Постанова
Іменем України
04 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 523/15572/16-ц
провадження № 61-20231св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Одеський Ордена "Знак пошани" завод продовольчого машинобудування "Продмаш",
відповідачі: ОСОБА_1, Департамент міського господарства Одеської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС", Комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 і його представника - ОСОБА_2, та касаційну скаргу Одеського Ордена "Знак пошани" заводу продовольчого машинобудування "Продмаш" і Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року у складі судді Середи І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року Одеський Ордена "Знак пошани" завод продовольчого машинобудування "Продмаш" (далі - завод "Продмаш") звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" (далі - ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС"), Комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла" (далі - КП "Міське агентство з приватизації житла"), про скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності, відновлення права власності на нерухоме майно шляхом визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності та відновлення реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що житловий багатоквартирний будинок АДРЕСА_1, станом на 1987 рік перебував у державній власності та знаходився в оперативному управлінні заводу "Продмаш".
27 липня 1990 року завод "Продмаш" придбав у власність зазначений житловий будинок.
На замовлення заводу "Продмаш" у 2014 році проведено технічну інвентаризацію домоволодіння АДРЕСА_1 в 1978 році. У зв`язку з тим, що реконструкція та капітальний ремонт домоволодіння АДРЕСА_1 з 1978 року по 2014 рік не проводилися, а також поділу, об`єднання або виділення частки з об`єкту нерухомого майна - домоволодіння АДРЕСА_1 не було, проведення технічної інвентаризації у зазначений період було недоцільним.
Під час технічної інвентаризації вказаного вище будинку 28 лютого 2014 року з`ясувалося, що квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 57,2 кв. м, 10 жовтня 1994 року незаконно приватизували ОСОБА_3 та його син ОСОБА_1, які проживали у вказаній квартирі.
Квартира АДРЕСА_1 станом на жовтень 1994 року не відносилася до об`єктів приватизації, так як була власністю заводу "Продмаш", а тому не могла бути приватизована відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
29 листопада 2006 року укладено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 свою частку приватизованої квартири АДРЕСА_1 .
У зв`язку з тим, що спірна квартира вибула з володіння заводу " Продмаш", шляхом її незаконної приватизації, завод має право витребувати зазначену квартиру з незаконного володіння ОСОБА_1 у спосіб визнання недійсним договору дарування від 29 листопада 2006 року, скасування реєстрації права власності на квартиру, яка зареєстрована за ОСОБА_1, із подальшим поновленням права власності на спірну квартиру за позивачем шляхом здійснення реєстрації права власності.
Оскільки позивач дізнався про здійснення незаконної приватизації лише 28 лютого 2014 року при проведені технічної інвентаризації багатоквартирного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1, то строк для звернення до суду не пропущений. Однак позивач просив поновити строк позовної давності.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням збільшених позовних вимог, завод "Продмаш" просив суд скасувати розпорядження органу приватизації № 48707 від 10 жовтня 1994 року зі змінами, внесеними розпорядженням № 677 від 11 жовтня 2006 року; визнати недійсним свідоцтво про право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, видане 10 жовтня 1994 року; витребувати майно з незаконного володіння з підстав, визначених статтею 387 ЦК України, шляхом визнання недійсним договору дарування від 29 листопада 2006 року, скасування реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, та відновлення прав заводу шляхом реєстрації права власності на квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року позовні вимоги заводу "Продмаш" залишено без задоволення.
Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2016 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 01 жовтня 2014 року у позивача відсутнє право на звернення до суду з такими вимогами, а відтак права заводу "Продмаш" не порушені.
Судом також зазначено, що у зв`язку з тим, що спірна квартира не була об`єктом приватизації державного житлового фонду, тому її приватизація проведена всупереч нормам Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду, однак керівництво заводу "Продмаш" з 04 липня 1994 року знало про намір приватизувати квартиру, було обізнане про оформлення права власності на спірну квартиру шляхом приватизації.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку заводом "Продмаш", ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" та ОСОБА_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення місцевого суду у редакції цієї постанови.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні справи місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги заводом "Продмаш" задоволенню не підлягають, проте помилковими є мотиви, з яких виходив суд, ухвалюючи рішення у справі.
Приватизація як процес передачі державного майна у власність інших осіб стосується тільки державного житлового фонду та не стосується житлового фонду, що належить особам на праві інших форм власності.
Під час розгляду справи встановлено, що спірна квартира не відносилась до об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки була власністю заводу продовольчого машинобудування, підприємства з колективною власністю Завод "Продмаш", а тому не могла бути приватизована у відповідності з положеннями вказаного Закону.
Житловий будинок АДРЕСА_1, станом на 1987 рік, перебував у державній власності та знаходився в оперативному управлінні заводу "Продмаш".
27 липня 1990 року завод "Продмаш" придбав у власність зазначений житловий будинок.
Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що 04 липня 1994 року ОСОБА_3 звернувся до директора заводу "Продмаш" ОСОБА_5. із заявою, у якій просив надати дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_1 . На вказаній заяві заступником директора ОСОБА_8 проставлено резолюцію про дозвіл на приватизацію.
З урахуванням викладеного апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що приватизація спірної квартири проведена всупереч нормам Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"
Разом із тим, строк на звернення до суду з вказаними позовними вимогами у позивача виник у 1994 році та закінчився відповідно в 1997 році.
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, якщо є підстави для відмови у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю та недоведеністю.
Крім того, врахувавши обставини, встановлені у справі № 916/1107/19 щодо порушення прав позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності зі зверненням до суду з вимогою про захист свого порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року та лютому 2022 року ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у частині мотивування висновку про залишення без задоволення позовних вимог позивача, та фактично просять викласти висновок про те, що позовні вимоги заводу "Продмаш" є недоведеними та безпідставними.
У грудні 2021 року завод "Знак пошани" та ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Рішення місцевого та апеляційного судів заводом "Продмаш" та ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" в касаційному порядку оскаржуються у повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційних скаргах, як на підставу оскарження судових рішень, ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 922/1645/18, від 14 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.
Також, як на підставу оскарження судових рішень, ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 посилаються на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначають, що апеляційним судом не розглянуто клопотання про витребування доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Заявники вважають, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи, зокрема наявність у позивача свідоцтва про право власності на спірний об`єкт нерухомості, та не врахували обставини, встановлені у справах № 916/1107/19 та № 30/147-07-4217.
Крім того, касаційні скарги містять клопотання, в якому заявники просять провести розгляд справи у суді касаційної інстанції за їхньої участі.
У касаційній скарзі, як на підставу оскарження судових рішень, завод "Продмаш" та ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначають, що рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.
Крім того, судом апеляційної інстанції не надано оцінки висновку судової почеркознавчої експертизи № 18-3405 від 27 березня 2019 року, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз (далі - ОНДІСЕ).
Провадження у суді касаційної інстанції
23 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 .
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
01 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заводу "Продмаш" та ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС". Відмовлено заводу "Продмаш" та ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України.
31 березня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2, поданою 15 лютого 2022 року.
Відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу від 17 січня 2022 року завод "Продмаш" та ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" просять касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
У відзиві заявники вказують на незаконну приватизацію спірної квартири, а також звертають увагу Верховного Суду на те, що ОСОБА_1 не сплачено судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду.
Доводи ОСОБА_1 про те, що його звільнено від сплати судового збору, оскільки він є учасником бойових дій, є безпідставними.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/70/20 вказала про те, що судовий збір не стягується з учасників бойових дій тільки у разі, якщо вони звертаються за захистом своїх порушених прав, які пов`язані із ветеранським статусом.
У поясненнях на відзив ОСОБА_1 виклав доводи, які є аналогічними доводам його касаційних скарг.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Житловий будинок АДРЕСА_1, станом на 1987 рік перебував у державній власності та знаходився в оперативному управлінні заводу "Продмаш".
27 липня 1990 року завод "Продмаш" придбав у власність зазначений житловий будинок, що підтверджується державним актом про викуп майна державного орендного підприємства Одеського заводу "Продмаш" (т. 1, а.с. 23).
Згідно із пунктом 1.1. статутів, зареєстрованих у виконавчому комітеті Суворовської районної Ради народних депутатів м. Одеси № 763 від 02 листопада 1990 року, № 666 від 20 березня 1992 року, від 11 серпня 1993 року, завод "Продмаш" є колективним підприємством (т. 1, а.с. 144, 161, 190).
На підставі рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 234 від 19 квітня 1991 року зареєстровано на праві власності 20 травня 1994 року за заводом "Продмаш" будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 24, 25).
Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 49 від 22 січня 1993 року після розгляду матеріалів, наданих СПТУ-8, та на підставі постанови Одеського обласного арбітражного суду № 5/363 від 15 жовтня 1992 року, постанови Ради Міністрів УРСР від 26 травня 1965 року № 396, доручення Кабінету Міністрів України від 29 травня 1992 року № 7935/33, рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 234 від 19 квітня 1991 року скасовано повністю, вирішено вважати гуртожиток на вул. Паустовського, 12 власністю СПТУ-8 та зареєструвати в Одеському міському бюро технічної інвентаризації (т. 3, а.с. 187-189).
04 липня 1994 року ОСОБА_3 звернувся до директора заводу "Продмаш" ОСОБА_5. із заявою про надання дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 . На вказаній заяві заступником директора заводу "Продмаш" ОСОБА_8 проставлено резолюцію про дозвіл на приватизацію (т. 1, а.с. 30).
10 жовтня 1994 року на підставі розпорядження Управління житлово- комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів № 48707 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 57,2 кв. м. передано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у спільну часткову власність та видано свідоцтво про право власності (т. 1, а.с. 27, 29).
Із матеріалів, направлених до суду від КП "Міське агентство з приватизації житла", вбачається, що підставою для прийняття розпорядження про приватизацію спірної квартири стали заява ОСОБА_3, на якій заступником директора заводу "Продмаш" ОСОБА_8 проставлено резолюцію про дозвіл на її приватизацію ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_1, підписи яких засвідчені керівником житлово-комунального відділу заводу "Продмаш" ОСОБА_4 ; довідка про склад сім`ї із зазначенням дати реєстрації (прописки) в квартирі ( ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2); довідки про знаходження у трудових відносинах та про вихід на пенсію ОСОБА_3 ; копії заяви ОСОБА_3 з резолюцією про надання дозволу на приватизацію; експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку; розрахунок площі квартири. Крім того, у матеріалах справи наявний лист заводу "Продмаш" від 20 грудня 1994 року про згоду на приватизацію (т. 2, а.с.120-130).
За змістом вказаного листа № 57-ЖКО від 20 грудня 1994 року завод "Продмаш" просить КП "Міське агентство з приватизації житла" надати послугу з приватизації квартири ОСОБА_3 та видати свідоцтво про право власності, проти приватизації не заперечує.
За висновком судової почеркознавчої експертизи ОНДІСЕ № 18-3405 від 27 березня 2019 року підпис у вказаному листі виконаний не самим ОСОБА_5, а іншою особою (т. 3, а.с. 148).
11 жовтня 2006 року Управлінням житлово-комунального господарства прийнято розпорядження № 677, яким внесено зміни у розпорядження органу приватизації № 48707 від 10 жовтня 1994 року та у свідоцтво №12-5207 від 10 жовтня 1994 року про право власності на житло, яким вказано оформити приватизаційні документи на квартиру у спільну часткову власність ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у рівних частках кожному, внести зміни в частині написання по батькові одного із співвласників квартири, вказавши: " ОСОБА_1" та видано дублікат розпорядження, а оригінал розпорядження вважати недійсним (т. 1, а.с. 28).
29 листопада 2006 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 свою частку приватизованої квартири, про що укладено договір дарування, зареєстрований у реєстрі за № 5-3985 (т. 1, а.с. 71, 72).
На підставі протоколу № 1 загальних зборів засновників (учасників) ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" від 20 червня 2014 року заводом "Продмаш" та ОСОБА_6 створено вказане товариство, при цьому вкладом заводу "Продмаш" визначено домоволодіння (багатоквартирний житловий будинок) з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 21).
Згідно з актом приймання-передачі від 01 жовтня 2014 року завод "Продмаш" передав, а ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" прийняло домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в цілому, яке належить заводу "Продмаш" на підставі рішення № 234 Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів м. Одеси від 19 квітня 1991 року та зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації 20 травня 1994 року. Перереєстрація права власності не проведена. При цьому факт передачі спірної квартири АДРЕСА_1 у вказаному акті відсутній (т. 1, а.с 22).
Під час розгляду справи 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 подано заяву про застосування позовної давності (т. 1, а.с. 82).
Апеляційний судом під час перегляду справи надано оцінку судовим рішенням у справі № 916/1107/19, де судами було встановлено факт порушення прав позивача заводу "Продмаш" та вказано, що виконавчий комітет Суворовської районної Ради народних депутатів рішенням № 49 від 22 січня 1993 року безпідставно скасував рішення виконкому № 234 від 19 квітня 1991 року у повному обсязі, незважаючи на те, що постановою Одеського обласного арбітражного суду № 5/363 від 15 жовтня 1992 року, на яку виконком послався як на підставу скасування рішення, було вирішено питання лише щодо будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Паустовського, 12 (приміщення СПТУ-8) . Крім того, у виконкому не було повноважень скасовувати своє рішення, відтак рішення про скасування рішення № 234 від 19 квітня 1991 року "Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу "Продмаш" не відповідає вимогам законодавства.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 є, зокрема, пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зокрема, заявники вважають, щорішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 922/1645/18, від 14 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 висловлено правову позицію про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.
Спір у справі № 911/3594/17 стосувався права приватної власності на частину цілісного майнового комплексу, зокрема позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 14 липня 2017 № 58 "Про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ Баришівського району на 28/100 частини будівлі".
Велика Палата Верховного Суду у цій справі вирішувала питання щодо юрисдикції цього спору, а також надала висновок щодо застосування положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що оскаржуване позивачем рішення не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за відповідачем чи іншими особами (стаття 27 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), спірне рішення не створює жодних юридичних наслідків, а тому не може порушити будь-чиїх прав.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів відхиляє доводи заявника про неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, оскільки правовідносини у цій справі та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не є подібними.
Посилання заявників на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 є безпідставними, оскільки такого судового рішення Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду не ухвалювалось.
Разом із тим, постанову від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 було ухвалено Великою Палатою Верховного Суду, в якій суд касаційної інстанції розглядав спір між ПАТ "Імексбанк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк", та ТОВ "Авенсіс", де позивач просив суд визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на пункт 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом якого нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Враховуючи, що правовідносини у цій справі та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не є подібними, колегія суддів також не враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3156/17 щодо застосування норми права.
Аналогічно, колегія суддів не бере до уваги доводи заявників про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, викладених: у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17 (спір між товариством та Виконавчим комітетом сільської ради про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 вересня 2009 року, видане щодо права власності сільськогосподарського товариства на критий тік); у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17 (спір між товариством, банком та приватним нотаріусом про визнання права власності на частину будівлі (нежитлові приміщення), визнання незаконним і скасування рішення приватного нотаріуса); у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 922/1645/18 (спір між двома товариствами про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) та визнання іпотеки припиненою); у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2019 року у справі № 916/675/15 (спір між гаражним кооперативом, Одеською міською радою та фізичною особою-підприємцем про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради про передачу фізичній особі-підприємцю в оренду земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди); у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 (спір між банком та товариством про звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, в рахунок погашення кредитної наявної заборгованості).
Колегія суддів враховує, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19; від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).
Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
Доводи ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 про те, що суди попередніх інстанцій не врахували обставини, встановлені у справах № 916/1107/19 та № 30/147-07-4217, колегія суддів не бере до уваги з огляду на те, що спір у справі № 30/147-07-4217 не відноситься до спірного об`єкту нерухомості, а висновки, встановлені у справі № 916/1107/19, були предметом оцінки під час апеляційного перегляду справи.
За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 обмежується лише аналізом зазначених у ній, на думку скаржника, процесуальних порушень (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19), щодо не з`ясування судом наявності у позивача свідоцтва про право власності на спірний об`єкт нерухомості та обставини щодо не розгляду апеляційним судом клопотання про витребування доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою заводу "Продмаш" та ТОВ "ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС" є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме не врахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 вирішувалася виключна правова проблема щодо застосування статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, а саме з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення її права, тобто з моменту вибуття майна із власності або користування, чи з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення свого права шляхом набуття майна особою, у якої це майно знаходиться на час подачі позову.
У цій справі Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ "Нарнія-Трейд" про витребування земельної ділянки з підстав, визначених статтею 388 ЦК України.
Господарський суд Львівської області рішенням від 17 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 березня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовив, вказавши про наявність підстав для витребування спірного майна на підставі статті 388 ЦК України, проте позивачем було пропущено строки позовної давності.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року (справа № 914/3224/16) судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін та здійснено відступ від висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
Колегія суддів критично сприймає посилання заявника на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду, враховуючи те, що у цій справі позов було подано з посиланням на положення статті 388 ЦК України, тоді як у справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивач посилався на положення статті 387 ЦК України, що виключає подібність цих справ.
Крім того, у справі № 914/3224/16 Верховний Суд вирішував питання застосування статей 256, 261 ЦК України, тоді як у справі, яка є предметом касаційного перегляду, застосуванню підлягали положення ЦК УРСР.