Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 200/5013/17
провадження № 61-4050св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, головне управління Національної поліції в Дніпропетровської області,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 травня 2018 року в складі судді Шевцова Т. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в складі колегії суддів Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ГУ НП в Дніпропетровській області, про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною частковою власністю подружжя та визнання за нею та за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на Ѕ частини зазначеної квартири за кожним; визначення порядку володіння та користування квартирою; усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення; визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 10 серпня 2015 року; визнання за нею права власності на автомобілі "Toyota Rav 4", державний номерний знак НОМЕР_1, та "Volkswagen Eos", державний номерний знак НОМЕР_2 .
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 та виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В., про визнання недійсним договору дарування квартири, визнання квартири спільною частковою власністю, визнання права особистої власності на частину квартири, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та визначення порядку користування квартирою.
Остаточно уточнивши позовні вимоги щодо транспортних засобів, які підлягали вирішення в межах цивільної справи № 200/5013/17, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:
визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу автомобіля марки "Toyota Rav 4", кузов № НОМЕР_3, 2010 року випуску, колір білий, укладений 03 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
визнати за нею право особистої власності на зазначений автомобіль;
витребувати автомобіль з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 ;
скасувати державну реєстрацію прав на рухоме майно за ОСОБА_4 на зазначений автомобіль.
Указані позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 02 вересня 2011 року до 30 вересня 2013 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, за час якого сторони придбали рухоме майно (два автомобілі): 05 липня 2012 року - автомобіль "Toyota Rav 4", право власності на який зареєстровано за нею, та 08 липня 2012 року - автомобіль "Volkswagen Eos", право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 30 вересня 2013 року шлюб між сторонами розірвано, а сторони дійшли згоди про те, що автомобіль "Toyota Rav 4" залишається в користуванні позивачки, а автомобіль "Volkswagen Eos" - в користуванні відповідача.
Вказувала, що з метою протиправного заволодіння автомобілем марки "Toyota Rav 4" ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, унаслідок чого рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року у цивільній справі № 175/2655/15-ц визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль "Toyota Rav 4", припинено за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину вказаного автомобіля та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частини транспортного засобу. Крім того, заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року в цивільній справі № 175/3395/15-ц зазначений автомобіль витребувано від ОСОБА_1 та передано ОСОБА_2 .
Зазначала, що заочне рішення суду про витребування автомобіля було скасовано 02 жовтня 2015 року із залишенням позову без розгляду, а рішення суду про визнання за ОСОБА_2 права особистої власності на автомобіль "Toyota Rav 4" скасовано 22 грудня 2015 року з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Разом із тим 03 жовтня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу автомобіля "Toyota Rav 4", на підставі якого ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на цей автомобіль.
Позивачка посилалася на те, що відчуження спірного рухомого майна її чоловіком відбулося за відсутності її згоди як співвласника майна, а тому вважала укладений договір купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених положеннями статей 203, 215, 330, 369 ЦК України та статей 68, 70 СК України. Зазначала також про те, що відповідач ОСОБА_3, дізнавшись про існування спору щодо зазначеного автомобіля, відчужила його ОСОБА_4, який у лютому 2016 року зареєстрував право власності на автомобіль на своє ім`я.
Вказувала, що інший автомобіль марки "Volkswagen Eos", який теж належав подружжю на праві спільної сумісної власності, відповідач відчужив третій особі ОСОБА_5 також без згоди позивачки, а тому вважала, що має право на зміну рівності часток в спільній власності на автомобіль "Toyota Rav 4", визнання за нею права особистої власності на зазначений автомобіль в цілому та його витребування з чужого незаконного володіння останнього власника.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня
2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано вжиті заходи забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним мотивовано тим, що на момент відчуження спірного автомобіля було чинним рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на автомобіль, а доказів того, що він був придбаний за спільні кошти, позивачкою не надано. У задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачкою права особистої власності на спірний транспортний засіб суд першої інстанції відмовив з посиланням на те, що позивачка доказів на підтвердження придбання автомобіля за її особисті кошти не надала, а на підстави відступу від рівності часток у спільній сумісній власності подружжя, передбачені частиною другою статті 70 СК України, не посилалася. Оскільки ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, суд уважав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про витребування від нього автомобіля зі скасуванням реєстрації права власності на майно.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при вирішенні спору суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та надав їм неправильну правову оцінку. Апеляційний суд виходив із того, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_3 знала, чи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Колегія суддів також указала, що не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля "Toyota Rav 4", укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасування апеляційним судом Дніпропетровської області 22 грудня 2015 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року у справі № 175/2655/15, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на автомобіль, оскільки автомобіль було придбано позивачем та відповідачем у період шлюбу, що дає йому право на відчуження належної йому частини у спільному сумісному майні подружжя. Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею в цілому права власності на спірний автомобіль, апеляційний суд зазначив, що вказане суперечить вимогам статті 70 СК України.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів зазначила, що вказівка апеляційного суду на обов`язковість установлення того, що обидві сторони договору купівлі-продажу транспортного засобу діяли недобросовісно з посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, є помилковою, оскільки у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду відійшла від вказаної правової позиції. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що відчуженням одним із подружжя спільного майна без отримання згоди іншого з подружжя порушує права позивачки як співвласника майна. Колегія суддів указала, що наявність у діях ОСОБА_2 волі на передачу майна іншій особі (укладення договору купівлі-продажу) автоматично не означає наявність волі іншого співвласника на відчуження автомобіля, оскільки з матеріалів справи вбачається, що воля позивачки не була спрямована на відчуження майна, а навпаки - позивач користувалась спірним автомобілем, який вибув з її володіння поза її волею.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2018 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, пред`являючи позов у справі, що переглядається, ОСОБА_1 не порушувала питання про поділ майна подружжя (автомобіля "Toyota Rav 4") та визнання за кожною із сторін по Ѕ частки в праві спільної власності на майно. Оскільки належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна, апеляційний суд уважав, що позивачка не довела факт порушення своїх прав укладенням ОСОБА_2 оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу. При цьому колегія суддів також зазначила, що позивачка не довела того факту, що отримані відповідачем від продажу автомобіля кошти були витрачені не в інтересах сім`ї. Встановивши, що ОСОБА_1 не є власником автомобіля марки "TOYOTA RAV 4", колегія суддів уважала відсутніми правові підстави для витребування спірного автомобіля у його останнього набувача ОСОБА_4, оскільки віндикаційний позов може бути пред`явлений лише власником майна.
Аргументи учасників справи
12 березня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду скаргу на вказані судові рішення й просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- апеляційний суд не виконав указівки, що містяться в постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, та не надав належної оцінки тому, що спірний автомобіль вибув з власності позивачки без її згоди та поза її волею;
- суд зробив помилковий висновок про непред`явлення позивачкою вимог про поділ майна подружжя, оскільки в остаточній редакції позову пред`явлено вимогу про визнання автомобіля "Toyota Rav 4" особистою приватною власністю позивачки в порядку відступу від розміру ідеальних часток подружжя в праві спільної сумісної власності;
- апеляційний суд допустився помилки, встановивши, що позивачка не є власником спірного автомобіля, оскільки судове рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль було скасовано, а в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу власником значиться саме ОСОБА_1 ;
У липні 2021 року від ОСОБА_2 надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Посилається на те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а тому визнання права власності на нього за позивачкою порушуватиме його права. Вказує, що ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на автомобіль, не пред`являючи вимог про поділ майна подружжя та припинення частки відповідача у спільній сумісній власності. Зазначає, що відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна не є підставою для визнання правочину з його відчуження недійсним, а може бути підставою для виплати одному з подружжя компенсації вартості його частки в спільній сумісній власності. При цьому суду необхідно встановити недобросовісність усіх сторін за договором купівлі-продажу спільного майна подружжя, вчиненого за відсутності згоди одного з подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 червня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 761/17142/15-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що з 02 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2013 року.
05 липня 2012 року сторони придбали автомобіль "Toyota Rav 4", державний номерний знак НОМЕР_1, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_1, а 08 липня 2012 року - автомобіль "Volkswagen Eos", право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 .
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року в справі № 175/2655/15-ц визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль "Toyota Rav 4", припинено право власності на Ѕ частку в праві спільної власності за ОСОБА_1, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частки в праві спільної власності на автомобіль "Toyota Rav 4".
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року у справі № 175/3395/15-ц указаний автомобіль витребувано від ОСОБА_1 та передано ОСОБА_2
02 жовтня 2015 року заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року у справі № 175/3395/15-ц скасоване судом першої інстанції, а позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування автомобіля з незаконного володіння залишено без розгляду.
03 жовтня 2015 року право власності на автомобіль "Toyota Rav 4" зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного нею з ОСОБА_2 .
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року у справі № 175/2655/15, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права особистої власності на автомобіль "Toyota Rav 4" відмовлено.
16 лютого 2016 року на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу право власності на спірний автомобіль "Toyota Rav 4" зареєстровано за ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду
Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Тобто, у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.