Постанова
Іменем України
07 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 766/6863/20
провадження № 61-13924св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, правонаступником якого є Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Публічне акціонерне товариство "Марфін банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк", Державне підприємство "СЕТАМ" Міністерства юстиції України,
треті особи: державний нотаріус другої Херсонської державної нотаріальної контори Гіліна Марина Григорівна, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 лютого 2021 року у складі судді Булах Є. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Дніпровський РВ ДВС м. Херсон ГТУЮ у Херсонській області), правонаступником якого є Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Публічного акціонерного товариства "Марфін банк" (далі - ПАТ "Марфін банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк" (далі - ПАТ "МТБ Банк"), Державного підприємства "СЕТАМ" Міністерства юстиції України (далі - ДП "СЕТАМ"); треті особи: державний нотаріус другої Херсонської державної нотаріальної контори Гіліна М. Г., ОСОБА_2, про визнання недійсними результатів електронних торгів та акту про реалізацію предмету іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що у виконавчому листі від 26 березня 2013 року № 2-1216/11, виданому Дніпровським районним судом м. Херсона, чітко визначений його зміст та спосіб виконання рішення суду - стягнення з нього за непогашеними борговими зобов`язаннями перед ПАТ "Марфін банк" заборгованість за кредитним договором від 16 липня 2008 року № 01373/RX, що становить суму у розмірі 38 537,10 доларів США, що складає еквівалент у гривні - 307 911,43 грн.
Вказував, що реалізація належної йому земельної ділянки, площею 0,0595 га, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер ділянки 6510136300:26:002:0018, була проведена у зведеному виконавчому проваджені по виконавчому листу № 2-1216/11, виданому 26 березня 2013 року, на підставі судового рішення про стягнення заборгованості, та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому державний виконавець при виконанні рішення суду про стягнення заборгованості мав керуватися загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження", а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку". Застосування до спірних відносин норм Закону України "Про іпотеку" під час складання акту про реалізацію предмета іпотеки призвело до порушення його прав, як колишнього власника майна, та видачу незаконного акту про реалізацію предмета іпотеки від 16 травня 2017 року.
Враховуючи наведене та ті обставини, що перші торги 27 квітня 2017 року не відбулися, другі торги 25 травня 2017 року за вимогою державного виконавця були припинені, подання стягувачем 04 травня 2017 року заяви про бажання придбати предмет іпотеки шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна та оформлення протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статті 47 Закону України "Про іпотеку", вважав, що оголошення переможцем прилюдних торгів стягувача - ПАТ "Марфін Банк", який не був, належним способом зареєстрований, як учасник у торгах, призначених на 27 квітня 2017 року, участі в них не брав, із заявою про участь не звертався, вимоги щодо реєстрації та підтвердження, щодо надходження суми гарантійного внеску на рахунок організатора не виконував, призвело до порушення його прав.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними результати електронних торгів та акт про реалізацію предмету іпотеки від 16 травня 2017 року, земельної ділянки площею 0,0595 га, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер ділянки 6510136300:26:002:0018, складений Головним державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Херсоні Алібалаєвою Я. Н. за результатами торгів.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 13 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено порушень проведення електронних торгів, що могли б вплинути на результат електронних торгів від 27 квітня 2017 року № 252681, які за результатами їх проведення є такими, що не відбулися.
Крім того, суд роз`яснив, що акт державного виконавця лише констатує подію проведення прилюдних торгів, а тому він не може бути визнаний недійсним з підстав порушення проведення процедури торгів за відсутності судового рішення про визнання таких торгів недійсними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 лютого 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є необґрунтованими, оскільки суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи та не відповіли на всі доводи позовної заяви.
Вважає, що ПАТ "Марфін Банк" було незаконно оголошено переможцем торгів, оскільки воно не було їх учасником.
Суди не звернули увагу на те, що судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не було, тому до спірних правовідносин не застосовуються норми Закону України "Про іпотеку", а підлягають застосуванню загальні норми - Закон України "Про виконавче провадження".
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2021 року Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та ПАТ "МТБ Банк" подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких вказують, що її доводи є безпідставними, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на правильність вирішення ними спору, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
14 грудня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18), від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс19) та постанові Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що "процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги (близький за змістом підхід застосував Верховний Суд України у висновку, викладеному у постановах від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-174цс12 і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
Вказане підтверджують приписи частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України. Так, стаття 650 ЦК України закріплює такий спосіб реалізації майна як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах, та відсилає до інших нормативних актів, які мають встановлювати особливості укладення цих договорів.
До цього зводиться і зміст припису частини четвертої статті 656 ЦК України, згідно з яким до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
За змістом частини другої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Тимчасове положення не передбачало.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем, а не свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, яке оспорює позивач".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що "правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено".
Тобто, такий спосіб захисту як визнання недійсними торгів (визнання недійсним договору купівлі-продажу) може бути застосований тільки щодо торгів, які відбулися (якщо укладено договір купівлі-продажу).