Постанова
Іменем України
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 753/10112/18
провадження № 51-4221 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Антонюка Н.В.,
захисників Сологуба В.Л., Петрунька І.В.,
прокурора Гайдая С.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Сологуба В.Л. на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100020011732, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Красятичі Поліського району Київської області, проживав у АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст.286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн., без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ч.4 ст.53 КК України розстрочено виплату штрафу на шість місяців, зобов`язано ОСОБА_1 сплачувати по 850 грн. щомісяця.
Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1083,42 грн. матеріальної шкоди та 15000 грн. моральної шкоди.
Вирішено питання про речові докази та судові витрати у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито, на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку зі смертю обвинуваченого.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, 03 листопада 2017 року близько 18:00 год., рухаючись автомобілем "Chevrolet Lacetti" д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Садова, 162 в напрямку вулиці Центральної у місті Києві, порушив вимоги п.12.3 ПДР України, своєчасно не виявив на проїзній частині пішохода ОСОБА_3, який рухався частково по узбіччю, а частково по проїзній частині, назустріч руху його автомобілю, якого він об`єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на ОСОБА_3 . В результаті ДТП потерпілому заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкодження. Порушення водієм ОСОБА_1 п.12.3 ПДР України знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій з метою реабілітації померлого обвинуваченого ОСОБА_1, захисник Сологуб В.Л. просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотні порушення вимог КПК України та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що досудове розслідування проводилось неуповноваженою особою тому, що під час відкриття матеріалів справи, станом на 01 червня 2018 року, постанова про призначення слідчого від 04 листопада 2017 року не містила підпису начальника відділення СВ Дарницького УП ГУНП в м. Києві. Тому усі зібрані у справі докази є недопустимими.
Крім того, повідомлення про підозру та обвинувачення були погоджені неуповноваженим прокурором тому, що постанова про призначення групи прокурорів від 07 листопада 2017 року також не містила підпису заступника керівника Київської місцевої прокуратури №2.
Судами не надано належної оцінки протиправним, на думку захисту, діям потерпілого пішохода ОСОБА_3 .
Всупереч вимог ст. 419 КПК України апеляційний суд не дав відповідей на усі доводи апеляційної скарги сторони захисту, порушив принцип безпосередності, не дослідив у судовому засіданні протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 01 червня 2018 року, однак послався на нього в ухвалі.
Окрім того, в ухвалі також відсутні відповіді щодо необґрунтованості задоволення цивільного позову, оскільки шкода повинна стягуватись із страхової компанії, а позовна заява не відповідала вимогам ЦПК, підписана особою, яка не мала повноважень, тому мала бути залишена без руху.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисники Сологуб В.Л. та Петруньок І.В. у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги захисника та просив залишити судове рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Доводи сторони захисту про недопустимість усіх зібраних у справі доказів через відсутність підписів на постановах про призначення слідчих та групи прокурорів не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів. Це, зокрема, прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 89 КПК України, яка передбачає, що сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов`язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК України).
Критеріями допустимості доказів є належне процесуальне джерело, належний суб`єкт збирання доказів та належна процесуальна форма.
Розумно очікувати сумлінної процесуальної поведінки не тільки від сторони обвинувачення, але й від сторони захисту. Тому, якщо сторона захисту, ознайомившись із відкритими їй матеріалами досудового розслідування, виявила, що усі докази у справі зібрані неналежним суб`єктом збирання доказів, через відсутність підписів у постановах про призначення слідчого та прокурора, під час судового розгляду заявить клопотання про визнання доказів недопустимими.
Від вчасного заявленого клопотання залежить обсяг і порядок дослідження доказів. Очевидна недопустимість доказу тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. А визнання недопустимими, це питання є оціночним, суб`єктивним і залишається на розсуд суду, воно вирішується після дослідження доказів у порядку визначеному ч.1ст. 89 КПК України.
Натомість, лише 24 лютого 2020 року, в той час, як судовий розгляд тривав більше півтора роки, безпосередньо перед судовими дебатами, захисник вперше поставив під сумнів легітимність процесуальних дій слідчого та прокурорів, а звідси і допустимість доказів, отриманих під час досудового розслідування.
Захисник надав суду фото постанов, як в роздрукованому вигляді, так і на відповідних магнітних дисках, де були відсутні підписи службових осіб. За твердженнями адвоката фото постанов були ним зроблені під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що під час виконання вимог ст.290 КПК України, обвинувачений ОСОБА_1 разом із захисником Сологубом В.Л. в повному обсязі ознайомились із матеріалами досудового розслідування, при цьому жодних заяв, зауважень та клопотань, в тому числі про відсутність підписів на постановах про призначення слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні, вони не зазначали. Це підтверджено протоколом про ознайомлення із матеріалами досудового розслідування від 01 червня 2018 року.
Крім того, прокурор Седих А.А. надав суду оригінали постанов про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні №12017100020011732 від 04 листопада 2017 року та призначення групи прокурів від 07 листопада 2017 року, які були підписані начальником відділення слідчого відділу Дарницького УП ГУ НП у м. Києві І.Р. Метельським та заступником керівника Київської місцевої прокуратури №2 І.Брагіною відповідно.
Місцевий суд дослідив надані прокурором постанови та встановив, що вони відповідають передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення у формі постанови, в тому числі підписані службовими особами, які їх прийняли. Крім того, такі відомості не суперечать копії витягу з реєстру про рух даного кримінального провадження. Тому суд не встановив порушень про які стверджував захист.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком місцевого суду, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги, в порядку ст.404 КПК України, за клопотанням сторони захисту, частково дослідив письмові докази, зокрема, фото постанов як в роздрукованому вигляді, так і на відповідних магнітних дисках, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони не доводять відсутності підписів на постановах на час ознайомлення з ними стороною захисту. Апеляційний суд звернув увагу, що ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваного та захисника тривало в період часу з 10:00 до 10:40 год. 01 червня 2018 року, однак фото вказаних постанов створені о 14:41 год. 01 червня 2018 року, тобто поза межами часу ознайомлення, що ставить під сумнів справжність таких доказів. Тому факт того, що вказані постанови не містили підписів осіб, які їх винесли, на час ознайомлення з ними стороною захисту, не знайшов свого підтвердження.
Що стосується тверджень адвоката про те, що апеляційний суд безпосередньо не дослідив протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 01 червня 2018 року, то варто зазначити, що захист не ставив питання про його повторне дослідження. В свою чергу, апеляційний суд погодився з оцінкою цього доказу даною місцевим судом, лише уточнив період часу, у який проводилось ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторони захисту, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.
Суд нагадує, що стаття 404 КПК України, якою визначено межі перегляду судом апеляційної інстанції, не зобов`язує апеляційний суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції.
Захисник посилається на практику ККС ВС (справи № 754/7062/15-к, № 761/20108/15к, №754/7061/15), де Верховний Суд погодився із тим, що відсутність підпису керівника відповідного органу прокуратури в постанові про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, призводить до того, що особам було висунуто обвинувачення без фактичного повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури, в зв`язку з відсутністю належних даних про повноваження прокурорів.
У наведених справах суди достовірно встановили неповноважність прокурорів. Відсутність підписів у постановах було підтверджено висновками експертних досліджень та не спростовано стороною обвинувачення. Тому були постановлені виправдувальні вироки.
Проте, у справі, що розглядається, встановлено інші обставини. Сторона захисту жодним чином не підтвердила достовірність доказів, на які вона посилалась, походження наданих суду фотокопій постанов. Натомість, стороною обвинувачення надано оригінали постанов про призначення слідчого від 04 листопада 2017 року та про призначення групи прокурорів від 07 листопада 2017 року підписані відповідними службовими особами, які їх прийняли. Тому порушень вимог КПК не встановлено. Такі висновки належним чином обґрунтовані і з ними погоджується суд касаційної інстанції.
Не заслуговують на увагу й доводи про ненадання судами оцінки протиправним, на думку захисту, діям потерпілого пішохода ОСОБА_3 .
Судами встановлено, що незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій ОСОБА_1 зобов`язаний був виконати вимогу пункту 12.3 Правил дорожнього руху і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Про це свідчить і висновок судової автотехнічної експертизи №12-1/622 від 21 травня 2018 року, у якому чітко зазначено, що саме водій ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до п.12.3 ПДР, він мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, тим самим міг запобігти ДТП. Саме невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам п. 12.3 ПДР перебувають у причинному зв`язку із суспільно-небезпечними наслідками, що настали. Таким чином, перебування пішохода на проїзній частині дороги, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.
Суд першої інстанції ретельно перевірив та оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є належними, допустимими та взаємоузгодженими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту, визнавши їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України вичерпні мотиви на їх спростування.
Статтею 417 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Перевіривши вирок суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для реабілітації ОСОБА_1 та, у звʼязку з встановленням факту його смерті, прийняв законне й обґрунтоване рішення про скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження щодо нього, на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 КПК України.
Стосовно цивільного позову, то заслуговує на увагу те, що наслідком закриття кримінального провадження є неможливість подальшого провадження у справі, з огляду на встановлення певних визначених законом обставин, тому завершуються правовідносини між суб`єктами процесу.
Скасовуючи обвинувальний вирок, яким було вирішено цивільний позов, та закриваючи кримінальне провадження, апеляційний суд діяв у повній відповідності вимогам ст.417 КПК України.
Крім того, ч 5.ст 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Сторона захисту вважає, що апеляційний суд мав залишити цивільний позов без розгляду, однак це суперечить ст.129 КПК України, яка визначає правила вирішення цивільного позову. Лише у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.
Беручи до уваги викладене та, керуючись статтями 434, 436, 438, 441,442 КПК України, Суд вважає, що оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.