Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 473/540/20
провадження № 61-10919св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 03 вересня 2020 року у складі судді Тополевої Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.
у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернувся до суду із вищевказаною заявою, в якій просив встановити факт постійного проживання його у повнолітньому віці на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Заява обґрунтована тим, що він був документований паспортом громадянина СРСР серії НОМЕР_1, виданим 13 грудня 1985 року Іллічівським РВ МВС в місті Одесі, який згодом було втрачено, у зв`язку із чим своєчасно не отримав паспорт громадянина України.
Він не має документів, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство, тому змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 03 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 задовольнив.
Встановив факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у повнолітньому віці на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка дає підстави для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 у повнолітньому віці на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Одеський апеляційний суд постановою від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) залишив без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 03 вересня 2020 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, є правильним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ГУ ДМС України в Одеській області у липні 2021 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 03 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що заявник не звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області із заявою встановленого зразка про набуття, прийняття чи встановлення належності до громадянства України, не надав до ГУ ДМС України в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку № 215, отже не використав всі передбачені законодавством можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.
ГУ ДМС України в Одеській області стверджує, що встановлення факту пов`язується із спором про право, заява про встановлення факту відповідно до приписів частини шостої статті 294 ЦПК України повинна бути залишена без розгляду.
Заявник не надав доказів свого легального перебування на території України станом на дату звернення до суду.
Суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 10 серпня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Малиновського районного суду міста Одеси.
Справа № 473/540/20 надійшла до Верховного Суду 02 вересня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2021 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Мусирма Урмарського району Чуваської АРСР, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 28 квітня 1958 року.
Заявник був документований паспортом громадянина СРСР, який згодом було втрачено, у зв`язку із чим він своєчасно не отримав паспорт громадянина України.
Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 станом на 1991 рік знаходився на обліку в Білгород-Дністровському військовому комісаріаті.
Також судами встановлено, що фактично заявник станом на 1991 рік проживав у селі Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області та працював на сезонних роботах на посаді кочегара санаторію під час опалювального сезону, що підтверджується трудовою книжкою заявника.
Факт проживання заявника у селі Шабо включно до 15 березня 1993 року підтверджується також витягом з домової книги, у якій зазначається, що до села Актового Вознесенського району Миколаївської області заявник прибув саме з села Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області.
ОСОБА_1 04 жовтня 1993 року було документовано паспортом для виїзду за кордон НОМЕР_4 Міністерства внутрішніх справ України.
З довідки Вознесенського РВ УДМС України в Миколаївській області від 06 квітня 2018 року № 1324 судами встановлено, що відділом міграційної служби встановлено особу заявника, однак не встановлено належності до громадянства будь-якої держави.
З метою документування та отримання паспорту громадянина України заявник неодноразово звертався до ДМС України та її територіальних підрозділів (листи № 4801.3.3/294-18 від 09 січня 2018 року, № М-230-19/6.4/328-19 від 30 січня 2019 року, № М-6926-19/6.4/2752-19 від 07 серпня 2019 року) з яких вбачається, що йому необхідно звертатися до суду із заявою про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З указаного вбачається, що законом передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Згідно із статтею 3 Закону України "Про громадянство" громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.