ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 911/2403/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача (відповідача-1 за зустрічним позовом) - не з`явився,
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Кравченко С.О.,
відповідача-2 за зустрічним позовом- не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кропивна Л.В., Пашкіна С.А., Руденко М.А.
від 17.11.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП"
до Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України"
про зобов`язання вчинити дії з поставки товару на загальну суму 16 640 000,00 грн, стягнення 3 628 887,66 грн пені та 16 640 000,00 грн штрафу
та за зустрічним позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП", Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП-Агро"
про визнання недійсним договору поставки № 18/09/02 від 18.09.2015 та договору відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2016.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" про зобов`язання вчинити дії з поставки товару на загальну суму 16 640 000,00 грн, стягнення 3 628 887,66 грн пені та 16 640 000,00 грн штрафу.
Позов обґрунтовано невиконанням Державним підприємством "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" зобов`язань з поставки товару (сорго) за договором поставки від 18.09.2015 № 18/09/02, право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" від Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП-Агро" згідно з договором відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2016.
Державне підприємство "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" звернулось до Господарського суду Київської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" та Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП-Агро" про визнання недійсним договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПП-Агро" та Державним підприємством "Дослідне господарство імені 9 січня Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" (перейменовано на Державне підприємство "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України") та договору відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПП-Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП".
Зустрічний позов мотивовано перевищенням повноважень директором Державного підприємства "Дослідне господарство імені 9 січня Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" Кабулою М.П. при укладенні договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 та без здійснення процедури погодження з Національною академією аграрних наук України. У зв`язку з недійсністю договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 є недійсним і договір відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2016.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 31.05.2021 у справі № 911/2403/18 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- відсутні підстави для задоволення зустрічного позову, оскільки договір поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 підписаний уповноваженими особами без перевищення повноважень, і договір відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2016 відповідає нормам законодавства та не суперечить договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02;
- підстави для задоволення первісного позову відсутні, оскільки сторони за договором поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 погодили між собою порядок поставки товару, шляхом передачі покупцю товару на складі продавця (самовивіз), однак покупцем не забезпечено надання транспортного засобу для отримання товару, що позбавило продавця виконати свій зустрічний обов`язок з відвантаження товару.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2021 у справі № 911/2403/18 скасовано частково. Прийнято нове рішення, яким первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" 3 628 887,66 грн пені, 16 640 000,00 грн штрафу, 304 033,31 грн судового збору за подання позовної заяви, 456 049,97 грн судового збору за подання апеляційної скарги. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2021 у справі № 911/2403/18 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- апеляційний перегляд рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2021 у справі № 911/2403/18 здійснювався лише в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог;
- дослідивши умови договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 та положення Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (редакція 2000 року), суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що продавець правомірно затримав виконання свого зобов`язання, оскільки покупець не направив транспорт для отримання товару (сорго) і ця обставина призвела до порушення продавцем свого зустрічного обов`язку з передачі товару у строки, визначені договором поставки від 18.09.2015 № 18/09/02;
- умовами договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 сторонами погоджено місце отримання товару та порядок його отримання. Зокрема, на продавця не було покладено обов`язку щодо відвантаження товару. Продавець мав забезпечити лише знаходження товару у місці відвантаження та повідомити про це покупця.
- доказів повідомлення покупця про готовність товару (сорго) до відвантаження не надано, тому продавець, як боржник, не може вважатися особою, яка виконала свої зобов`язання;
- з огляду на викладене та те, що договором поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 сторонами встановлена відповідальність за прострочення продавцем поставки товару (не поставки), наявні правові підстави для стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 3 628 887,66 грн та штрафу у розмірі 16 640 000,00 грн;
- вимога позивача за первісним позовом щодо здійснення поставки 6 400 тонн "сорго" на загальну суму 16 640 000,00 грн не підлягає задоволенню з огляду на приписи статей 692, 693 Цивільного кодексу України, умови пункту 5.3 договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02, яким передбачено, що оплата покупцем товару здійснюється не раніше моменту отримання товару на зерновому складі, та те, що у матеріалах справи відсутні докази оплати покупцем товару на суму 16 640 000,00 грн, тому у покупця відсутнє право вимагати передачі йому неоплаченого товару.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у даній справі в частині часткового задоволення первісного позову щодо стягнення 3 628 887,66 грн пені та 16 640 000,00 грн штрафу, та залишити в силі у вказаній частині рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2021.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив:
- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: застосування судом апеляційної інстанції статей 509, 526, 549, 551, 610, 612, 613, 615, 625, 629 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16 та постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 537/4905/15-ц, від 12.02.2019 у справі № 922/4927/15, від 10.03.2020 у справі № 924/1107/18, від 09.07.2020 у справі № 922/3757/17, від 09.07.2020 у справі № 922/1831/15, від 28.01.2021 у справі № 911/2406/18, від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16; незастосування до спірних правовідносин частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та неврахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16;
- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування приписів частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України "у ситуації, коли на стороні кредитора (позивача за первісним позовом) відсутні жодні збитки".
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:
- суд першої інстанції, дослідивши умови договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 правильно встановив, що сторони погодили між собою порядок поставки товару, шляхом передачу покупцю товару на складі продавця (самовивіз);
- за вказаним договором обов`язком покупця є надання транспорту для отримання погодженого умовами договору товару на складі продавця до 31.10.2015, тобто, для забезпечення можливості виконання продавцем свого обов`язку з відвантаження товару;
- в матеріалах справи відсутні докази вчинення покупцем дій, спрямованих на отримання товару (повідомлення про наміри отримати товар, шляхові листи, заявки на перевезення вантажу тощо);
- у зв`язку з невчиненням покупцем дій щодо отримання товару, продавець був наділений правом не виконувати свій зустрічний обов`язок з передачі товару, тому продавцем не було прострочено виконання своїх зобов`язань;
- суд апеляційної інстанції неправомірно не застосував до спірних правовідносин положення норм матеріального права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на відсутність у позивача за первісним позовом жодних збитків.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило закрити дане касаційне провадження, а у разі розгляду - залишити касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, як таку, що прийнята з повним, всебічним дослідженням обставин справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відзив відповідача мотивовано тим, що:
- суд апеляційної інстанції правильно розтлумачив Міжнародні правила тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року, які повинні застосовуватись при виконанні договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02;
- підстави, на які посилається скаржник для касаційного оскарження не підлягають застосуванню, що має наслідком закриття касаційного провадження.
4. Розгляд клопотань
15.02.2022 через канцелярію Верховного Суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" - адвоката Квітіна Р.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Вказане клопотання мотивовано тим, що представник позивача немає можливості з`явитися у судове засідання у справі № 911/2403/18, оскільки адвокат Квітін Р.В. братиме участь у розгляді Запорізьким апеляційним судом цивільної справи № 2-574/10, розгляд якої відбудеться 15.02.2022 о 12 годині 20 хвилин.
Розглянувши зазначене клопотання, Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з такої, зокрема, підстави: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Отже, якщо відповідач має намір взяти участь у судовому засіданні, але не має можливості взяти участь у першому засіданні, він має повідомити суд про причини неявки. У випадку визнання таких причин поважними суд може відкласти розгляд справи (аналогічний висновок викладений у пункті 5.2.6 постанови об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19).
Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП", яке було належним чином повідомлене про дату, час і місце судового засідання у Верховному Суді, у випадку участі свого представника Квітіна Р.В. в іншому судовому засіданні у Запорізькому апеляційному суді, не було позбавлене можливості забезпечити участь в цьому судовому засіданні іншого свого представника відповідно до вимог статті 56 Господарського процесуального кодексу України, то відсутні підстави для визнання причин неявки адвоката Квітіна Р.В. в судове засідання у Верховний Суд 15.02.2022 поважними та відкладення розгляду справи з цієї причини.
Крім того, відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України ппереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).
Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Верховного Суду від 24.01.2022 про відкриття касаційного провадження у даній справі.
Водночас, Суд зазначає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" були ґрунтовно викладені у відзиві на касаційну скаргу, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18.09.2015 між Державним підприємством "Дослідне господарство імені 9 січня Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" (перейменовано на Державне підприємство "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України") (надалі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПП-АГРО" (надалі - Покупець) було укладено договір поставки № 18/09/02 (надалі - Договір поставки), відповідно до пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар "сорго" урожаю 2015 року (надалі - Товар), насипом, у відповідності до умов даного договору.
Відповідно до пункту 1.2 Договору поставки Продавець гарантує Покупцю, що Товар є його власністю і вільний від прав третіх осіб, зокрема, не є предметом застави (в тому числі - податкової), не знаходиться під арештом, не є спільною власністю і т.п.
Пунктом 3.1 Договору поставки визначено обов`язок Продавця поставити Покупцю 6 400,00 +/- 10% метричних тонн Товару.
Згідно з пунктом 4.1 Договору поставки передача Товару Продавцем проводиться на умовах ЕХW (згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року) - зерновий склад ПАТ "Рокитнянський комбінат хлібопродуктів" (09600, вул. Вокзальна, буд. 222, смт. Рокитне, Київська обл., т. 04562-6-14-15, код ЄДРПОУ 00951764) та ПАТ "Білоцерківський елеватор" (09107, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 8, код ЄДРПОУ 00951729) (надалі - Зернові склади Продавця).
Пунктом 4.2 Договору поставки передбачено, що Продавець передає Товар Покупцю у власність на Зерновому складі, визначеному у пункті 4.1, на умовах цього договору в повному обсязі до 31.10.2015.
Умовами пунктів 5.1-5.3 Договору поставки визначено, що ціна Товару згідно з даним договором становить 2 600,00 грн за одну тонну з ПДВ, в тому числі ПДВ складає 433,33 грн. Загальна вартість Товару, що поставляється, становить 13 866 666,67 грн без ПДВ, крім того, ПДВ - 2 773 733,33 грн. Загальна вартість Товару з ПДВ становить 16 640 000,00 грн. Покупець здійснює оплату за Товар на розрахунковий рахунок Продавця до 31.12.2015, але після отримання наступних документів: оригіналу рахунку-фактури на Товар із зазначенням номенклатури, кількості Товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього суми до сплати; оригінали видаткової та факсимільних копій податкових накладних на Товар на повну суму його вартості. Продавець зобов`язаний надати Покупцю податкову накладну, складену у відповідності з вимогами статті 201 Податкового кодексу України. У разі відмови з боку Продавця товару надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, Покупець залишає за собою право скористатись пунктом 201.10 Податкового кодексу України та подати до податкового органу відповідну скаргу на Продавця. Також, Покупець має отримати: оригінал договору, підписаний Продавцем; оригінал оформленої належним чином складської квитанції на зерно, виданої зерновим складом на ім`я Покупця; оригінал картки аналізу зерна (форма № 47), виданої зерновим складом (за вимогою Покупця).
Відповідно до пункту 6.1 Договору поставки у випадку порушення Продавцем гарантій, передбачених пунктом 1.2 Договору поставки (виявлення, що Товар є предметом застави, в тому числі - податкової і т.д.) Продавець відшкодовує Продавцю збитки, понесені Покупцем, в повному обсязі, а також сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% від вартості такого Товару. Штраф сплачується Продавцем незалежно від наявності збитків.
Згідно з пунктом 6.2 Договору поставки у випадку несвоєчасної оплати Товару Покупець зобов`язується оплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пунктом 6.3 Договору поставки встановлені наслідки прострочення Продавця в поставці Товару: за непоставку (недопоставку) Товару в строк, вказаний в пункті 4.2 даного договору, Продавець зобов`язується сплатити Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості Товару, поставку якого було прострочено. За прострочення поставки більше ніж на 5 календарних днів Продавець, крім пені (додатково), зобов`язується також сплачувати Покупцю штраф в розмірі 100% вартості непоставленого (недопоставленого) Товару. Штраф по даному пункту сплачується Продавцем незалежно від заподіяних Покупцю збитків (підпункт 6.3.1); у випадку прострочення поставки Покупець має право відмовитися від прийняття/поставки непоставленого (недопоставленого) Товару та його оплати, а Продавець при цьому зобов`язується відшкодувати Покупцю всі понесені у зв`язку з простроченням збитки, а також сплатити Покупцю штраф у розмірі 100% від вартості непоставленого (недопоставленого) Товару. Штраф по даному пункту сплачується Продавцем незалежно від заподіяних Покупцю збитків.
Згідно з пунктом 6.5 Договору поставки сторони домовились, що відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України, до вимог щодо нарахування та стягнення пені, штрафів та інших видів неустойки/штрафних санкцій за цим договором, застосовується трирічний строк позовної давності.
Пунктом 6.6 Договору поставки передбачено, що у випадку зменшення податкового кредиту Покупця з податку на додану вартість, що виник внаслідок не реєстрації Продавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, продавець на підставі письмової вимоги Покупця зобов`язаний відшкодувати останньому грошові кошти в розмірі, рівній сумі, на яку Покупцю було зменшено податковий кредит по ПДВ.
12 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПП-АГРО" (надалі - Цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-СПП" (надалі - Цесіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) (надалі - Договір відступлення), згідно з пунктом 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Цедент відступає Цесіонарію, а Цесіонарій набуває всі права і обов`язки Цедента за Договором поставки, належні Цедентові.
Відповідно до пунктів 2, 3 Договору відступлення Цесіонарій набуває право вимагати від Продавця (замість Цедента) належного виконання обов`язків за Договором поставки, а саме - поставки Товару на загальну суму 16 640 000,00 грн, та оплати всіх штрафних санкцій за невиконання Продавцем своїх зобов`язань, визначених в розділі 6 основного договору. Цесіонарій набуває право вимоги Цедента в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.
Пунктом 5 Договору відступлення передбачено, що відступлення прав вимоги здійснюється безоплатно.
Згідно із пунктом 7 Договору відступлення права і обов`язки, що відступаються за цим договором, переходять від Цедента до Цесіонарія в день підписання цього договору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП", як новий кредитор, надіслало на адресу Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" листа від 17.12.2018 № 17/12, в якому повідомляло, що виконання Договору поставки належить здійснювати новому кредитору, однак свої зобов`язання щодо поставки Товару Продавець не виконав і Товар не поставив.
Вищезазначені обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" із первісним позовом у даній справі.
Як зазначалось вище, відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що покупець, у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, прострочив виконання свого обов`язку, визначеного Договором поставки (не забезпечено надання транспортного засобу для отримання товару), тому Продавець не зміг виконати зустрічний обов`язок з передачі Товару Покупцю.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове в частині розгляду первісних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за умовами Договору поставки на Продавця покладено обов`язок повідомити Покупця про готовність Товару до відвантаження і докази такого повідомлення не надано, тому Продавець, як боржник, не може вважатися особою, яка виконала свої зобов`язання.
Не погоджуючись із такими висновками суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" звернулось до Суду з касаційною скаргою, в якій, як зазначалось вище, скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у даній справі в частині часткового задоволення первісного позову щодо стягнення 3 628 887,66 грн пені та 16 640 000,00 грн штрафу, та залишити в силі у вказаній частині рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2021
Відтак, суд касаційної інстанції переглядає оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у даній справі саме в частині розгляду судами попередніх інстанцій позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" про стягнення 3 628 887,66 грн пені та 16 640 000,00 грн штрафу.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу та здійснюючи перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як свідчить тлумачення статті 526 Цивільного кодексу України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 537/4905/15-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище, звертаючись із позовом у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" стверджувало про наявність між ним та Державним підприємством "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" договірних відносин (укладено між сторонами договір від 18.09.2015 № 18/09/02), та невиконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань за таким договором.
Суд зазначає, що у випадку виникнення між сторонами договірних відносин, визначальною у даному контексті є оцінка договору, який згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України є підставою для виникнення у сторін певних прав та обов`язків.
У разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання.
Правова природа договору визначається з огляду на його зміст, і суд, при його правовій оцінці, повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних юридичних наслідків.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за своєю правовою природою договір від 18.09.2015 № 18/09/02 є договором поставки.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, виходячи з умов Договору поставки, сторони визначили як зобов`язання Продавця (постачання насипом Покупцю 6 400,00 тонн +/- 10% метричних тонн товару "сорго" урожаю 2015 року), так і зобов`язання Покупця (прийняти і оплатити відповідний товар).
Також сторонами у Договорі визначено умови поставки товару, зокрема, у пункті 4.1 Договору поставки зазначено, що передача Товару Продавцем проводиться на умовах ЕХW (згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року) - зерновий склад ПАТ "Рокитнянський комбінат хлібопродуктів" (09600, вул. Вокзальна, буд. 222, смт. Рокитне, Київська обл., т. 04562-6-14-15, код ЄДРПОУ 00951764) та ПАТ "Білоцерківський елеватор" (09107, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 8, код ЄДРПОУ 00951729) (надалі - Зернові склади Продавця).
Згідно з частиною 4 статті 267 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Тобто, суб`єкти господарської діяльності мають можливість укладати договори, використовуючи при цьому і правила Інкотермс - Правила Міжнародної торгової палати з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі.
Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (редакція 2000 року), видання МТП № 560, "E" - термін покладає на продавця мінімальні зобов`язання: продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці - звичайно на власних площах продавця. З іншого боку, як часто відбувається на практиці, продавець може допомагати покупцю завантажити товар на транспортний засіб, наданий останнім. Хоча термін EXW краще відображував би це явище, якби коло зобов`язань продавця охоплювало й відвантаження, автори визнали за бажане збереження традиційного принципу мінімальних зобов`язань продавця за умовами терміна EXW, щоб їх можна було застосовувати тоді, коли продавець не хоче приймати ніяких зобов`язань щодо відвантаження товару. Якщо покупець бажає покласти на продавця ці додаткові обов`язки, це має бути обумовлено в договорі купівлі-продажу.
Згідно з вказаними Правилами, EXW, EX WORKS (... named place) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця), термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов`язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв`язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Однак, якщо сторони бажають покласти на продавця обов`язки щодо завантаження товару в місці відправлення та всі ризики й витрати такого вантаження, це має бути чітко обумовлено шляхом включення відповідного застереження до договору купівлі-продажу. Цей термін не слід застосовувати, коли покупець не в змозі виконати експортні формальності, прямо чи посередньо. За таких обставин має застосовуватися термін FCA, за умови, що продавець погоджується нести витрати й ризики, пов`язані з завантаженням товару.
Із зазначених Правил убачається, що термін умов поставки "EXW" покладає мінімальні обов`язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв`язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.
Дослідивши умови укладеного Договору поставки, суд першої інстанції вірно встановив, що сторони між собою погодили порядок поставки Товару шляхом передачі Покупцю Товару на складі Продавця (самовивіз), та, як наслідок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за вказаним Договором поставки обов`язком Покупця є надання транспорту для отримання погодженого умовами такого договору Товару на складі Продавця до 31.10.2015, тобто для забезпечення можливості виконання Продавцем свого обов`язку з передання (відвантаження) відповідного Товару.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, від виконання Покупцем визначених умовами Договору поставки дій (отримання Товару на умовах "EXW") залежить виникнення у Продавця зустрічного обов`язку щодо передачі Товару.
Також судом першої інстанції підставно зазначено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази зміни або викладення пункту 4.1 Договору поставки в іншій редакції, як і будь-які докази щодо обумовлення сторонами такого договору додаткових обов`язків Продавця, крім безпосередньо зазначених у вказаному договорі.
Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.
Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, з положеннями даної статті (613 Цивільного кодексу України) безпосередньо узгоджуються положення пункту 4.1 Договору поставки, які ставлять в залежність виконання зобов`язання Продавцем від факту явки Покупця на склад Продавця для отримання Товару, враховуючи, що сторони за вказаним договором не покладали на Продавця обов`язок доставки товару Покупцю або вчинення Продавцем інших дій.
Судом першої інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення Покупцем дій, спрямованих на отримання Товару за Договором поставки, зокрема:
- в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують факт направлення на визначені Договором поставки для отримання товару адреси транспортних засобів Покупця (шляхові листи, дозволи в`їзду на територію Зернових складів, товаро-транспортні накладні, заявки на перевезення вантажу з адресою завантаження, відповідно до умов вказаного договору тощо);
- у матеріалах справи відсутні відомості про те, що Покупцем здійснювались повідомлення про наміри отримати Товар за вказаними у Договорі поставки адресами та у визначені таким договором строки (листи, повідомлення, пропозиції здійснити видачу Товару на складі Продавця в обумовлені строки, датовані періодом, протягом якого у Продавця існував обов`язок надати визначений Договором поставки Товар Покупцю - з 18.09.2015 по 31.10.2015, тощо).
Таким чином, у зв`язку з не вчиненням Покупцем дій щодо отримання Товару за Договором поставки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Покупець у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України прострочив виконання свого обов`язку, визначеного Договором поставки, у зв`язку з чим Продавець був наділений правом не виконувати свій зустрічний обов`язок з передачі Товару у строки, визначені вказаним договором.
Враховуючи викладене, зокрема, що Продавцем не було прострочено зобов`язання щодо передачі Товару за Договором поставки, з огляду на не вчинення відповідних дій Покупцем щодо отримання відповідного Товару, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову в частині стягнення заявлених до стягнення сум пені та штрафу.
Суд відхиляє твердження скаржника та відповідні висновки суду апеляційної інстанції, з посиланням на пункт "А7" розділу щодо тлумачення терміну "EXW" Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (редакція 2000 року), умови Договору поставки та приписи пункту 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, про те, що на Продавця за Договором поставки, було покладено обов`язок щодо повідомлення (проінформованість) Покупця про готовність Товару до передання Покупцеві у належному місці, і такий обов`язок Продавець не виконав, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів повідомлення Продавцем Покупця про готовність Товару до відвантаження, і тому для Продавця настали правові наслідки, встановлені вказаним договором, зокрема, сплата неустойки, з огляду на таке.
Дійсно, сторонами Договору поставки погоджено, що передача Товару Продавцем проводиться на умовах ЕХW (згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року).
Так, пунктом "А7" розділу щодо тлумачення терміну "EXW" Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (редакція 2000 року) визначено, що продавець зобов`язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.
Однак, сторонами Договору поставки також погоджено, що у випадку розбіжностей між умовами цього Договору та умовами Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року, умови Договору мають переважну силу (пункт 9.4 Договору поставки).
У той же час, як вірно зазначено судом першої інстанції, сторони за Договором поставки не покладали на Продавця обов`язок вчинення інших дій, не визначених у такому договорі. Так, Договір поставки не містить умов щодо наявності у Продавця окремого зобов`язання із здійснення повідомлення щодо часу і місця, коли і де Товар буде наданий у розпорядження Покупця.
До того ж, як зазначалось вище, предметом Договору поставки сторони визначили товар - "сорго", урожаю 2015 року, у кількості 6 400,00 тонн +/- 10% метричних тонн.
Відповідно до частини 1 статті 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Із вказаної статті убачається, що важливою характеристикою предмету договору купівлі-продажу є те, що на момент укладення договору він повинен бути наявним у продавця або бути створеним (набутим) продавцем у майбутньому.
При цьому, у випадку створення (набуття) продавцем у майбутньому предмету договору купівлі-продажу, то про це повинно бути зазначено у відповідному договорі.