Постанова
Іменем України
06 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 461/5209/19
провадження № 61-20295св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2020 року у складі судді: Волоско І. Р., та постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
24 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М., за реєстровим № 276, за умовами якого ОСОБА_3 передала в дар ОСОБА_2 зазначену квартиру.
ОСОБА_5 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2008 року, на момент укладення якого квартира загальною площею 38.3 кв. м складалася з однієї житлової кімнати площею 19,1 кв. м та кухні. Однак до складу майна, яке передано ОСОБА_2 в дар, включено комору на горищі, яка не належала ОСОБА_5 на праві приватної власності і не могла бути об`єктом права приватної власності, оскільки належить всім співвласникам будинку на праві спільної власності.
Позивач зазначав, що оспорювати правочин може також особа, яка не була стороною правочину. Оспорюваний правочин порушує права співвласників на вільне користування спільним майном, яке на підставі оспорюваного договору незаконно подароване ОСОБА_2
ОСОБА_1, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив:
скасувати запис, зроблений державним реєстратором Зубрянської сільської ради, Пустомитівського району Львівської області Живко М.О. № 15400167 від 11 липня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2, яка складається з однієї житлової кімнати пл. 19,1 кв. м та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комори на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м;
визнати недійсним договір дарування від 24 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. за реєстровим № 276.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2020 року, з врахуванням ухвали Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2020 року про виправлення описки, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
ОСОБА_3 правомірно була власником квартири НОМЕР_1, до складу якої входить, в тому числі, комора на горищі. Право власності ОСОБА_3 на квартиру ніким не оспорювалось, остання набула його у встановленому законом порядку та, в подальшому, правомірно подарувала належне їй на праві власності майно ОСОБА_2 . Квартира на момент укладення договору дарування під забороною не перебувала, що підтверджується матеріалами справи. Позивач не є власником вказаної комори на горищі, фактичними володільцями якої є і були власники квартири НОМЕР_1, що підтверджено, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку;
оскільки після укладення договору дарування настали реальні наслідки, а саме вона прийняла дарунок та була здійснена державна реєстрація права на квартиру, відтак внутрішня воля сторін відповідала зовнішньому прояву, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 від 24 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., за реєстровим № 276, слід відмовити за безпідставністю;
реституція є правовим наслідком недійсності правочину і способом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов`язального характеру за умови, якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору). В даному ж випадку позивач не є стороною оспорюваного договору і на нього, відповідно, не можуть поширюватись наслідки визнання договору недійсним. Позивач обґрунтовує свою позицію тим, що комора, яка входить до квартири, що є предметом договору дарування, належить до допоміжних приміщень, які забезпечують експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців будинку, знаходження у них технічного обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, однак не надає суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції. Позивач не є стороною спірного договору, позивачем не надано суду доказів того, що спірні договори порушують його права та інтереси, створюють для нього негативні наслідки, а тому останній не може ставити питання перед судом про визнання такого недійсним. У даній ситуації, коли позивач звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, не зазначивши, які ж саме його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути застосовано. Тому слід вважати обраний позивачем спосіб захисту невірним.
судом в процесі розгляду справи не здобуто доказів порушених прав ОСОБА_1, а його доводи ґрунтуються лише на припущеннях, у зв`язку з чим не заслуговують на увагу. Оскільки вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими, недоведеними, суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що
аналіз змісту договору купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. за реєстром № 2261, за умовами якого ОСОБА_6 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 19,1 кв. м та кухні, загальна площа квартири становить 38,3 кв. м, свідчить, що господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м не були предметом договору купівлі-продажу, а тому ОСОБА_3, купуючи у 2008 році в ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2 не могла придбати і не придбала у власність дві комори на горищі та господарське приміщення, оскільки вони не належали продавцю на праві власності;
ОСОБА_8 набула у власність квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, за умовами якого у власність перейшла квартира, що складалася з однієї житлової кімнати, житловою площею 19,1 кв. м та кухні, загальна площа квартири становила 38,3 кв. м, разом з тим згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 на момент посвідчення оспорюваного позивачем договору дарування належала квартира, що складалася з однієї житлової кімнати, житловою площею 19,1 кв. м та кухні, загальна площа квартири становила 38,3 кв. м, господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м, інформації про їх набуття у власність ОСОБА_3 матеріали справи не містять;
запис державного реєстратора Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. щодо об`єкта нерухомого майна (РНОНМ 972057046101) - квартири АДРЕСА_2, за яким загальна площа квартири 38,3 кв. м, житлова площа 19,1 кв. м, і про те, що квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м, на день укладення та посвідчення оспорюваного договору дарування не визнаний недійсним, рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру із зазначенням, що квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв.м у судовому порядку не скасоване. Таким чином обдаровувана ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується реєстрацією права власності за нею на зазначений об`єкт нерухомого майна, на підставі оспорюваного позивачем договору дарування;
оскільки на момент вчинення оспорюваного договору дарування ОСОБА_8 згідно з записом в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності належала квартира АДРЕСА_2, яка складається з однієї житлової кімнати площею 19,1 кв. м та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комори на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м, то посвідчуючи 24 травня 2017 року оспорюваний договір дарування приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М. врахувала чинний запис, зазначений в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо предмета договору дарування, стосовно складових об`єкта нерухомого майна. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанова Великої Палата Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі №916/1415/19);
апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, у тому числі з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту прав та інтересів. З урахуванням встановлених обставини, ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є пред`явлення віндикаційного позову;
звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки цивільні права, свободи чи інтереси цієї особи не порушено. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на порушення його прав, як співвласника спільного майна багатоквартирного житлового будинку, оскільки комори на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м, які на підставі оспорюваного договору набуті у власність ОСОБА_2, належить до допоміжних приміщень, які забезпечують експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців будинку, знаходження у них технічного обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України в редакції діючій на час виникнення спірних відносин). Спірні приміщення, у розумінні ЦК України та Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", є допоміжними приміщення багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню, і кожен зі співвласників багатоквартирного житлового будинку вправі звернутися до суду за захистом своїх прав, вважаючи їх порушеними;
з урахуванням того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту (визнання недійсним договору дарування), який не зможе призвести до відновлення його порушених прав, як співвласника допоміжних приміщень, відчужених за оспорюваним договором, адже за обставин цієї справи таким є пред`явлення віндикаційного позову.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просив: скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог; стягнути із відповідачів судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
у цьому спорі порушено майнові права позивача у зв`язку із порушенням вимог закону щодо розпорядження спільним сумісним майном співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 ;
суд апеляційної зробив висновок, що визнання недійсним договору дарування не зможе призвести до відновлення порушених прав позивача, як співвласника допоміжних приміщень, відчужених за оспорюваним договором, оскільки ефективним способом захисту прав позивача є пред`явлення віндикаційного позову. Проте апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 363/3994/16-ц (провадження № 61-14711св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 444/578/16 (провадження № 61-27062св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 161/15804/15-ц (провадження № 61-20834св18), від 12 червня 2019 року у справі № 711/10912/17 (провадження № 61-45272св18) відповідно до якого, якщо майно, яке є спільною власністю, відчужено без згоди іншого співвласника, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень статей 203, 205, 215 ЦК України;
усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України в редакції чинній на час виникнення спірних відносин). Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності;
правильним є висновок апеляційного суду, що вказані спірні приміщення, у розумінні ЦК України та Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", є допоміжними приміщення багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню, і кожен зі співвласників багатоквартирного житлового будинку вправі звернутися до суду за захистом своїх прав, вважаючи їх порушеними. За змістом статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджанню майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом;
ОСОБА_1 як співвласник майна будинку АДРЕСА_4, що є у спільній сумісній власності, не давав згоди ОСОБА_3 на розпорядження приміщенням під літ. XIX загальна площа 6,8 кв. м та коморами на горищі площею 146,3 кв. м і 77,6 кв. м, не висловлював таку письмово і нотаріально не посвідчував. Таким чином, спірне майно (приміщення під літ. XIX загальна площа 6,8 кв. м та комори на горищі площею 146,3 кв. м. і 77,6 кв. м), яке є спільною сумісною власністю позивача та інших співвласників будинку АДРЕСА_4, відчужено ОСОБА_3 без згоди інших співвласників, що свідчить про невідповідність оскаржуваного договору дарування актам цивільного законодавства та є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень статей 203, 205, 215 ЦК України;
суди зробили неправильний висновок, що визнання недійсним договору дарування не зможе призвести до відновлення порушених прав позивача, як співвласника допоміжних приміщень, відчужених за оспорюваним договором, адже за обставин цієї справи таким є пред`явлення віндикаційного позову, оскільки при цьому порушуються вимоги закону щодо згоди інших співвласників на відчуження спільної власності, а тому суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 369, 203, 205, 215 ЦК України та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права;
оскільки ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_1 є співвласником і допоміжних та загальних приміщень цього будинку (в тому числі горища та приміщення під літ. ХІХ), то реєстрація права власності на ці приміщення за ОСОБА_3 та подальше їх відчуження (у складі квартири НОМЕР_1 ) безпосередньо порушує його права та охоронювані законом інтереси. Тому позивач був вправі звертатись з позовними вимогами про скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру НОМЕР_1 та про визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї квартири.
У лютому 2022 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_9 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржені рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
позивач, поряд із зміною предмету позову, змінив також і правові підстави позову;
оскаржені рішення не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 664/3076/19;
предметом первісного позову була вимога про визнання недійсним договору дарування на підставі статей 203, 215 ЦК України, тоді як позивач намагається доповнити позовну заявою вимогою про скасування запису, зробленого державним реєстратором на підставі статей 18 та 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Таким чином нова вимога не пов`язана з первісною та підставами первісного позову;
на момент звернення із позовом ОСОБА_2 вже не була власником квартири, оскільки на підставі договору дарування квартири від 27 вересня 2018 року подарувала вказану квартиру ОСОБА_4, який залучений до участі у справі третьою особою;
правильним є висновок судів про те, що позивачем обрано неефективному спосіб захисту порушеного права, оскільки ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача майна;
оскаржені рішення не суперечать висновкам, зробленим Верховним Судом у постановах: від 04 лютого 2020 року у справі № 363/3994/16; від 19 серпня 2020 року у справі № 444/578/16; від 07 серпня 2019 року у справі № 161/15804/15-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 711/10912/17;
правовідносин у цій справі та у справах № 664/3076/19; № 363/3994/16-ц; № 444/578/16; № 161/15804/15-ц; № 711/10912/17, на які посилається позивач, не є подібними. Тому касаційне провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України;
у цій справі позивач скористався не правом, передбаченими пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України, а намагався змінити предмет та підставу позову. Тому заява позивача була правомірно відхилена судом.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2022 року: клопотання ОСОБА_2 про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу задоволено; продовжено ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 14 січня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 13 жовтня 2021 року справі № 664/3076/19 (провадження № 61-7315св21); від 04 лютого 2021 року у справі № 363/3994/16-ц (провадження № 61-14711св19); від 19 серпня 2020 року у справі № 444/578/16 (провадження № 61-27062св18); від 07 серпня 2019 року у справі № 161/15804/15-ц (провадження № 61-20834св18); від 12 червня 2019 року у справі № 711/10912/17 (провадження № 61-45272св18); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. за реєстром № 2261, ОСОБА_6 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 19,1 кв. м та кухні, загальна площа квартири становить 38,3 кв. м.
Право власності квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано ОСОБА_3, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 квітня 2008 року, виданого ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".
Згідно технічного паспорту, складеного станом на 20 квітня 2016 року, до квартири АДРЕСА_2 належить комора на горищі 146,3 кв. м, 77,6 кв. м.
06 липня 2016 року ФОП ОСОБА_10 видано довідку № 101 про те, що згідно обмірів приміщень квартири АДРЕСА_2, загальна площа приміщень становить 38,3 кв. м, житлова19,1 кв. м, господарське приміщення 6,8 кв. м, комора на горищі 146,3 кв. м, 77,6 кв. м.
11 липня 2016 року державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. до державного реєстру речових прав на нерухоме внесено запис щодо об`єкта нерухомого майна (РНОНМ 972057046101) - квартири АДРЕСА_2, за яким загальна площа квартири (кв. м) 38,3, житлова площа (кв.м) 19,1. Квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні. Господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м. Запис внесено на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2008 року, довідки № 101 від 06 липня 2016 року, технічного паспорта б/н від 20 квітня 2016 року. Запис внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 30463961 від 14 липня 2016 року державного реєстратора Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О.
24 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М., за реєстровим № 276, за умовами якого квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні, загальна площа квартири становить 38,3 кв. м, а житлова 19,1 кв. м, комора на горищі - 146,3; 77,6 кв. м, характеристика квартири в цілому наведена у технічному паспорті.
На підставі вказаного договору дарування 24 травня 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно зроблений запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 .
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 травня 2017 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2, її загальна площа становить 38,3 кв. м, житлова площа 19,1 кв. м, квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м.
Апеляційний суд встановив, що господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м не були предметом договору купівлі-продажу від 01 квітня 2008 року, а тому ОСОБА_3, купуючи у 2008 році в ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2 не могла придбати і не придбала у власність дві комори на горищі та господарське приміщення, оскільки вони не належали продавцю на праві власності. Спірні приміщення є допоміжними приміщення багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.