Постанова
Іменем України
04 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 339/233/20
провадження № 61-16602св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі прокуратури Івано-Франківської області, Міністерство юстиції України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2021 року у складі судді Головенко О. С. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Горейко М. Д. та касаційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі прокуратури Івано-Франківської області, Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 720 000 грн та процесуальні витрати у розмірі 305 000 грн.
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2018 року його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 263, частиною першою статті 309, частиною другою статті 307 КК України із призначенням йому покарання у вигляді 7 років позбавлення волі.
Вказаний вирок скасовано ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2020 року його визнано невинуватим та виправдано за частиною першою статті 263, частиною першою статті 309, частиною другою статті 307 КК України у зв`язку із недоведеністю його вини, що є підставою для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та суду.
Він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням з моменту притягнення його до кримінальної відповідальності - з 17 лютого 2017 року до набрання вироком законної сили 17 червня 2020 року, тобто за 3 роки і 4 місяці, що становить 40 місяців.
При нарахуванні розміру моральної шкоди слід врахувати незаконність притягнення його до кримінальної відповідальності, незаконне кримінальне переслідування у вчиненні трьох злочинів, два з яких відносяться до тяжких. За кожен із видів злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався, має право на відшкодування моральної шкоди, що розраховується не менше мінімальної заробітної плати за кримінальне переслідування за частиною другою статті 307 КК України з моменту притягнення до кримінальної відповідальності (17 лютого 2017 року) та до набрання вироком законної сили (17 червня 2020 року).
Моральна шкода полягає у тому, що до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та обмежено свободи, а також внесено заставу у значному розмірі (80 000 грн). Зазначені обставини внесли суттєві зміни у життя всієї його родини, оскільки він зазнав стресу, переживань, змінився звичний побут, він змушений був захищатися в суді та оплачувати послуги адвоката.
До матеріальної шкоди, яку він поніс, відносить оплату послуг адвоката, яку здійснював захисник згідно з договором про надання правової допомоги у кримінальному провадженні від 12 травня 2017 року та додаткової угоди (пункт 5.1), зокрема: авансовий платіж у розмірі 50 000 грн, який оплачено при укладенні договору про надання правової допомоги за вивчення та опрацювання справи, аналіз доказів, складення проектів заперечень та клопотань, побудову тактики та стратегії захисту; 190 000 грн - за участь у судових засіданнях, за кожне судове засідання по 5 000 грн (4 000 грн за надання правової допомоги, 1 000 грн на покриття витрат на проїзд та добові).
Адвокат Вань І. Р., як захисник обвинуваченого, брала участь у 38 судових засіданнях, що підтверджується актами виконаних робіт (послуг) та інформацією Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2020 року.
У ході здійснення захисту, адвокатом складалися процесуальні документи, які готувалися в порядку підготовки до судового розгляду та в окремому порядку не оплачувалися, за винятком оплати послуг адвоката за написання апеляційної скарги на вирок Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2018 року в розмірі 5 000 грн та заперечення на апеляційну скаргу прокурора, подану на вирок Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2020 року в розмірі 10 000 грн, що підтверджується довідкою та актом виконаних робіт (послуг). Також адвокату оплачено згідно з умовами додаткової угоди преміальні (гонорар успіху), у зв`язку із повною його реабілітацією - 50 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Болехівський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 20 квітня 2021 року позов задовольнив частково.
Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 240 000 грн, а також 43 000 грн витрат на правову допомогу.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд врахував період перебування позивача під слідством і судом, глибину, тривалість та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, характер його немайнових втрат, порушення нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 240 000 грн.
Стягуючи на користь позивача 43 000 грн витрат на правову допомогу, місцевий суд виходив з того, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу є завищеним, неспівмірним фактично затраченому часу на їх виконання, не відповідає критеріям співмірності, розумності їх розміру, у зв`язку з чим підлягає зменшенню.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) відхилив. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вань І. Р. задовольнив частково.
Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2021 року змінив.
Абзац другий резолютивної частини рішення суду виклав у такій редакції:
"Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000 грн, а також 93 000 грн витрат на правову допомогу".
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд врахував межі заявлених позовних вимог, глибину, тривалість та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, захищаючись від незаконного обвинувачення у вчиненні, зокрема і тяжкого злочину (частина друга статті 307 КК України), за яким визначається законом міра покарання у вигляді позбавлення волі від шести до десяти років з конфіскацією майна і м`якша міра покарання взагалі санкцією цієї частини статті не передбачена. Крім того, позивач за цим обвинуваченням був засуджений судом і вироком від 22 грудня 2018 року йому призначалася остаточна міра покарання за сукупністю злочинів відповідно до статті 71 КК України у вигляді семи років позбавлення волі (вирок скасовано). Внесення застави позивачем у значному розмірі 80 000 грн призвело до прикладання додаткових зусиль для організації його життя, оскільки кошти у певний період часу були спрямовані на непередбачувані потреби, що виникли з вини органу досудового розслідування і прокуратури, у зв`язку з чим судом першої інстанції помилково визначено мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди. Справедливою сатисфакцією буде розмір відшкодування в сумі 400 000 грн, і цей розмір відповідатиме критерію розумності та виваженості, не буде завищеним з огляду на глибину та обсяг моральних страждань позивача.
Збільшуючи розмір витрат на правову допомогу, апеляційний суд врахував викладені обставини, складність справи і неможливість підтвердження позивачем усіх матеріальних витрат, понесених у зв`язку з участю адвоката через непредставлення адвокатом усіх розрахункових документів на проїзд з урахуванням виконаної адвокатом роботи і досягнення успіху, який полягав у остаточному результаті повної реабілітації позивача, застосував принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, у зв`язку з чим дійшов висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню 98 000 грн як компенсація витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням гонорару успіху в розмірі 50 000 грн, оскільки таке вирішення спору справедливо компенсує позивачу витрати на правову допомогу.
Зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим, оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, зокрема як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Від Івано-Франківської обласної прокуратури у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Від Міністерства юстиції України у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову до Міністерства юстиції України і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі Івано-Франківська обласна прокуратура як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду відсутні обґрунтування визначення розміру спричиненої моральної шкоди. Вказане судове рішення не відповідає вимогам статті 265 ЦПК України, оскільки не містить відомостей, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Судове рішення також ґрунтується на припущеннях, розмір визначеного судом морального відшкодування не відповідає засадам виваженості, розумності та справедливості. У такому обсязі задоволення позовних вимог не лише суперечить положенням законодавства, але й призводить до надмірного збагачення позивача за рахунок коштів держави.
Апеляційним судом не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, згідно з якою при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 583/1075/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 405/2480/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 463/4008/17, від 20 травня 2020 року у справі № 711/1542/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13432/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19. Однак зазначені висновки також були залишені поза увагою.
Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 дійшов висновку, що саме адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
У постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16-ц Верховний Суд зазначив про те, що позивачем має бути доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями органів досудового слідства, прокуратури і тяжкими фізичними стражданнями, на які посилається позивач.
Поза увагою апеляційного суду залишилося також те, що вирок Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2018 року був скасований ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, а тому не може братися до уваги як обтяжуюча обставина для визначення розміру моральної шкоди, яку необхідно стягнути за рахунок коштів з державного бюджету.
Умови життя позивача не змінювалися, останній перебував у колі сім`ї та знайомому йому соціумі, внесена застава повернута заставодавцю на підставі вироку суду від 31 січня 2020 року.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд повинен дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації (постанови Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).
У касаційній скарзі Міністерство юстиції України як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що встановивши обставини про те, що Міністерство юстиції України є належним представником держави у цій справі, суди не визначають, яким саме законом або іншим нормативно-правовим актом передбачено компетенцію та повноваження Міністерства юстиції України діяти від імені держави у справах про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями працівника поліції (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17).
Судом застосовано норми матеріального права, які не підлягають застосуванню до Міністерства юстиції України.
Судами також не було взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, в якій визначено, що у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, суд відмовляє у позові до неналежного відповідача з цієї підстави та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Суди, визначивши належним відповідачем державу Україна в особі Міністерства юстиції України не взяли до уваги те, що Міністерство юстиції України не є тим суб`єктом, який порушив права та інтереси позивача, у матеріалах справи відсутні докази протилежного (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц та у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 757/30721/14-ц).
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Івано-Франківської обласної прокуратури та витребував її матеріали із Болехівського міського суду Івано-Франківської області.
Справа № 339/233/20 надійшла до Верховного Суду 11 листопада 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Міністерства юстиції України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У провадженні Болехівського міського суду Івано-Франківської області перебувало кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263, частиною другою статті 307, частиною першою статті 309 КК України.
З матеріалів кримінального провадження, які досліджувались апеляційним судом, встановлено, що 24 листопада 2016 року за місцем проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено уніфікований запал до ручних гранат дистанційної дії, один пристрій для вживання наркотичного засобу, обіг якого заборонено законом - марихуани, загальна кількість якого становить 0,398 гр.
ОСОБА_1 17 лютого 2017 року повідомлено про підозру за частиною другою статті 307 КК України, 20 лютого 2017 року - за частиною першою статті 263, частиною першою статті 309 КК України, 13 квітня 2017 року - за частиною першою статті 263, частиною другою статті 309, частиною другою статті 307 КК України.
ОСОБА_1 13 квітня 2017 року затримано в порядку статті 208 КПК України та ухвалою слідчого судді Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 13 квітня 2017 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави.
За ОСОБА_1 14 квітня 2017 року внесено заставу в сумі 80 000 грн та 14 квітня 2017 року о 14 год 20 хв його звільнено з ІТТ №3 ГУНП в Івано-Франківській області.
ОСОБА_1 19 квітня 2017 року вручено обвинувальний акт, а кримінальне провадження передано до Болехівського міського суду Івано-Франківської області.
Ухвалою Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2017 року у задоволенні клопотання захисника Вань І. О. про повернення застави та зміну запобіжного заходу з застави на особисте зобов`язання з покладенням на обвинуваченого обов`язків прибувати за кожною вимогою до суду та повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи відмовлено.
У процесі розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, процесуальним прокурором змінено обвинувачення та вручено ОСОБА_1 обвинувальний акт від 25 жовтня 2017 року за частиною першою статті 263, частиною першою статті 309, частиною другою статті 307 КК України.
Слідчим суддею Болехівського міського суду Івано-Франківської області 11 листопада 2017 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід тримання під вартою строком 60 днів до 01 січня 2018 року з одночасним визначенням застави у розмірі 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 640 000 грн у кримінальному провадженні № 12017090160000668 від 27 жовтня 2017 року за частиною п`ятою статті 185 КК України.
Вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 263, частиною першою статті 309, частиною другою статті 307 КК України та на підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів визначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року вирок Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2018 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Болехівським міським судом Івано-Франківської області 31 січня 2020 року постановлено вирок, згідно з яким ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною першою статті 263, частиною першою статті 309, частиною другою статті 307 КК України у зв`язку із недоведеністю його вини.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року вказане судове рішення залишено без змін і вирок набрав законної сили.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
За змістом пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року "STANKOV v. BULGARIA", № 68490/01, § 62).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
Викладене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).
Враховуючи викладене, суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.
Збільшуючи розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди з 240 000 грн до 400 000 грн апеляційний суд дійшов правильного висновку про помилковість визначеного місцевим судом мінімального розміру моральної шкоди у зв`язку із порушенням прав позивача у цих правовідносинах, оскільки справедливою сатисфакцією буде розмір відшкодування в сумі 400 000 грн, який відповідатиме критерію розумності та виваженості, не буде завищеним з огляду на глибину та обсяг моральних страждань.