Постанова
Іменем України
04 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 711/2459/20
провадження № 61-19406св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1,
відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2021 року в складі судді Позарецької С. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що 28 лютого 2019 року позивач та ОСОБА_2 уклали договір позики, згідно якого останній отримав, а позивач (позикодавець) передав у власність позичальнику (відповідачу) гроші у розмірі 6 000,00 доларів США. За підпунктом "б" пункту 2 договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 21 лютого 2020 року. Відповідач у визначений сторонами у договорі строк борг не повернув, умов укладеного із позивачем договору позики не виконав та ухиляється від їх виконання.
Позивач неодноразово нагадував відповідачу про необхідність повернення отриманої суми грошових коштів, звертався до відповідача з усними вимогами повернути належні йому грошові кошти, проте борг не було повернуто. Позивав просив стягнути з ОСОБА_2 на користь борг за договором позики в розмірі 6000,00 доларів США, а також судові витрати.
У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору позики від 28 лютого 2019 року та стягнення судових витрат.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що жодних грошових коштів у будь-якій формі ОСОБА_2 не отримував від ОСОБА_3, а сам текст договору позики підписаний ним під впливом помилки. ОСОБА_2 свою позицію з приводу помилки мотивує тим, що станом на день підписання договору позики він та ОСОБА_3 були співзасновниками ТОВ "Ф-ГРУП". Цього ж дня, відповідно до нотаріально посвідченого акту приймання-передачі часток в статутному капіталі ТОВ "Ф-ГРУП", його учасники - ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 продали свої частки у статутному капіталі товариства ОСОБА_5 . Саме тоді позивач та відповідач вирішили врегулювати свої корпоративні відносини як учасники товариства, оскільки ОСОБА_3 за період участі у товаристві вкладав грошові кошти до статутного капіталу товариства і при виході з нього мав намір отримати компенсацію своїх вкладень. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтенко Л. О., яким посвідчувався акт прийому-передачі, було надано сторонам бланк нотаріального договору позики, як зразок, і сторони його підписали помилково, вважаючи, що такий договір може врегулювати корпоративні відносини учасників товариства, а нотаріус, у свою чергу, не роз`яснив, що договір позики в такому випадку буде удаваним, оскільки реальної передачі коштів в борг не відбулося та вирішення корпоративних відносин повинно оформлятись та вирішуватись інакше. ОСОБА_2 вважає, що сторони помилилися щодо обставин, які мають істотне значення - щодо природи правочину (договору позики) який вони підписали).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 28 лютого 2019 року у розмірі 6 000,00 доларів США.
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи первісний позов суди виходили із доведеності позивачем отримання відповідачем у борг грошових коштів у сумі 6 000,00 доларів США за договором позики від 28 лютого 2019 року. Оскільки ОСОБА_2 не здійснено погашення боргу у встановлений договором позики строк, тому відповідна сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за первісним позовом.
Оцінюючи підстави для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. суд вважав такий розмір співмірним зі складністю та категорією даної справи, обсягом та часом виконаних робіт, часу судового засідання, у якому брав участь представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом, а також тривалість розгляду справи; позивачем за первісним позовом надано належні докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суди вважали, що останнім не було спростовано у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину, не виконано встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які він посилався в зустрічному позові як на підставу своїх вимог, зокрема не довів належними і допустимими доказами відсутності факту передачі йому коштів за договором позики, а також, що підписуючи договір позики, він помилився щодо обставин, які мають істотне значення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 листопада 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року, і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 07 травня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки судами було допущено порушення пунктів 3, 4 частини другої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів); апеляційним судом необґрунтовано відхилено клопотання про призначення психологічної експертизи.
Позиції інших учасників
10 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку із цим просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
28 лютого 2019 року між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником було укладено договір позики у простій письмовій формі.
За пунктом 1 цього договору позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальника 6000,00 доларів США; передача коштів була здійснена до підписання цього договору.
У пункті 2 договору зазначено, що він є безпроцентним; остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 21 лютого 2020 року; при цьому виконання зобов`язання має бути здійснено готівкою у межах міста Києва за місцем проживання позикодавця або за іншою адресою, вказаною позикодавцем.
Договором передбачено право дострокового повернення позичальником суми позики, а також обов`язок позикодавця прийняти її (пункт 3 договору).
У пункті 4 договору вказано, що при неповерненні суми позики своєчасно до 21 лютого 2020 року, позикодавець вправі пред`явити цей договір до стягнення в строки і у порядку, передбаченими чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилася не сплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох відсотків від простроченої суми. У разі відмови позикодавця від отримання повернутих йому грошей, передача їх на депозит приватного нотаріуса буде свідчити про своєчасне виконання ним умов цього договору.
У договорі (пункт 5) також зазначено, що позичальник та позикодавець стверджують один одному та повідомляють усім зацікавленим у тому особам, що у момент укладення цього договору вони усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій, і могли (можуть) керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором, при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; правочин вчиняється з наміром створення відповідних наслідків (не є фіктивним) та не приховує інший правочин (не є удаваним).
За пунктом 6 договору сторони домовилися, що після повернення боргу позикодавцем буде видано позичальнику власноручну розписку про одержання грошей. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий.
Судами також встановлено та не заперечувалося сторонами, що договір позики підписаний позичальником та позикодавцем. Розписка про отримання коштів ОСОБА_2 від позикодавця ОСОБА_3 не складалася.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Судами обґрунтовано встановлено та не спростовано відповідачем ОСОБА_2, що передача коштів за договором позики від 28 лютого 2019 року дійсно мала місце.
Дані обставини підтверджуються змістом укладеного між сторонами договору, оскільки його письмова форма внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Крім того, у самому тексті договору визначено, що: позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальника 6000,00 доларів США; передача коштів була здійснена до підписання цього договору (пункт 1); повернення суми позики має бути здійснене не пізніше 21 лютого 2020 року (пункт 2).
Посилання відповідача на фактичне неотримання позики, з тих підстав, що позичальником не видавалась розписка про отримання від ОСОБА_3 коштів у розмірі 6 000,00 доларів США також правильно визнані апеляційним судом необґрунтованими, оскільки частина друга статті 1047 ЦК України не передбачає обов`язкового складання розписки на підтвердження укладення договору позики та його умов. У даних спірних правовідносинах саме договір позики, який в тому числі підписаний ОСОБА_2 як позичальником, своїм змістом підтверджує фактичну передачу коштів від позикодавця позичальнику та обов`язок останнього їх повернути у відповідний строк.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність задоволення первісного позову ОСОБА_1 .