ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 591/7679/19
провадження № 51-4217км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Семишкура С.В. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого
ОСОБА_1 та захисника Семишкура С.В. на вирок Зарічного районного суду
м. Суми від 23 липня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду
від 22 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120192004400003030, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 23 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку
з виконанням ним службових обов`язків за таких обставин.
11 жовтня 2019 року близько 21:00 ОСОБА_1, керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем ВАЗ д.н.з. НОМЕР_1, неподалік будинку № 9 на проспекті
М. Лушпи у м. Сумах ледь не наїхав на невстановлену під час досудового розслідування жінку, у зв`язку з чим остання звернулася з відповідним повідомленням на лінію "102".
Направлений на місце події наряд патрульної поліції на службовому автомобілі
у складі поліцейських ОСОБА_2 та ОСОБА_3, встановивши місцезнаходження автомобіля ВАЗ д.н.з. НОМЕР_1, з метою зупинки транспортного засобу, ввімкнувши проблискові маячки та подаючи відповідний сигнал, почали переслідувати автомобіль під керуванням ОСОБА_1, який ігнорував законні вимоги поліцейських зупинитися, нехтуючи та порушуючи Правила дорожнього руху.
Під час переслідування дворовою територією вул. Героїв Крут у напрямку
вул. І. Харитоненка у м. Сумах ОСОБА_1, з метою позбутися переслідування, повернув ліворуч та, не впоравшись із керуванням, зупинив автомобіль. У свою чергу, поліцейський ОСОБА_2, зупинивши службовий автомобіль, перебуваючи
у форменому одязі та будучи на службі під час виконання службових обов`язків, маючи на меті затримати водія, підбіг до автомобіля ВАЗ, відчинив водійські двері та, нахилившись у салон, схопив останнього за куртку. Проте ОСОБА_1, діючи з прямим умислом на заподіяння шкоди працівнику правоохоронного органу
ОСОБА_2 у зв`язку з виконанням останнім службових обов`язків, натиснув на педаль газу, що призвело до руху транспортного засобу, внаслідок чого ОСОБА_2 був протягнутий разом із автомобілем на відстані до 15 метрів. У результаті злочинних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я та легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу захисника Семишкура С.В. залишено без задоволення, в вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений та захисник просять скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК.
На обґрунтування своїх вимог, посилаючись на недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, зазначають, що судовий розгляд проведено неповно та однобічно з порушенням норм кримінального процесуального закону,
а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Вважають, що в діях ОСОБА_1 відсутня суб`єктивна сторона складу інкримінованого злочину - прямий умисел та мотив, а кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 345 КК помилковою. Посилаються на наявність суперечностей між показаннями свідків, потерпілого та відеозаписом стосовно того, в якому положенні перебував автомобіль ВАЗ, коли ОСОБА_2 відчинив водійські двері. За версією сторони захисту ОСОБА_1 активних дій щодо нанесення потерпілому тілесних ушкоджень не вчиняв, а поліцейський підбіг та відчинив двері автомобіля, коли той вже почав котитися з гірки, а тому отримані потерпілим ушкодження
є наслідком його недбалих дій. Вважають, що дії поліцейського в обстановці, що склалася, були незаконними, що ОСОБА_1 не усвідомлював того, що до його автомобіля підбіг саме працівник поліції та намагався зупинити автомобіль. Також посилаються на те, що судові інстанції необґрунтовано та передчасно (без належної перевірки) послалися на те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом
у стані алкогольного сп`яніння. Крім того, зазначають, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув, розглянув справу поверхнево, за клопотанням сторони захисту не дослідив повторно докази та не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник підтримали доводи касаційних скарг.
Прокурор вважала, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, а судові рішення щодо ОСОБА_1 мають бути залишені без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому за правилами ч. 1 зазначеної нормисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, неповнота та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилаються у касаційних скаргах захисник та засуджений, ураховуючи наведені вимоги закону, не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо
ОСОБА_1, з огляду на наведені вимоги закону, Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, відповідно до приписів
ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні йоцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК.
Доводи засудженого та захисника стосовно відсутності в діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони складу інкримінованого злочину були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними.
Так, суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 345 КК, характеризується обов`язковою наявністю прямого умислу на заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень та мотиву: у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
З досліджених місцевим судом показань ОСОБА_1 видно, що останній не заперечував того, що 11 жовтня 2019 року ввечері сів за кермо автомобіля у стані алкогольного сп`яніння, що близько 21:00 біля магазину на проспекті М. Лушпи
у м. Сумах відбувся конфлікт із жінкою, а коли їхав, чув сигнали поліцейського автомобіля та бачив проблискові маячки, проте не зупинився, розуміючи, що вчинив правопорушення, за яке може нести відповідальність, тому почав тікати від поліцейських.
Як убачається з досліджених місцевим судом показань працівників поліції - потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, після отримання повідомлення зі служби "102" про те, що водій автомобіля ВАЗ, керуючи ним у стані алкогольного сп`яніння ледве не збив жінку, вони, встановивши місцезнаходження автомобіля-порушника, стали його переслідувати. При цьому водій на їх відповідні звукові та світлові сигнали про зупинку не реагував, а навпаки збільшив швидкість та, порушуючи Правила дорожнього руху, намагався втекти. У подальшому після невдалого маневру розвороту, автомобіль зупинився, а ОСОБА_2, вийшовши
зі службового автомобіля, підбіг до автомобіля ВАЗ, відкрив двері, схопив водія та намагався змусити його вийти. Проте ОСОБА_1 різко почав рух автомобіля, внаслідок чого ОСОБА_2 протягнуло по дорозі.
Той факт, що саме внаслідок дій водія ВАЗ, після того, як ОСОБА_2 відчинив двері та намагався витягти ОСОБА_1, автомобіль почав рухатися з прискоренням, протягнувши потерпілого, підтвердили в судовому засіданні і свідки - очевидці події
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Зазначені обставини об`єктивно узгоджуються і з дослідженим місцевим судом відеозаписом з реєстратора, що знаходився на службовому автомобілі поліцейського екіпажу, з якого видно, що через невдалий маневр розвороту автомобіль ВАЗ вдарився передніми колесами об бордюр та його відкинуло юзом у бік таким чином, що він опинився паралельно з`їзду з основної дороги на ґрунтову. При цьому поліцейські на службовому автомобілі наблизилися до автомобіля під керуванням ОСОБА_1 майже впритул. Після цього, повернувши кермо, щоб їхати по ґрунтовому спуску дороги, ОСОБА_1 спрямував автомобіль, що котився, до лівого узбіччя ґрунтової дороги на початок спуску. У цей час до автомобіля підбіг ОСОБА_2 у форменому одязі та відчинив водійські двері, але не дивлячись на це, автомобіль почав рухатися з прискоренням, потягнувши потерпілого.
Згідно з висновками експерта потерпілому ОСОБА_2 були заподіяні легкі тілесні ушкодження та легкі, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; могли утворитися внаслідок падіння з прискоренням з вертикального положення на правий бік та подальшого перекочування тіла по поверхні землі, як було продемонстровано потерпілим під час проведення слідчого експерименту.
Наведені, а також інші наявні у справі докази, досліджені місцевим судом, свідчать про те, що ОСОБА_1 достеменно знав та бачив, що його переслідують працівники поліції, які застосовували відповідні звукові та світлові сигнали, однак він, розуміючи відповідні правові наслідки для себе у разі його затримання, не зупинився, почав тікати від них. З цих же доказів видно, що коли в подальшому автомобіль ОСОБА_1, тікаючи від переслідування, опинився на ґрунтовій дорозі, ОСОБА_2 у форменому одязі підбіг до автомобіля, відчинив водійські двері та намагався його затримати, проте ОСОБА_1 вчинив активні дії задля різкого прискорення руху автомобіля та уникнення затримання. Ця обставина свідчить про те, що ОСОБА_1 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки, а саме, що такий рух автомобіля, тим більше по нерівній місцевості, з відкритими водійськими дверми, за які тримався працівник поліції, є небезпечним та спричинить йому тілесні ушкодження, та бажав їх настання.
Таким чином, висновки судових інстанцій щодо наявності в діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони злочину - прямого умислу на заподіяння тілесних ушкоджень та мотиву - заподіяння їх у зв`язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов`язків, сумніву в колегії суддів не викликає.
У касаційній скарзі сторона захисту посилається на наявність суперечностей між показаннями свідків, потерпілого та відеозаписом стосовно того, в якому положенні перебував автомобіль ВАЗ, коли ОСОБА_2 відчинив водійські двері. Проте, як убачається з матеріалів провадження, місцевий суд, належним чином оцінивши показання потерпілого та свідків, правильно послався на відсутність підстав для визнання їх недостовірними чи неправдивими, оскільки швидкоплинність події, її екстремальний характер, темна пора доби, швидкісне переслідування створювали суб`єктивне сприйняття певних фактів з боку цих осіб - учасників та очевидців події.
У той же час, за обставин даної справи, не має суттєвого значення, в якому положенні перебував автомобіль ОСОБА_1, коли поліцейський намагався його затримати, підбігши до автомобіля та відчинивши двері, а саме: повністю зупинився, чи котився. У даному випадку вирішальним для констатації наявності
в діях ОСОБА_1 обов`язкових ознак суб`єктивної сторони злочину - мотиву та прямого умислу є те, що він, керуючи технічно справним транспортним засобом та маючи реальну можливість для вчинення всіх необхідних дій з метою негайного зупинення автомобіля, цього не зробив. Більше того, намагаючись позбутися переслідування з боку працівників правоохоронних органів, вчинив активні дії задля прискорення руху автомобіля в той момент, коли працівник поліції ОСОБА_2 на виконання своїх службових обов`язків, у межах наданих законом повноважень, намагався зупинити та затримати правопорушника. Внаслідок таких дій
ОСОБА_1, поліцейському були заподіяні тілесні ушкодження.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає неприйнятними доводи касаційних скарг про те, що активних дій щодо нанесення потерпілому тілесних ушкоджень ОСОБА_1 не вчиняв, а отримані потерпілим ушкодження є наслідком його недбалих дій, що дії поліцейського в обстановці, що склалася, були незаконними,
а також про те, що ОСОБА_1 не усвідомлював того, що до його автомобіля підбіг саме працівник поліції.
Що ж стосується доводів у касаційній скарзі засудженого стосовно необґрунтованого та передчасного (без належної перевірки) посилання суду на керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, то перебування засудженого у такому стані встановлено на підставі відповідних документів (т. 1, а.с. 79, 149), які були предметом дослідження місцевого суду. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що ця обставина жодним чином не впливає на кримінально-правову кваліфікацію дій ОСОБА_1 та врахована місцевим судом лише при призначенні йому покарання, суворість якого у касаційних скаргах не оспорюється.
З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 345 КК кваліфіковані правильно, а покарання засудженому призначено
у відповідності до вимог статей 50, 65 КК.
Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляційною скаргою сторони захисту, ретельно перевірив та проаналізував наведені в ній доводи та надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо залишення скарги без задоволення. Вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК, колегія суддів не вбачає підстав.
Доводи в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом вимог ч. 3
ст. 404 КПК у зв`язку з відмовою в задоволенні клопотання сторони захисту щодо повторного дослідження доказів, безпідставні.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження закон покладає на суд апеляційної інстанції обов`язок повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Проте сторона захисту не навела обставин, які б свідчили про дослідження місцевим судом певних доказів не повністю або з порушеннями. Тому апеляційний суд вмотивовано відмовив в їх дослідженні. З таким висновком погоджується суд касаційної інстанції. Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.
Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 . Судом не встановлено.
З огляду на викладене касаційній скарги засудженого та захисника задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд