ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 266/3910/19
провадження № 51-4214км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Сеник В. Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050780000268 від 07 квітня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Кіровограда Кіровоградської області, раніше неодноразово судимого, останнього разу 21 червня 2017 року Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк
2 місяці,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Донецького апеляційного суду від 17 травня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 121 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
Вирішено питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він,
05 квітня 2019 року приблизно о 19:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за місцем свого тимчасового мешкання на кухні будинку
АДРЕСА_1 у свого знайомого ОСОБА_2, під час сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин з останнім, умисно наніс йому не менше дев`яти ударів кулаками в голову та обличчя, в тому числі один удар, від якого ОСОБА_2 вдарився правою частиною голови
об дерев`яну лутку дверного отвору та впав обличчям вниз на підлогу. В результаті вказаних дій потерпілому ОСОБА_2 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких він наступного дня помер.
Такі дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, а саме умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, а тому виправдав останнього.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь
у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, оскаржив його
до апеляційного суду.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 17 травня 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказує на те, що апеляційний суд
в порушення ст. 419 КПК України не надав належної оцінки усім доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення, внаслідок чого безпідставно залишив вирок місцевого суду без зміни, чим допустив не лише істотне порушення кримінального процесуального закону, а й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, - ч. 2 ст. 121 КК України. При цьому суд, як зазначає прокурор, не розкрив суті зібраних у провадженні доказів, не проаналізував
їх у контексті з конкретними доводами поданої апеляційної скарги та не розглянув належним чином доводів прокурора щодо наявності в матеріалах провадження достатніх та допустимих доказів винуватості особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Зокрема, вважає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про те, що місцевим судом не надано належної оцінки таким доказам у кримінальному провадженні, як: протокол огляду місця події від 06 квітня 2019 року, протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 12 квітня 2019 року, висновок комісійної судово - медичної експертизи № 43 від 19 червня 2019 року, показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, аудіозапис виклику ОСОБА_1 поліції від 06 квітня 2019 року, постанова слідчого ГУ ДБР від 27 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження, протокол огляду місця події від 07 квітня 2019 року, протокол огляду особистих речей ОСОБА_1 від 10 квітня 2019 року, висновок судово-імунологічної експертизи №775/1 від 13 травня 2019 року, висновок судово-медичної експертизи № 204 від 17 квітня 2019 року.
Крім того, зазначає, що прокурору було відмовлено у дослідженні доказів,
що в свою чергу позбавило суд можливості належним чином перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованості вироку суду щодо цих доказів.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор в судовому засіданні підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених
у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,
які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити
з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати
на кожен із них вичерпну відповідь.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Як убачається з ухвали апеляційного суду, зазначених вимог закону в цьому провадженні належним чином не було виконано.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що не погоджуючись
із вироком місцевого суду, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.
Відповідно до апеляційної скарги прокурор вважав, що оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_1 є незаконним у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, прокурор посилався на те, що суд першої інстанції при ухваленні виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 всупереч п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України не вказав мотивів, з яких було відкинуто докази обвинувачення. За змістом апеляційної скарги, прокурор
не погоджувався з твердженнями суду першої інстанції про те, що огляд місця події від 06 квітня 2019 року було проведено з порушенням вимог статей 233, 234 КПК України через відсутність підстав для такого огляду та несвоєчасне подання
до суду слідчим клопотання про надання дозволу на проведений огляд місця події, а також із позицією суду, згідно якої слідчий експеримент, який проведено
за участю ОСОБА_1 не може бути покладений в основу обвинувального вироку
з огляду на те, що вказана слідча дія не відповідає вимогам ст. 240 КПК України. Не погоджувався прокурор і з висновком суду, зробленим на основі аналізу висновку комісійної судово - медичної експертизи, під час якої були використані дані, отримані в ході слідчого експерименту. Зазначав, що не було взято до уваги всіх показань свідка ОСОБА_3, а наведена у вироку їх оцінка суперечлива;
не зіставлені показання вказаного свідка і протоколу огляду місця події
від 06 квітня 2019 року та не проведено відповідного їх аналізу щодо обставин вчинення кримінального правопорушення; суд упереджено поставився
до показань, наданих в судовому засіданні свідком ОСОБА_4 . Крім цього, вважав безпідставним визнання неналежним доказом аудіозапис виклику ОСОБА_1 поліції від 06 квітня 2019 року. Також, як вказував прокурор, суд
не надав належної оцінки постанові слідчого ГУ ДБР від 27 серпня 2019 року
про закриття кримінального провадження і не врахував, що факт застосування недозволених методів ведення досудового розслідування стосовно ОСОБА_1
не підтвердився, а необґрунтовано прийшов до переконань, що ОСОБА_1, приймаючи участь в слідчому експерименті, по суті оговорив себе, оскільки
в подальшому комісійна СМЕ виключила можливість утворення черепно - мозкової травми, виявленої при експертизі трупа потерпілого за механізмом, вказаним ОСОБА_1 . Взагалі без оцінки, як зазначав прокурор, залишився протокол огляду місця події від 07 квітня 2019 року, не зіставлено судом вказаний протокол і протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 ; не дано повної оцінки протоколу огляду особистих речей ОСОБА_1 від 10 квітня 2019 року; не надано достатньої оцінки щодо визнання неналежним доказом висновку судово-імунологічної експертизи №775/1 від 13 травня 2019 року, а також висновкам судово-медичних експертиз від 17 квітня та 19 червня 2019 року.
Проте, як убачається із матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції
не перевірив зазначених доводів щодо їх узгодженості із положеннями вимог процесуального та матеріального законів, не надав на них відповідей
з посиланням на відповідні норми закону.
Зокрема, як убачається із вироку, суд першої інстанції, досліджуючи докази, вказав
на порушення норм процесуального закону, допущені при проведенні огляду місця події від 06 квітня 2019 року, зазначивши, що у цьому провадженні не було невідкладних випадків в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК України, тому слідчий мав діяти
у відповідності до вимог ст. 234 цього Кодексу. Крім цього, суд вказав на те,
що клопотання про проведення огляду місця події надійшло до суду 08 квітня
2019 року і було розглянуто слідчим суддею 09 квітня 2019 року, що також
є порушенням ст. 234 КПК України, відповідно до якої таке клопотання розглядається в суді в день його надходження.
Суд апеляційної інстанції, стверджуючи про правильність наданої місцевим судом оцінки вказаному доказу, послався на те, що проведений органами досудового розслідування 06 квітня 2019 року огляд місця події фактично був обшуком, який згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК України здійснюється лише на підставі ухвали слідчого судді та після внесення відповідних відомостей до ЄРДР (ч. 3 ст. 214 КПК України).
Однак з такою позицією колегія суддів касаційного суду не погоджується з огляду на наступне.
За статтями 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Для встановлення того, чи був протокол огляду місця події допустимим як доказ
у кримінальному провадженні, необхідно визначити законодавчо встановлені підстави, порядок та умови, необхідні для його збирання, саме на той час, коли
він був зафіксований і одержаний. Якщо слідчим був порушений порядок його збирання, такий доказ не може вважатись допустимим і бути підставою
для прийняття процесуальних рішень.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують
на можливість досягнення її мети.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач
за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення
до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.
За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
При цьому огляд місця події слід відрізняти від такої слідчої дії, як обшук.
Обшук - це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об`єктів, які перебувають у віданні певних осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду за наявності ймовірних даних про те,
що розшукуване приховане в певному місці чи в певної особи.
У той же час огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події
є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів. За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після огляду (ч. 3
ст. 214 КПК України). Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
Як встановлено судами, підставою для проведення огляду місця події (житла) стало повідомлення про виявлення 06 квітня 2019 року трупу ОСОБА_2
(т. 1, а. п. 100). З метою перевірки вказаної інформації та з`ясування події,
що відбулася, було здійснено огляд території подвір`я і житлового будинку
АДРЕСА_1, в процесі якого виявлено труп потерпілого з тілесними ушкодженнями.
Місце виявлення трупа завжди вважається місцем події незалежно від того,
де настала смерть певної людини. Отже, зазначена слідча дія була невідкладною, здійснювалася з метою перевірки отриманої інформації та не потребувала попереднього дозволу суду.
Слід також зазначити, що 09 квітня 2019 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області за клопотанням старшого слідчого про надання дозволу на проведення огляду місця події узаконено проведення вказаної слідчої дії без попередньої ухвали слідчого судді,
у якій встановлено, що слідчий правильно з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, недопущення втрати речових доказів у вказаному провадженні здійснив огляд місця події безпосередньо після повідомлення про виявлення трупа та вилучив речові докази.
При цьому, як убачається з оскарженої ухвали, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції про проведення огляду місця події з порушенням вимог ч. 3 ст. 233 КПК України щодо невідкладності звернення до суду
з клопотанням про проведення обшуку після здійснення таких дій.
Як визначено законодавцем у кримінальному процесуальному законі "невідкладні" процесуальні строки, це такі строки протягом яких учасники провадження мають право на вчинення певних дій, а у разі, якщо втрачений визначений законом час, вони втрачають можливість вчинити відповідну процесуальну дію. Ці строки встановлюються в інтересах швидкості здійснення кримінального провадження і повинні бути нетривалими.
Так, із клопотанням про надання дозволу на проведення огляду місця події, згідно матеріалів кримінального провадження, старший слідчий звернувся до слідчого судді 08 квітня 2019 року з урахуванням того, що проведення вказаної слідчої дії було закінчено в нічній час 07 квітня 2019 року, тобто у вихідний день - в неділю.
З огляду на наведене, клопотання про надання дозволу на цю слідчу дію відповідно до вимог статей 233, 237 України слідчому судді спрямовано
у понеділок 08 квітня 2019 року, тобто у перший робочий день суду.
Таким чином, твердження апеляційного суду порушення невідкладних строків звернення до суду є безпідставними.
Крім того, як видно з оскарженої ухвали, апеляційний суд, стверджуючи
про правильність тверджень суду першої інстанції щодо проведеного огляду місця події 06 квітня 2019 року, необґрунтовано констатував те, що вказана слідча дія відбулася з порушенням вимог ч. 3 ст. 214 КПК України, що суд першої інстанції взагалі не встановлював.
Як видно із матеріалів кримінального провадження, відомості про вчинене
щодо ОСОБА_2 кримінальне правопорушення із попередньою правовою кваліфікацією дій за ч. 2 ст. 121 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 квітня 2019 року о 04:19, що в межах встановлених ч. 1
ст. 214 КПК України 24 годин (про злочин було повідомлено 06 квітня 2019 року
о 20:32).
Огляд місця події проводився з 21:20 06 квітня по 01:30 07 квітня 2019 року, тобто до внесення відомостей до ЄРДР, після чого такі відомості невідкладно були внесені до реєстру, що узгоджується із положеннями ч. 3 ст. 214 КПК України.
Однак, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів
в апеляційній скарзі прокурора щодо законності проведення огляду місця події
06 квітня 2019 року та, як наслідок, допустимості як доказу протоколу, складеного в результаті вказаної слідчої дії.
Що стосується тверджень прокурора у касаційній скарзі про залишення без уваги доводів сторони обвинувачення щодо слідчого експерименту, проведеного
за участю ОСОБА_1, протокол якого, на думку суду, не може бути покладений
в основу обвинувального вироку з огляду на те, що проведена слідча дія
не відповідає вимогам ст. 240 КПК України, слід зазначити наступне.
Як убачається з ухвали, апеляційний суд погодився із правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції слідчому експерименту, зазначивши, що проведена
із ОСОБА_1 12 квітня 2019 року слідча дія за змістом фактично є допитом підозрюваного.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду 14 вересня 2020 року сформулювала правовий висновок щодо вказаного питання у справі
№ 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19).
Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка
й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення
для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку)
є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом
з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України
є документом.
Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК України,
у системному зв`язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються
під час допиту.
При проведенні слідчого експерименту участь підозрюваного, обвинуваченого
не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання
у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч. 4 ст. 95 КПК України, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
Однак, у цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вищенаведений правовий висновок, а також доводи апеляційної скарги прокурора про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 у повній відповідності до положень ст. 240 КПК України з огляду на дані відеозапису
до протоколу вказаного слідчого експерименту.
Крім того, судом апеляційної інстанції не обґрунтовано підстав, з яких доводи прокурора у апеляційній скарзі з приводу невірної оцінки показань свідка
ОСОБА_3, в тому числі і незгоди щодо визнання їх показаннями з чужих слів, визнано безпідставними.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
Для визначення того, чи є показання, в яких передаються висловлювання іншої особи, показаннями із чужих слів у значенні ст. 97 КПК України, необхідно встановити, чи надаються або використовуються ці висловлювання іншої особи для доведення існування того факту, про який стверджується в цьому переданому висловлюванні. Показання, які містять висловлювання іншої особи, надані з метою доведення того, що інша особа висловилася саме так за певних обставин,
не можуть вважатися показаннями із чужих слів відповідно до ст. 97 КПК України, оскільки у такому разі вони є повідомленням про факт висловлювання, який свідок безпосередньо спостерігав.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 19 листопада
2019 року в справі № 441/845/17 (провадження № 51-8328км18), від 10 грудня
2020 року в справі № 331/609/17 (провадження № 51-8037км18) та від 25 лютого 2021 року в справі № 662/330/20 (провадження № 51-4458 км 20).
Зважаючи на наведене, мотиви апеляційного суду, викладені в ухвалі, з огляду
на які він погодився з рішенням суду першої інстанції у частині оцінки показань ОСОБА_3, наданих нею безпосередньо в суді, про те, що ОСОБА_1 в розмові сказав їй, що побив ОСОБА_2 і треба перевірити чи він не помер,
не ґрунтуються на положеннях закону.
До того ж поза увагою апеляційного суду, як убачається зі змісту оскарженої ухвали, залишились доводи прокурора про необхідність надання оцінки доказам
у кримінальному провадженні не тільки кожному окрему, а й в їх сукупності шляхом співставлення між собою, в тому числі і показань ОСОБА_3 з даними протоколів огляду місця події від 06 квітня та слідчого експерименту від 12 квітня 2019 року.
З урахуванням наведеного колегія суддів касаційного суду дійшла висновку,
що ухвала апеляційного суду не містить належного обґрунтованого аналізу
з відповідними висновками щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 121 КК України.
Таким чином, рішення апеляційного суду через порушення вимог ст. 419 КПК України не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен урахувати наведене в цій постанові, перевірити всі доводи, зазначені в поданій прокурором апеляційній скарзі, оцінити кожний доказ із точки зору узгодженості та взаємозв`язку, належності, допустимості, та на підставі сукупності таких доказів ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.
За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд