (суддя Рочняк О. В.) у справі
за позовом Надвірнянської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРУМОК"
про розірвання договору оренди та виселення,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У березні 2019 року Надвірнянська міська рада (далі - Надвірнянська міськрада) звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРУМОК" (далі - ТОВ "СТРУМОК") про розірвання з 01.04.2019 договору оренди цілісного майнового комплексу котельні від 16.08.2010 (далі - договір оренди від 16.08.2010), укладеного між сторонами у справі, та виселення відповідача із орендованого майна.
Позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань зі сплати орендних платежів за спірним договором, що підтверджено рішеннями господарських судів про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, що набрали законної сили; несплатою орендної плати за користування об`єктом оренди протягом трьох місяців поспіль.
1.2. У відзиві на позов ТОВ "СТРУМОК" заперечувало проти позову, посилаючись на необґрунтованість і недоведеність вимог заявленого позову та стверджуючи про недопущення відповідачем у наведеному випадку порушень умов спірного договору та вимог законодавства, які могли би бути підставою для розірвання спірного договору та виселення відповідача із орендованого майна. Зокрема, відповідач вказував на необґрунтоване нарахування позивачем упродовж 2018- 2019 років орендної плати у завищеному розмірі; зазначав, що у справах № 909/8/13-г, № 909/711/17 не було чітко окреслено періоду порушення відповідачем зобов`язань; у справі № 909/284/15 стягувалась заборгованість з орендної плати за користування іншим майном, а в справі № 909/935/17 стягнення заборгованості з орендної плати за період із липня по серпень 2017 року не може свідчити про істотне порушення зобов`язань відповідачем.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.07.2019 позов задоволено частково. Розірвано договір оренди від 16.08.2010. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.07.2019 скасовано в частині відмови у задоволенні позову щодо виселення відповідача з орендованого приміщення. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено й виселено ТОВ "СТРУМОК" із орендованого цілісного майнового комплексу опалювальної котельні, розташованої на вул. Княгині Ольги, 9 у м. Надвірній, Івано-Франківської області. В іншій частині рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.07.2019 залишено без змін.
2.4. Постановою Верховного Суду від 10.02.2020 зазначені судові рішення у справі були скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області через допущену судами попередніх інстанцій неповноту судового дослідження обставин справи та наявних у ній доказів.
2.5. Надвірнянська міськрада звернулася до господарського суду із заявою від 08.07.2020 № 400/04-22/09 про зміну підстави позову, яка була прийнята Господарським судом Івано-Франківської області згідно з ухвалою від 23.07.2020 у цій справі. Так, позивач посилався, зокрема, на неукладеність додаткових угод від 30.12.2011 № 2 і від 10.11.2016 № 3 до спірного договору, оскільки ці угоди, укладені на три роки і більше, не були нотаріально посвідчені та не пройшли державну реєстрацію; відсутність згоди позивача - орендодавця на продовження спірного договору оренди, а отже, користування відповідачем комунальним майном без належних на те правових підстав, та, відповідно, необхідність повернення позивачеві майна в силу положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
2.6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.05.2021 позов задоволено частково. Розірвано договір оренди від 16.08.2010, укладений між сторонами у справі, та виселено ТОВ "СТРУМОК" із спірного майна. В частині розірвання вказаного договору оренди з 01.04.2019 у позові відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що додаткові угоди від 30.12.2011 № 2 і від 10.11.2016 № 3 до договору оренди від 16.08.2010 є нікчемними, тобто недійсними в силу закону, оскільки ці угоди нотаріально непосвідчені, хоча укладені на три роки (додаткова угода № 2) і на три роки і чотири місяці (додаткова угода № 3). Суд зазначив, що оскільки згідно з цими угодами відбулось користування спірним майном та неможливо повернути все одержане за ним, то зобов`язання сторін припиняються на майбутнє, орендна плата повинна сплачуватись в розмірі, встановленому додатковою угодою від 10.11.2016 № 3. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що договір оренди від 16.08.2010 є діючим з урахуванням положень його пункту 12.2; орендар не сплатив орендної плати протягом трьох місяців поспіль, тому спірний договір оренди підлягає розірванню відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. При цьому суд першої інстанції зазначив, що правових підстав для розірвання договору оренди саме з 01.04.2019 немає, оскільки відповідно до частини 5 статті 188 Господарського кодексу України договір вважається розірваним з дня набрання чинності рішенням суду. Крім того, суд визнав обґрунтованою вимогу про виселення відповідача із спірного приміщення, пославшись на положення частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, якими визначено обов`язок орендаря повернути об`єкт оренди після припинення договору.
2.7. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.05.2021 скасовано. Позов задоволено частково. В розірванні договору оренди від 16.08.2010, укладеного між сторонами у справі, відмовлено. Виселено відповідача із орендованого цілісного майнового комплексу котельні, розташованої на вул. Княгині Ольги, 9, у м. Надвірній.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо нікчемності додаткових угод № 2 і № 3 до спірного договору, якими, зокрема, продовжувався строк дії договору. Водночас суд установив, що відповідно до додаткової угоди № 1 сторони продовжили дію договору оренди на 1 рік із 01.01.2011 до 31.12.2011; оскільки письмових заяв від орендодавця про припинення дії договору заявлено не було, то в силу пункту 12.4 спірного договору він продовжувався на новий строк на тих самих умовах на наступний опалювальний період; 28.12.2018 орендодавець - Надвірнянська міськрада до закінчення строку дії договору повідомила орендаря про те, що строк дії договору закінчується 30.04.2019 (закінчення опалювального періоду 2018- 2019 років) і продовжуватися не буде; 25.01.2019 орендареві направлено рішення орендодавця від 24.01.2019 про припинення дії спірного договору у зв`язку з необхідністю використання спірного майна для потреб територіальної громади; 25.04.2019 орендодавець направив орендареві рішення від 25.04.2019 № 1387-32/2019 про відмову ТОВ "СТРУМОК" у продовженні договору оренди. Отже, як установив суд апеляційної інстанції, спірний договір закінчив свою дію 30.04.2019 та продовжений не був, новий договір стосовно оренди спірного майна сторонами укладено не було, тому майно підлягає поверненню орендодавцеві. При цьому, як наголосив суд апеляційної інстанції, вимоги про розірвання спірного договору оренди не підлягають задоволенню, оскільки, як установив суд, цей договір закінчив свою дію 30.04.2019, натомість розірваним може бути тільки договір, що діє.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ТОВ "СТРУМОК" звернулося з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.05.2021 у справі, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.
Скаржник вважає оскаржені судові рішення ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини 1 статті 10, частин 1, 2 статті 17 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна", частини 1 статті 25 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", статей 251- 254, 317, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284 Господарського кодексу України, а також порушенням норм процесуального права, а саме статті 236 Господарського процесуального кодексу України; посилається на врахування судами усіх обставин, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень, та оцінки усіх аргументів сторін.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17, у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15, від 08.10.2018 у справі № 927/490/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 07.11.2019 у справі № 910/9096/18, від 17.09.2019 у справі № 918/762/18, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/117, та (2) відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень частини 1 статті 25 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" і статті 317 Цивільного кодексу України.
Зокрема, скаржник наголошує на недосліджені судами обставин укладання та виконання сторонами додаткової угоди № 2 до спірного договору оренди, а також ухилення сторін від її нотаріального посвідчення; вважає, що така угода була укладена строком менше, ніж на три роки, а тому, на думку скаржника, є помилковим висновок суду про нікчемність цієї угоди. Скаржник також вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив доводи відповідача щодо застосування частини 7 статті 13 Закону України "Про особливості передачі в оренду об`єктив централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності", якою визначено певну процедуру повернення орендованого майна.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, 16.08.2010 між сторонами у справі було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу котельні на вул. Княгині Ольги, 9 у м. Надвірній. Цей договір укладено на термін із 16.08.2010 до 31.12.2010 включно з можливістю пролонгації на тих самих умовах на наступний опалювальний період з урахуванням змін у бюджетному законодавстві та законодавства про оренду державного та комунального майна на дату продовження самого договору (пункти 12.1, 12.4).
31.12.2010 сторони уклали додаткову угоду № 1 до спірного договору оренди, якою продовжено дію договору на один рік із 01.01.2011 до 31.12.2011.
30.12.2011 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до спірного договору, згідно з якою продовжено дію договору з 01.01.2010 до 31.12.2014 (на три роки).
10.11.2016 сторони уклали додаткову угоду № 3 до спірного договору про продовження дії договору оренди з 01.01.2015 до 30.04.2018 (на три роки і чотири місяці).
Відповідно до частини 1 статті 209 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на дату укладення додаткових угод № 2, № 3) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Положеннями статті 793 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
У статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 Цивільного кодексу України).
Надавши оцінку умовам спірного договору та додатковим угодам до нього, зважаючи на предмет і підстави позову (з урахуванням заяви про зміну підстав позову), врахувавши обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.02.2020 у цій справі, та наведені положення законодавства, суд апеляційної інстанції установив, що додаткові угоди від 30.12.2011 № 2 і від 10.11.2016 № 3 до спірного договору, укладені між ТОВ "СТРУМОК" та Надвірнянською міськрадою на три роки і більше, нотаріально не посвідчені, а отже, зважаючи на положення статей 793, 220 Цивільного кодексу України, є нікчемними, тобто недійсними в силу закону, та, відповідно, не створюють юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з їх недійсністю. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що одна із сторін договору (Надвірнянська міськрада чи ТОВ "СТРУМОК") ухилилася від нотаріального посвідчення додаткової угоди від 30.12.2011 № 2 до договору оренди від 16.08.2010, укладеної строком на три роки, та додаткової угоди від 10.11.2016 № 3 договору оренди від 16.08.2010, укладеної строком на три роки і чотири місяці; рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.11.2020 у справі № 909/609/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "СТРУМОК" до Надвірнянської міськради про визнання дійсною додаткової угоди від 10.11.2016 № 3 до договору оренди від 16.08.2010. Водночас суд відхилив посилання позивача в заяві про зміну підстав позову на неукладеність таких угод, зазначивши, що положення статті 794 Цивільного кодексу України регулюють питання реєстрації права оренди, що не є тотожним реєстрації правочину.
Оскільки додаткові угоди № 2 і № 3 до спірного договору, як уже зазначалося, і це установив суд апеляційної інстанції, є нікчемними, то, за висновком суду апеляційної інстанції, для встановлення обставин щодо строку дії договору оренди від 16.08.2010 слід виходити із його умов.
Зокрема, у пункті 12.4 договору оренди від 16.08.2010 сторони визначили, що у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну умов протягом одного місяця до закінчення дії договору він вважається продовженим на тих самих умовах на наступний опалюваний період з урахуванням змін у бюджетному законодавстві та законодавстві про оренду державного та комунального майна на дату продовження цього договору.
Відповідно до додаткової угоди № 1 до вказаного договору оренди сторони продовжили дію договору на один рік із 01.01.2011 до 31.12.2011.
Оскільки письмових заяв від орендодавця про припинення дії договору не було заявлено, то в силу положень пункту 12.4 договору оренди від 16.08.2010, як установив суд апеляційної інстанції, такий договір продовжувався на новий строк на тих самих умовах на наступний опалювальний період.
Водночас, здійснюючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції установив та це підтверджено матеріалами справи, що до закінчення спірного договору оренди (за три місяці) Надвірнянська міськрада направила орендареві лист від 28.12.2018 з описом вкладення, в якому повідомила його про те, що дія договору оренди закінчується 30.04.2019 (закінчення опалювального періоду 2018- 2019 років) і договір оренди продовжуватися не буде.
Крім того, 25.01.2019 Надвірнянська міськрада направила орендареві своє рішення від 24.01.2019 № 1315-30/2019 "Про припинення дії договору оренди цілісного майнового комплексу на вул. Княгині Ольги, 9 у м. Надвірній, від 16.08.2010 (орендар - ТОВ "СТРУМОК"), за змістом якого міськрада вирішила, що не буде продовжувати дію договору оренди від 16.08.2010, оскільки майно необхідне для потреб територіальної громади.
25.04.2019 позивач направив відповідачеві лист від 25.04.2019 № 322/04-14/09, до якого долучив, зокрема рішення Надвірнянської міськради від 25.04.2019 № 1387-32/2019 про відмову ТОВ "СТРУМОК" в продовженні спірного договору оренди.
Отже, як установив суд апеляційної інстанції, Надвірнянська міськрада згоду на продовження спірного договору оренди, як то передбачено пунктом 12.3 спірного договору, не надала.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в силу положень статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення; у наведеному випадку застосуванню підлягають положення Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на час прийняття орендодавцем рішень від 24.01.2019 № 315-30/2019, від 25.04.2019 № 1387-32/2019 стосовно припинення спірного договору оренди та у редакції, чинній на дату закінчення договору оренди).
Згідно із частиною 2 статті 17 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право за інших рівних умов на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору (частина 3 зазначеної норми).
Частиною 2 статті 26 цього ж Закону передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/8389/17, № 904/7825/17, від 21.05.2019 у справі № 911/1841/17).
Відповідна вимога (заява) про припинення чи зміну договору оренди може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною (постанова Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17).
У статті 27 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" унормовані правові наслідки припинення або розірвання договору оренди. Так, за змістом частини 1 цієї статті у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
За встановлених судом апеляційної інстанції обставин прийняття Надвірнянською міськрадою як власником майна рішення про непродовження спірного договору та необхідність повернення об`єкта оренди, закінчення дії спірного договору 30.04.2019, відсутності його пролонгації та неукладення нового договору щодо оренди спірного майна, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення орендованого майна орендодавцеві. Водночас апеляційний господарський суд, зважаючи на встановлені судом обставини того, що договір оренди від 16.08.2010 закінчив свою дію 30.04.2019, натомість розірванню підлягає тільки діючий договір, визнав безпідставними позовні вимоги в частині розірвання спірного договору оренди.
Суд апеляційної інстанції також надав оцінку доводам відповідача, навівши у постанові мотиви їх відхилення. Так, зокрема, суд зазначив, що додаткова угода № 2 до спірного договору укладена на три роки (пункт 1), додаткова угода № 3 укладена на три роки чотири місяці (пункт 1); положення частини 7 статті 13 Закону України "Про особливості передачі в оренду об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності" передбачають обов`язок орендаря повернути об`єкт оренди, такий же обов`язок покладено на орендаря і згідно з положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; питання відшкодування витрат на покращення об`єкта оренди не входить до предмета доказування у цій справі, а може бути предметом дослідження в іншому судовому процесі за позовом особи, яка заявляє про таке відшкодування; доводи відповідача щодо переплати орендної плати суд також не взяв до уваги з огляду на зміну підстав позову у цій справі.