ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 904/6293/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.,
представників учасників справи:
позивача - Єрмолаєва Я.І.,
відповідача - Чабаненко А.Л.,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Панни С.П.
від 17.06.2021 та
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Мороз В.Ф., Коваль Л.А., Кузнецов В.О.
від 04.11.2021
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі, акта приймання-передавання частки у статутному капіталі та скасування запису про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу.
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про: визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" від 02.04.2020, укладеного між позивачем та відповідачем; визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" від 02.04.2020, справжність підписів на якому засвідчена державним нотаріусом Другої Синельниківської державної нотаріальної контори Мельниковим О.Ж., зареєстровано в реєстрі за № 2-496; скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу від 07.04.2020 о 08:34:15, 12341070001001388, "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи", проведеної державним реєстратором Виконавчого комітету Раївської сільської ради Солониною А.Л.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки при його укладенні відчужувана позивачем частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" була неоплаченою та не могла бути відчужена позивачем. Тому, як оспорюваний договір, так і вчинені за наслідками укладення такого договору акт приймання-передачі частки та державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, повинні, відповідно, бути визнані недійсними та скасовані.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 у справі № 904/6293/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані відсутністю підстав: для визнання оспорюваного договору та акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства недійсними, з огляду на те, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався відповідач щодо оплати ОСОБА_1 відчужуваної ним частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" на момент вчинення оспорюваного правочину; для скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, як похідної вимоги.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних судових рішень застосовано доктрину суперечливої поведінки.
Так, судами попередніх інстанцій зазначено, що дії ОСОБА_1, який при укладенні оспорюваного договору стверджував про оплату ним своєї частки (100%) у статному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" у повному обсязі, а у подальшому звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ним, як єдиним засновником та учасником не було оплачено своєї частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС", є недобросовісними та такими, що суперечать його попередній поведінці.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18 щодо застосування статті 362 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо можливості відчуження учасником товариства своєї частки (частини частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою, норм права щодо засобів доказування факту оплаченості відчужуваної частки, а також висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18 щодо застосування статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України при визнанні судом оспорюваного правочину недійсним.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- станом на дату укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 не було внесено вклад у вигляді грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн, відповідно до рішення єдиного засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" від 18.10.2018 № 1;
- при укладенні оспорюваного договору відчужувана частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" була неоплаченою та не могла бути відчужена позивачем;
- у даній справі є всі підстави для визнання судом недійсним оспорюваного договору, проте, суд першої інстанції усунувся від встановлення наявності підстав для оспорювання правочину, а саме, фактичних обставин, з яким закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
22 лютого 2022 року до Суду від скаржника надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги (в частині викладення додаткових обставин щодо правовідносин сторін та долучення нових доказів до матеріалів справи). Однак, в силу приписів частини 1 статті 298 та частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не приймаються такі пояснення, оскільки вони фактично є доповненнями до касаційної скарги і подані після закінчення строку на касаційне оскарження та те, що суд касаційної інстанції не має права збирати та приймати до розгляду нові докази.
Учасники справи відзив на касаційну скаргу не надали, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.
4. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 квітня 2020 року між ОСОБА_1 (надалі - Продавець) та ОСОБА_2 (надалі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Продавець передає Покупцю частину своєї частки у розмірі 75% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС", яка в грошовому еквіваленті становить 7 500,00 грн (надалі - Частка).
Згідно з пунктами 1.4, 1.5 Договору Продавцю належить частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" у розмірі 100% статутного капіталу Товариства. Склад вкладу (внеску) Продавця сформовано за рахунок внесення грошових коштів на загальну суму 10 000,00 грн.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору ціна частки, що складає 75% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС", дорівнює її номінальній вартості і становить 7 500,00 грн. Оплата вартості частки, вказаної у пункті 2.1 цього Договору, здійснюється Покупцем до підписання цього Договору.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що перехід права власності на частку, що складає 75% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС", від Продавця до Покупця відбувається в момент укладання та підписання сторонами цього Договору. Перехід корпоративних прав учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" від Продавця до Покупця відбувається в момент внесення відповідних змін до відомостей про товариство в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, та державної реєстрації вказаних змін у відповідних органах державної влади та/або органах місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 5.1 Договору Продавець гарантує, що відчужувана за даним Договором частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" на момент укладання цього Договору сплачена в повному обсязі, не заставлена, не продана, не подарована, іншим способом не обтяжена, в спорі та під арештом не знаходяться, претензій з боку третіх осіб щодо неї не висувається.
За достовірність документів наданих для підписання цього Договору несе відповідальність сторона, яка їх надала (пункт 5.3 Договору).
Відповідно до пунктів 9.1, 9.2 Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, відзначений у пункті 9.1 цього Договору та закінчується днем, коли сторонами остаточно будуть виконані всі зобов`язання за даним Договором.
02 квітня 2020 року між сторонами укладено акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС". Підписи сторін завірені державним нотаріусом Другої Синельниковської державної нотаріальної контори Мельниковим О.Ж.
07 квітня 2020 року проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу про зміну складу засновників (учасників) за № 12341070000001388, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як зазначалось вище, підставою звернення з позовом у даній справі було те, що при укладенні оспорюваного договору відчужувана частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" була неоплаченою та не могла бути відчужена позивачем.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підтвердження своїх доводів про неоплаченість відчужуваної частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС", ОСОБА_1 надав суду копії фінансової звітності малого підприємства (додаток № 1 до НП(С)БО 25 "Спрощена фінансова звітність") станом на 31.12.2019 та 30.09.2020, оборотно-сальдової відомості по рахунку: 401 контрагенти за 01.10.2018-27.04.2021, фінансової звітності малого підприємства (додаток № 1 до НП(С)БО 25 "Спрощена фінансова звітність") станом на 31.12.2020, оборотно-сальдової відомості по рахунку: 46 контрагенти за 01.10.2018-27.04.2021.
В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що подана позивачем фінансова звітність малого підприємства (додаток № 1 до НП(С)БО 25 "Спрощена фінансова звітність") станом на 31.12.2019 та 30.09.2020, які містять баланс, підтверджують формування статутного капіталу до укладення оспорюваного договору.
Дослідивши подані позивачем докази (фінансову звітність) суди першої та апеляційної інстанції встановили, що у розділі І "Власний капітал" пасиву балансу станом на 31.12.2019 у рядку 1425 "Неоплачений капітал" вказані нульові показники (проставлено прочерки). Такі ж дані містяться і в фінансовій звітності станом на 30.09.2020.
Відповідно до пункту 2.2.1 розділу II Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 "Спрощена фінансова звітність", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39 (зі змінами) у статті "Неоплачений капітал" відображається сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Господарські товариства у цій статті також відображають вилучений капітал, тобто фактичну собівартість часток, викуплених у своїх учасників".
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що подана позивачем фінансова звітність підтверджує формування статутного капіталу товариства та спростовує зворотні твердження позивача.
Крім того, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2021 суд першої інстанції зобов`язав державного нотаріуса Другої Синельниковської державної нотаріальної контори Мельникова Олександра Жановича, надати для огляду в судовому засіданні оригінал довідки без дати та номера, наданої Другою Синельниковською державною нотаріальною конторою Господарському суду Дніпропетровської області з супровідним листом від 17.05.2021 року №340/01-16.
На виконання вказаної ухвали суду першої інстанції, Державним нотаріусом Другої Синельниковської державної нотаріальної контори Мельниковим О.Ж. надано засвідчену копію довідки про формування статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС", надану позивачем при укладанні оспорюваного договору станом на 02.04.2020.
Відповідно до вказаної довідки ОСОБА_1 володіє 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" у сумі 10 000,00 грн. Частка статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС", що належить ОСОБА_1, сформована повністю. Довідка підписана директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" ОСОБА_1
В судовому засіданні 17.06.2021 оригінал вказаної довідки був оглянутий судом першої інстанції, знято звірену копію, яку долучено до матеріалів даної справи.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Враховуючи вищенаведені норми процесуального закону щодо стандарту доказування, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наявні в матеріалах справи належні докази свідчать про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався відповідач щодо оплати ОСОБА_1 відчужуваної ним частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" на момент вчинення оспорюваного правочину, тобто, станом на 02.04.2020.
Крім того, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій також застосовано доктрину суперечливої поведінки.
Так, добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Конституційний Суд України у Рішенні від 28 квітня 2021 року N 2-р(ІІ)/2021 вказав, зокрема, таке:
"словосполуку" а також зловживання правом в інших формах", слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій" (абзац другий підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини);
частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абзац третій підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 квітня 2020 року N 2-р(ІІ)/2021).
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).
Судами попередніх інстанцій інстанції враховано те, що дії ОСОБА_1, який спочатку при укладенні оспорюваного договору надав державному нотаріусу довідку, яка підписана директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" ОСОБА_1, відповідно до якої ОСОБА_1 володіє 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" у сумі 10 000,00 грн та частка статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС", що належить ОСОБА_1, сформована повністю; у пункті 1.5 Договору підтвердив, що вклад (внесок) Продавця сформовано за рахунок внесення грошових коштів на загальну суму 10 000,00 грн; у пункті 5.1 Договору гарантував, що відчужувана за даним договором частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС" на момент укладання цього договору сплачена в повному обсязі; здійснив 02.04.2020 її відчуження на користь ОСОБА_2, чим фактично усвідомлював юридичні наслідки укладення такого правочину, а в подальшому вирішив звернутися до суду з даним позовом про визнання недійсним Договору, є недобросовісними та такими, що суперечать його попередній поведінці.
Таким чином, керуючись наведеними принципами, та те, що продаж частки у статутному капіталі (корпоративних прав) є виключним волевиявленням учасника товариства, в даному випадку позивача, що узгоджується з вимогами статей 6, 627 Цивільного кодексу України і останній укладаючи Договір гарантував відсутність будь-яких обмежень щодо відчужених корпоративних прав, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у даному випадку порушень приписів статті 203 Цивільного кодексу України щодо загальних вимог укладення правочинів та відсутність підстав недійсності правочину, наведених у статті 215 Цивільного кодексу України.
Як наслідок, встановивши відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні похідних вимог про визнання недійсним акта приймання-передачі частки та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.
Суд відхиляє аргументи скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18 щодо застосування статті 362 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, така постанова Верховного Суду є нерелевантною щодо даної справи № 904/6293/20, враховуючи наведені вище обставини щодо спірних правовідносин сторін (недоведеність позовних вимог та встановлення недобросовісності дій позивача, як продавця своєї частки у товаристві) та обставини щодо правовідносин сторін у справі № 925/1147/18 (доведеність позовних вимог в частині наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у товаристві та не встановлення недобросовісності дій продавця частки у товаристві).
Щодо доводів скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18 щодо застосування статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України при визнанні судом оспорюваного правочину недійсним, Суд зазначає таке.
Так, дійсно у вказаній постанові Верховний Суд виклав такий висновок: "Згідно зі статтями 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.".
Такий висновок є загальним у спорах щодо визнання судом правочину недійсним.
У той же час, враховуючи обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі, а саме, недоведеність позовних вимог, недобросовісність дій позивача, оскаржувані судові рішення у цій справі № 904/6293/20 не суперечать висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18.
Інші доводи скаржника, які стосуються встановлення обставин у справі, дослідження доказів у справі, Суд відхиляє з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, визначені приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України.