ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 440/1393/20
адміністративне провадження № К/9901/34208/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у складі головуючого судді Удовіченка С.О. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: П`янової Я.В., Жигилія С.П., Спаскіна О.А. у справі № 440/1393/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інструментальний завод» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інструментальний завод» (далі - позивач, ТОВ «Інструментальний завод», платник податку) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 лютого 2020 року № 0002190501 та № 0002200501.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо порушення ТОВ «Інструментальний завод» вимог податкового законодавства, оскільки господарські операції позивача з контрагентами: ТОВ «Укріндустрія-2016», ТОВ «АКП-Інвест», ТОВ «НВП «Дніпровський ремонтно-механічний завод» та ТОВ «Перший редукторний завод» мали реальний характер, повністю виконані та відповідно відображені в податковому та бухгалтерському обліку. Вказані обставини підтверджені належним чином оформленою первинною документацією.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, адміністративний позов ТОВ «Інструментальний завод» задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 24 лютого 2020 року № 0002190501 та № 0002200501.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області на користь ТОВ «Інструментальний завод» витрати по сплаті судового збору у сумі 21 020 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані позивачем до матеріалів справи документи в сукупності з іншими первинними документами, які надавалися позивачем при проведенні перевірки, є належними доказами на підтвердження дотримання ТОВ «Інструментальний завод» приписів податкового законодавства щодо підтвердження задекларованих ним сум податкового кредиту, а також включення витрат до оподатковуваного доходу за господарськими операціями з контрагентами, а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем протиправно.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
У період з 09.12.2019 по 09.01.2020 на підставі плану-графіку документальних перевірок на 2019 та наказу ГУ ДПС у Полтавській області від 28.11.2019 № 920, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Інструментальний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2016 по 30.09.2019, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2019, за результатами якої складено акт № 95/16-31-05-01-10/21073227 від 29.01.2020.
Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:
- пунктів 44.1, 44.2 статті 44; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України; статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV; пункту 3 розділу III Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Мінфіна від 07.02.2013 № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 №336/22868; пунктів 6, 9 ПСБО 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіна від 31.12.1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 № 27/4248; пунктів 3.1, 3.5, 3.13 наказу Мінфіну від 28 березня 2013 року № 433 «Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 118 318 грн, у тому числі за періоди: 4 квартал 2017 року - 363 238 грн, 4 квартал 2018 року - 666 218 грн, 3 квартал 2019 року - 88 862 грн;
- підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 340 182 грн, у тому числі за вересень 2017 року - 75 000 грн, за жовтень 2017 року - 153 562 грн, за листопад 2017 року - 85 209 грн, за грудень 2017 року - 95 595 грн, за січень 2018 року - 700 грн, за серпень 2018 року - 86 124 грн, за вересень 2018 року - 84 551 грн, за жовтень 2018 року - 319 664 грн, за листопад 2018 року - 249 902 грн, за серпень 2018 року - 98 735 грн, за вересень 2018 року - 91 140 грн.
На акт перевірки № 95/16-31-05-01-10/21073227 від 29.01.2020 позивач подав заперечення (за вих. № 11.1-35/77 від 05.02.2020) до ГУ ДПС України у Полтавській області, за результатами розгляду яких висновки акта залишено без змін.
24 лютого 2020 року на підставі висновків вищевказаного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0002190501, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 675 227,50 грн, у тому числі за основним платежем - 1 340 182 грн та за штрафними санкціями - 335 045,50 грн;
- № 0002200501, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1 397 897,50 грн, у тому числі за основним платежем - 1 118 318 грн та за штрафними санкціями - 279 579,50 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДПС у Полтавській області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України в якості підстави касаційного оскарження судових рішень, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 та підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 826/9146/13-а, від 09.12.2019 у справі № 804/1752/17, від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 11.12.2018 у справі №804/9481/15, від 26.03.2019 у справі № 826/5263/14. При цьому, контролюючий орган уважає, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реального характеру та оформлені лише документально з наступних підстав: первинні документи оформлені з порушенням вимог чинного законодавства; контрагенти не мали достатньої кількості трудових ресурсів; відсутність об`єктивно необхідних умов для реального здійснення задокументованих з постачальниками господарських операцій щодо придбання товарів/послуг, розвантаження/навантаження і зберігання; відсутність по ланцюгу постачання товарів, реалізованих ТОВ «Інструментальний завод».
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що доводи ГУ ДПС у Полтавській області є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Посилання контролюючого органу на постанови Верховного Суду позивач уважає безпідставними, оскільки у вказаних справах досліджувалися господарські операції, які не є подібними із правовідносинами у цій справі.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на додану вартість врегульовані положеннями Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
У статтях 138-140 Податкового кодексу України визначено перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, що б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, які не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, які мають ознаки нереальності.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.