ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 702/659/18
провадження № 51-4831км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Матієк Т.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
в режимі відеоконференції
захисника Дяченко В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Дяченко В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2018 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018250220000155 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Одеси, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше судимого - 21 грудня 2009 року вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання із застосуванням із застосуванням ст. 71 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, звільнений 19 квітня
2013 року по відбуттю строку покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Вступ
07 червня 2018 року, ОСОБА_1, за попередньою змовою із ОСОБА_2, перебуваючи в кафе-барі, діючи умисно, з метою заволодіння чужим майном, застосовуючи насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров`я особи, вчинили напад на потерпілого та відкрито заволоділи його майном на загальну суму 4828, 00 грн. Після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зникли.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України. Судові рішення щодо ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржуються.
Апеляційний суд, після перегляду вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку, вирок залишив без зміни.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Про доведеність вини засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушеннях поза розумним сумнівом;
- Щодо справедливості призначеного ОСОБА_1 покарання, яке він має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від
21 грудня 2018 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років із конфіскацією майна. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.
Вирішено питання цивільного позову та долю речових доказів у даному кримінальному провадженні.
ОСОБА_1 07 червня 2018 року, за попередньою змовою із ОСОБА_2, будучи в кафе-барі "Чайхана", що розташоване на вул. Соборна в смт Цибулів Монастирищенського району Черкаської області, діючи умисно, з метою заволодіння чужим майном, застосовуючи насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров`я особи, вчинили напад на потерпілого, чим спричинили йому легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров`я. Після чого відкрито заволоділи його майном на загальну суму 4828,00 грн та з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на зазначену суму.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, безпідставну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України, не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що судом першої та апеляційної інстанцій в порушення норм чинного законодавства, зокрема ст. 94 КПК України,не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому його дії слід перекваліфікувати на менш тяжкі кримінальні правопорушення.
При цьому надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні захисник наголошує на тому, що у діях засудженого ОСОБА_1 відсутня така кваліфікуюча ознака інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 187 КК України як попередня змова на вчинення злочину.
Крім того, стверджує, що насильство до потерпілого було застосовано не з метою заволодіння його майном.
Також вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили загальні засади призначення покарання, оскільки не врахували конкретних обставин справи, даних про особу засудженого, що в сукупності давало підстави застосувати ст. 75 КК України при визначенні останньому покарання.
Водночас захисник стверджує, що оспорювані судові рішення щодо ОСОБА_1 не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
захисника не подавалися.
У судовому засіданні захисник виступила на підтримку поданої касаційної скарги, прокурор заперечував проти її задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
У касаційній скарзі захисник порушує питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.
Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Мотивуючи свою касаційну скаргу, захисник оспорює зазначені обставини та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлено судове рішення, що, на його думку, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, захисник по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу
ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Щодо доведеності вини засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення поза розумним сумнівом, колегія суддів зазначає наступні мотиви.
Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, судами належним чином перевірялися доводи сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій засудженого, як напад з метою заволодіння чужим майном поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч. 2 ст. 187 КК України, що були спростовані з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення з огляду на наступне.
За загальним визначенням розбій, як кримінальне правопорушення проти власності, це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Розбій відноситься до формального (усіченого) складу злочину, вважається завершеним з моменту вчинення самого нападу. У разі вчинення розбою посягання відбувається на основний безпосередній об`єкт - право власності, на який насамперед спрямований цей злочин, та на додатковий безпосередній об`єкт, у зв`язку із посяганням на право власності, - життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу. Однією з ознак, що характеризують розбій, є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу.
Як випливає зі змісту ч. 2 ст. 187 КК України, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони вказаного складу злочину є заподіяння особі, яка зазнала нападу, насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, або погроза застосування такого насильства.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення.
Разом з цим, до насильства, що є ознакою об`єктивної сторони вказаного складу злочину, також є насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну погрозу для життя потерпілого.
Так, повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, допитаний у суді першої інстанції потерпілий пояснив, що у вбиральні кафе-бара " Чайхана" йому був нанесений перший удар у потилицю. Потім був удар у вмивальник головою. У вбиральні самостійно, без ударів, свідомість не втрачав та з ніг не падав. Били його двоє чоловіків, на його думку, це були ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки інших чоловіків у кафе не було.
Разом з цим, надані потерпілим показання щодо способу отримання ним ушкоджень повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_3, який суду першої інстанції зазначив, що він працює травматологом, потерпілий після побиття у нього лікувався. Потерпілого доставила швидка медична допомога, під вечір у стані середньої важкості. Він періодично втрачав свідомість, скаржився на головні болі, запаморочення, болі в місцях забою. Встановлений діагноз: струс головного мозку, забійна рана голови, рефлекторна затримка сечі, забій правої скроневої ділянки, гематоми. Стан був не критичний, але середньої важкості.
Отримані потерпілим тілесні ушкодження належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, що підтверджується даними висновку експертасудово-медичної експертизи № 05-7-01/532 від
20 липня 2018 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження.
Водночас підтверджуються, зокрема показаннями свідка
ОСОБА_4, даними протоколів огляду місця події від 07 червня 2018 року, слідчих експериментів від 23 серпня 2018 року за участю потерпілого та зазначеного свідка з фототаблицями до них.
Слід зазначити, що частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого йому пред`явлено обвинувачення.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції встановив, що засуджений вчинив напад з метою заволодіння чужим майном поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осібта дійшов правильного висновку про кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 187 КК України. З такими висновками погодився апеляційний суд та погоджується і колегія суддів.