ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 лютого 2022 року у справі № 9901/23/19 (провадження № 11-503заі21)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним і нечинним рішення (в частині).
Короткий виклад історії справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив:
- визнати протиправним та нечинним рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1995/ко-18 в частині визнання судді Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді (далі - Рішення № 1995/ко-18, спірне рішення).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що під час прийняття спірного рішення Комісією не було враховано критерію щодо внутрішньої спеціалізації Богуславського районного суду Київської області з розгляду суддями конкретних категорій справ. Працюючи на посаді судді позивач розглядав кримінальні, адміністративні справи, справи про адміністративні правопорушення, клопотання органів досудового слідства щодо неповнолітніх, виконував повноваження слідчого судді, а також розглядав цивільні справи за винятком земельних і трудових спорів, спеціалізацію щодо розгляду яких було тривалий час закріплено за іншим суддею. У день іспиту, отримавши зошит із практичним завданням, позивач з`ясував, що на вирішення учасників запропонована саме модельна справа щодо трудового спору. Оскільки такої категорії справ він не розглядав кілька останніх років, то, відповідно, й не був об`єктивно спроможний якісно його виконати.
ОСОБА_1 вважав, що Комісія порушила приписи частини другої статті 85 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) що є наслідком виконання позивачем письмового завдання у менш сприятливих умовах порівняно з суддями, які проходили кваліфікаційне оцінювання до зміни правового регулювання. Також, позивач стверджував, що оскаржуване рішення не містить посилань на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких виходила Комісія, оцінюючи позивача.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 23 квітня 2008 року № 392/2008 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рокитнянського районного суду Київської області строком на п`ять років.
Указом Президента України від 2 квітня 2011 року № 345/2011 "Про переведення суддів" позивача переведено з посади судді Рокитнянського районного суду Київської області на посаду судді Богуславського районного суду Київської області в межах п`ятирічного строку.
Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 250-VIІ "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду судді Богуславського районного суду Київської області безстроково.
Рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, й судді Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 та встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - іспит; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди.
Цим рішенням також визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання стосовно 2188 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді та визначено дату для складення суддями місцевих судів іспиту (цивільна спеціалізація), зокрема, й ОСОБА_1 - 5 липня 2018 року.
18 жовтня 2018 року на засіданні Комісії ухвалено рішення № 234/зп-18 про затвердження результатів іспиту, складеного суддями 5 липня 2018 року, в тому числі й ОСОБА_1, який за виконання анонімного письмового тестування отримав 57,375 бала, за письмове практичне завдання - 46 балів.
21 грудня 2018 року Комісія розглянула питання про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 : встановила, що він отримав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, і визначила, що позивач не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18.
Спірним рішенням від 21 грудня 2018 року № 1995/ко-18 Комісія вирішила:
- визнати, що суддя Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18;
- відмовити судді Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди";
- визнати суддю Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;
- внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Богуславського районного суду Київської області.
Позивач переконаний, що Комісія протиправно ухвалила оскаржуване рішення і тим самим втрутилася в його право вважатися таким, що відповідає займаній посаді судді, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 4 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовив повністю, при цьому суд дійшов висновку, що спірне рішення ВККС ґрунтується на вимогах закону, підстав, передбачених статтею 88 Закону № 1402-VIIIдля скасування цього рішення судом не встановлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 листопада 2021 року та задовольнити позовні вимоги.
Так, на переконання скаржника, суд першої інстанції не застосував приписи статті 19 Конституції України, положення статей 3, 15, 17, 18, 52, 128 Закону № 1402-VIII, не дотримався положення статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та порушив принцип верховенства права, закріплений в статті 8 Конституції України, статті 6 КАС.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 9 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 листопада 2021 року скасувала, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним і нечинним рішення (в частині) закрила.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього "кваліфікаційного" провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах "кваліфікаційного" провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що, зокрема, рішення Комісії від 21 грудня 2018 року № 1995/ко-18 є тим рішенням, яке на стадії підведення підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору і є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту уточненої позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання протиправним та нечинним рішення відповідача від 21 грудня 2018 року № 1995/ко-18 про його невідповідність займаній посаді судді Богуславського районного суду Київської області.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.