Постанова
Іменем України
30 березня 2022 року
м. Київ
справа № 489/3425/19
провадження № 61-13878св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року у складі судді Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс" (далі - ТОВ "Ніконджитбудсервіс") про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та стягнення майнової шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником кімнат
АДРЕСА_1, які вона придбала на публічних торгах.
ОСОБА_2 була заселена у гуртожиток у жовтні 1980 року, як працівник цеху № 15 Миколаївського заводу конденсаторів на ліжко-місце у кімнату № 503.
У вересні 1984 року ОСОБА_2 виселилась з гуртожитку, виписалася
за адресою: АДРЕСА_2 та не мешкала у гуртожитку
до 2004 року.
17 березня 2004 року ОСОБА_2 знов вселилась у гуртожиток
на АДРЕСА_3, але вже на підставі договору найму
з ТОВ "Ніконджитбудсервіс", та на цій підставі зареєстрована в спірних приміщеннях, а саме кімнатах 612-613 разом зі своєю родиною, яка складається з 3-х осіб.
Посилаючись на відсутність правових підстав для проживання відповідачів
у належних їй на праві власності кімнатах, позивач просила усунути перешкоди
у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3
та ОСОБА_4 зі спірних житлових приміщень. Крім того, просила стягнути
з відповідачів матеріальну шкоду, яка полягає у неотриманні нею платежів
за оренду кімнат у сумі 16 000,00 грн та експлуатаційні витрати у розмірі
910,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року провадження в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з кімнат №
АДРЕСА_1 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування експлуатаційних витрат
за користування житлом 910,00 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року ухвалу
та рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2014 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2014 року, ухвалено рішення у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3
та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, суди дійшли висновку, що не є підставою для виселення осіб сам факт переходу права власності на майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. ОСОБА_2 та члени її сім`ї набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право
на мирне володіння майном.
Крім того, що під час придбання спірних кімнат з прилюдних торгів позивач мала можливість виявити, що відповідачі проживають та зареєстровані у кімнатах № № 612-613 гуртожитку, тобто мала реальну можливість дізнатися про обтяження житлових приміщень у вигляді права користування ними відповідачами і таким чином ОСОБА_1 могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, однак не здійснила достатньої належної обачності при придбанні спірних кімнат з прилюдних торгів.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів збитків у розмірі 16 000,00 грн не підлягають задоволенню за недоведеністю. Водночас, враховуючи доведеність факту, що в період з листопада 2018 року по 30 квітня 2019 року
та за червень 2019 року позивач несла експлуатаційні витрати власника
за кімнати № 612-613 гуртожитку, якими фактично не користувалась,
що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг
та договором № 612, 613/6, а тому вимоги про відшкодування їй цих витрат підлягають задоволенню та стягненню з відповідачів в солідарному порядку
у розмірі 910,00 грн (130,00 грн х 7 місяців).
Узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу
у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення
в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні кімнатами, шляхом виселення відповідачів та у стягнення 16 000,00 грн майнової шкоди скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що у 2004 році ОСОБА_2 вселилась у спірні кімнати на підставі договору найму,
а не як працівника певного підприємства. Вказані приміщення взагалі втратили статус гуртожитку, оскільки стали належати позивачу на праві приватної власності, факт проживання у цих приміщеннях відповідачів позбавляє позивача можливості вільно розпоряджатись власністю.
Також посилається на висновки Верховного Суду викладені в постанові
від 16 грудня 2020 року у справі № 331/5545/17.
Судові рішення оскаржено в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні кімнатами, шляхом виселення ОСОБА_3
та ОСОБА_4 та у стягнення 16 000,00 грн майнової шкоди, а тому
з урахуванням вимог статті 400 ЦПК України оскаржувані рішення в частині стягнення з відповідачів у солідарному порядку експлуатаційних витрат у розмірі 910,00 грн не є предметом касаційного перегляду.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 489/3425/19, витребувано її з Ленінського районного суду м. Миколаєва.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з житлових приміщень блоку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 була заселена до гуртожитку у жовтні 1980 року у зв`язку
з роботою на підприємстві Миколаївського заводу конденсаторів, а 17 березня 2004 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Ніконджитбудсервіс" укладено договір користування площею житлових кімнат, згідно якого ОСОБА_2 та її родині надані кімнати № НОМЕР_1 вказаного гуртожитку.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2014 року, що набрало законної сили 01 грудня 2014 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод
у користуванні та розпорядженні житловою площею шляхом виселення. Вказане рішення мотивовано тим, що відповідач вселилася в гуртожиток у зв`язку
з трудовими відносинами та по теперішній час проживає в ньому, а тому в силу положень статті 125 ЖК України не може бути виселена без надання їй іншого жилого приміщення.
Згідно з копіями паспортів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 14 жовтня 1993 року, а ОСОБА_4 з 05 липня 2001 року зареєстровані в кімнаті АДРЕСА_4, а після укладення договору від 17 березня 2004 року, а саме з 18 березня 2004 року в кімнатах № 612-613
за цією ж адресою.