1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 646/224/15-ц

провадження № 61-10348св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року у складі судді Шелест І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 11 серпня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAD0GF01270017, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 29 700,00 дол. США до 08 серпня 2025 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

Взяті на себе зобов`язання відповідно до умов кредитного договору відповідач не виконує, кредитну заборгованість не сплачує.

Станом на 20 листопада 2014 року у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 146 238,08 дол. США, яка складається з: 28 619,23 дол. США - заборгованість за кредитом; 18 789,15 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 459,16 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 96 370,54 доларів США - пеня занесвоєчасність виконання зобов`язаньза договором.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути зОСОБА_1 заборгованість за кредитним договорому розмірі 146 238,08 дол.США, що складає 2 214 044,53 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Червонозаводський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 25 травня 2015 року позов задовольнив частково.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 11 серпня 2005 року № HAD0GF01270017 в сумі 78 486,77 дол. США, що складає 1 188 289,70 грн, та судові витрати у розмірі 3 835,80 грн.

У решті позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов`язання не виконує, чим порушує умови кредитного договору від 11 серпня 2005 року № HAD0GF01270017 щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за його користування.

Відповідно до розрахунку станом на 20 листопада 2014 року заборгованість складає 146 238,08 дол. США, а саме: 28 619,23 дол. США - заборгованість за кредитом; 18 789,15 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом 2 459,16 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 96 370,54 доларів США - пеня занесвоєчасність виконання зобов`язаньза договором.

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, вважав за доцільне стягнути суму пені, яка дорівнює сумі заборгованості за кредитом - 28 619,23 дол. США.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2019 року задоволено заяву адвоката Бурдукової М. В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2014 року.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2014 року скасовано.

Ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_1 не отримувала судові повістки, оскільки поштова кореспонденція направлена на її адресу повернута до суду у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Червонозаводський районний суд м. Харкова рішенням від 17 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ПAT КБ "ПриватБанк" про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, відсотків та комісії, після ухвалення рішення Червонозаводського районного суду м. Харків від 14 травня 2012 року (справа № 2-1724/11) та рішення Червонозаводського районного суду м. Харків від 27 січня 2014 року (справа № 646/8214/13-ц) про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за кредитним договором від 11 серпня 2005 року № HAD0GF01270017не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ПAT КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу.

Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнив частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року змінив у частині мотивів відмови у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що висновок місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Проте колегія суддів не може погодитись із мотивами відмови у задоволенні позовних вимог та вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з підстав того, що банк не зазначив у позові про часткове погашення боргу позичальником за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно та не довів наявність передбачених статтею 83 ЦПК України виняткових обставин (поважних причин), з яких він не зміг вчасно надати до суду першої інстанції відповідних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги про розмір решти заборгованості за кредитом, яка залишилася після звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду ПAT КБ "ПриватБанк" посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; судові витрати стягнути з відповідача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування частини першої статті 7 та статті 33 Закону України "Про іпотеку", частини першої статті 598, статей 599 - 601, 604 - 609 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-ц, а також підстави передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок, якого дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) про те, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Не враховано висновки щодо застосування норм права, а саме частини першої статті 7, статті 33 Закону України "Про іпотеку", частини першої статті 598, статтей 599-601, 604-609 ЦК України у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) про те, що застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Вважає, що суди не з`ясували всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи; не врахували, що після отримання кредитором частини заборгованості, яка не була погашена за рахунок вартості предмета іпотеки, частина тіла кредиту залишилась не погашеною; не прийняв від позивача докази, які підтверджують обґрунтованість позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 серпня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAD0GF01270017 за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 29 700,00 дол. США строком до 08 серпня 2025 року (а. с. 9-10).

Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконує.

Станом на 20 листопада 2014 року заборгованість ОСОБА_1 складає 146 238,08 дол. США, з яких: 28 619,23 дол. США - заборгованість за кредитом; 18 789,15 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом;2 459,16 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 96 370,54 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а. с. 4-7).

На забезпечення виконання кредитного зобов`язання, 11 травня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, загальною площею 36,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачці на праві власності.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харків від 14 травня 2012 року у справі № 2-1724/11 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у розмірі 46 629,37 дол. США за кредитним договором № HAD0GF01270017 від 11 серпня 2005 року, а саме: звернуто стягнення на квартиру загальною площею 36,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Вирішено питання судових витрат (а. с. 64-67).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2012 року рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 14 травня 2012 року змінено. Позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № НAD0GF01270017 від 11 серпня 2005 року в розмірі 46 629,37 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки -квартиру загальною площею 36,1 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" предмету іпотеки на підставі договору іпотеки № НAD0GF01270017 від 11 серпня 2005 року з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою -покупцем за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, з наданням повноважень на отримання витягу з Державного реєстру прав власності та інших повноважень, необхідних для укладення договору купівлі-продажу. В іншій частині рішення суду від 14 травня 2012 року залишено без змін (а. с. 68-71). Рішення набрало законної сили.

Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги надані позивачем письмові пояснення до апеляційної скарги разом з випискою по рахункам відповідачки, та не прийняв до уваги вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з відповідачки суми заборгованості за кредитним договором № HAD0GF01270017 від 11 серпня 2005 року у розмірі 23 803,19 дол. США, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування частини першої статті 7 та статті 33 Закону України "Про іпотеку", частини першої статті 598, статей 599 - 601, 604 - 609 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-ц, а також підстави передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ПAT КБ "ПриватБанк" про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, відсотків та комісії, після ухвалення рішення Червонозаводського районного суду м. Харків від 14 травня 2012 року (справа № 2-1724/11) та рішення Червонозаводського районного суду м. Харків від 27 січня 2014 року (справа № 646/8214/13-ц) про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за кредитним договором від 11 серпня 2005 року № HAD0GF01270017 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і не підлягають задоволенню.

Змінюючи рішення місцевого суду у частині мотивів відмови у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк не зазначив у позові про часткове погашення боргу позичальником за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно, та не довів наявність передбачених статтею 83 ЦПК України виняткових обставин (поважних причин), з яких він не зміг вчасно надати до суду першої інстанції відповідних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги про розмір решти заборгованості за кредитом, яка залишилася після звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Щодо доводів касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосуваннячастини першої статті 7 та статті 33 Закону України "Про іпотеку", частини першої статті 598, статей 599 - 601, 604 - 609 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-ц, а також підстави передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.


................
Перейти до повного тексту