Постанова
Іменем України
06 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 332/2378/19
провадження № 61-8703св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 23 вересня 2020 року в складі судді Марченко Н. В. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в складі колегії суддів Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселення.
Позов мотивував тим, що 31 травня 2019 року придбав квартиру АДРЕСА_1, уклавши договір купівлі-продажу з її власником - ОСОБА_2 . Вказував, що згідно з пунктом 6.1 укладеного договору продавець зобов`язався звільнити квартиру від речей домашнього вжитку та передати покупцеві ключі від квартири й необхідну технічну документацію; продавець також зобов`язався передати квартиру покупцеві для вільного користування й безперешкодного володіння у стані, що відповідає санітарним і технічним нормам щодо житлових приміщень, і знятися з реєстраційного обліку не пізніше 31 травня 2019року. Проте станом на 13 червня 2019 року продавець взятих на себе за договором обов`язків не виконав, квартиру не звільнив, ключі й технічну документацію не передав. Позивач зазначав, що крім попереднього власника в квартирі зареєстрований та проживає ОСОБА_3 .
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким усунути йому перешкоди в здійсненні права користування спірною квартирою шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та шляхом їх виселення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, позов задоволено: усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а також виселено відповідачів із указаної квартири.
Судові рішення мотивовані тим, що право ОСОБА_2 як колишнього власника нерухомого майна на користування спірною квартирою припинилося в зв`язку з її продажем позивачу, а право ОСОБА_3 як члена сім`ї попереднього власника може існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членом сім`ї якої він є. Суди зазначили, що проживання відповідачів у спірній квартирі чинить перешкоди позивачу у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а спільне проживання сторін у квартирі є неможливим, оскільки відповідачі не є членом сім`ї позивача (нового власника).
Аргументи учасників справи
У травні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду скаргу на вказані судові рішення й просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не був стороною договору купівлі-продажу квартири та не має будь-яких зобов`язань перед позивачем щодо її звільнення. Вказує, що на законних підставах вселився до спірної квартири, яка є його єдиним житлом. Уважає, що сам факт переходу права власності на квартиру від ОСОБА_2 до іншої особи не є достатньою та абсолютною підставою для виселення відповідача з єдиного житла без оцінки законності такого виселення на предмет пропорційності у контексті втручання в право відповідача на повагу до права на житло.
У липні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Посилається на те, що він на законних підставах набув право власності на спірну квартиру, уклавши договір купівлі-продажу з її попереднім власником - ОСОБА_2, який мав волевиявлення на відчуження нерухомого майна. При цьому вважає, що право ОСОБА_3 на користування житловим приміщенням може існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членом сім`ї якої він є. Вказував, що при укладенні договору купівлі-продажу йому було відомо про зареєстрованих у квартирі осіб, однак уважав, що після набуття права власності на квартиру він вправі вимагати її звільнення, в тому числі від членів сім`ї колишнього власника.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання оскаржених судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 14 червня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14 та постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц, від 06 листопада 2019 року в справі № 362/3042/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 757/19573/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 188/242/18-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 369/9908/15-ц, від 20 листопада 2019 року в справах № № 462/1553/17, 369/7576/17.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 31 травня 2019 року між ОСОБА_2 (продавцем), від імені якого діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_1 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
У відповідності до пункту 6.1 договору продавець (в особі представника) зобов`язується звільнити квартиру від речей домашньої обстановки та вжитку, передати покупцю ключі від квартири і технічну документацію на неї. Продавець (в особі представника) зобов`язується передати квартиру покупцю для вільного користування та безперешкодного володіння у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень і знятися з реєстраційного обліку не пізніше 31 травня 2019 року, сплативши при цьому заборгованість з оплати комунальних послуг. Обов`язок продавця (в особі представника) передати квартиру покупцю вважається виконаним у момент передачі покупцю ключів від квартири.
Власником квартири на момент розгляду справи судами є позивач.
Згідно довідки Департаменту реєстраційних послуг ЗМР № 04-07/3/9652 від 31 травня 2019 року в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування запису про реєстрацію прав відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про виселення ОСОБА_3 .
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс 19), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вказано, що: "сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Оскільки у справі, що розглядається, позивач, придбаваючи житло, знав про проживання в ньому відповідача - члена сім`ї колишнього власника цього житла, який є особою з інвалідністю II групи, іншого житла не має та набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з`ясував, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням, то апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про виселення відповідача, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України). Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що позивач не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, тому підстави, передбачені у тому числі й статтею 116 ЖК УРСР, для його виселення відсутні".
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).
"Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві…" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_3 вселився до квартири АДРЕСА_1 на законних підставах (як член сім`ї колишнього власника ОСОБА_2 ), про що позивач був обізнаний при купівлі квартири, суд першої інстанції не надав оцінки позбавленню ОСОБА_3 права користування квартирою на предмет пропорційності в контексті передбачених статтею 8 Конвенції принципів, не перевірив дотримання балансу інтересів сторін спору та наявність у ОСОБА_3 іншого житла, у зв`язку з чим зробив передчасний висновок про задоволення позову в частині позовних вимог про виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири.
Апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не усунув, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги та не навів мотивів відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем, чим допустив порушення підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
У зв`язку з установленням підстав для скасування постанови апеляційного суду колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.