Постанова
Іменем України
05 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 442/928/19
провадження № 61-14216 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1122, вона
є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташовано вказаний житловий будинок, також належить їй на праві власності.
Вказувала, що ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком, шлюб між ними розірвано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2016 року (справа № 442/1583/16). Проте він проживає
у вказаному будинку, чим чинить їй перешкоди у здійсненні права власності, зокрема, права володіння та користування житловим будинком, створює конфліктні ситуації, веде маргінальний образ життя, вчиняє сварки, тобто створює небезпеку для її життя та здоров`я, оскільки вона позбавлена права на мирне володіння та користування своєю власністю.
З урахуванням наведеного, посилаючись на статті 319, 391 ЦК України, статті 116, 157 ЖК Української РСР, ОСОБА_1 просила суд усунути
їй перешкоди у здійсненні власником права користування
та розпорядження указаним житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 із займаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 25 червня 2019 року у складі судді Гарасимків Л. І. позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування
та розпорядження належним їй на праві власності житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 із житлового будинку
АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт протиправної поведінки відповідача, який створює для неї неможливі умови для проживання. Відповідач вчиняє сварки, створюючи
ОСОБА_1 небезпеку для життя та її здоров`я, що підтверджується відповідними судовими рішеннями та протоколами про адміністративні правопорушення за статтею 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства), тобто порушення відповідачем правил співжиття носить систематичний характер і робить неможливим для позивача проживання
з ним в одному будинку. При цьому суд одночасно послався як на норми
ЦК України про захист права власності, так і на статті 116,
157 ЖК Української РСР.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 25 червня 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановлю Верховного Суду від 17 лютого 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шемеляка М. С., задоволено частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-3893св20).
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Останньою постановою Львівського апеляційного суду від 15 липня
2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 25 червня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сторони у спорі
при створенні сім`ї вважали, що їх відносини, як чоловіка та жінки у шлюбі,
є постійними, необмеженими у часі, а тому реєстрація відповідача
у спірному будинку проводилася як члена сім`ї. Тобто їх права, у тому числі
й житлові, розглядалися як постійні. Припинення сімейних правовідносин, втрата чоловіком статусу члена сім`ї, саме по собі не тягне втрату користування житловим приміщенням відповідачем.
Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції та досліджуючи питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком, апеляційний суд указав, що суд першої інстанції при вирішенні спору помилково виходив із того, що ОСОБА_1 є власником будинку, а шлюб із відповідачем розірвано, тому останній немає права користуватися її власністю без згоди на це, не врахувавши час притягнення відповідача до адміністративної відповідальності й не надавши правову оцінку іншим фактичним обставинам справи.
Зокрема, апеляційний суд урахував обставини, встановлені рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня
2018 року у справі № 442/509/16-ц за заявою Опаківської сільської ради Дрогобицького району Львівської області (далі - сільська рада)
про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 квітня 2016 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування, яку було задоволено, а рішення суду першої інстанції скасовано за нововиявленими обставинами та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У вказаній справі було встановлено, що після смерті баби позивачки -
ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина
на житловий будинок, загальною площею 68,6 кв. м, житловою площею
34,7 кв. м. Проте, за рішенням районного суду від 25 квітня 2016 року право власності за ОСОБА_4 визнано на житловий будинок, загальною площею 131,20 кв. м, житловою площею 65,80 кв. м. У 2013 році
ОСОБА_2, за час шлюбу, здійснив прибудову до спірного будинку,
внаслідок чого збільшилася його площа.
Крім того, відповідач проживає у спірному будинку, який є єдиним його житлом.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено нормами СК України й воно ділиться між ними в натурі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду й залишити
в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду,
а також належним чином не дослідив зібрані у справі докази,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року клопотання
ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 442/928/19 із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що спірний житловий будинок є її приватною власністю, а шлюб між сторонами розірвано судовим рішенням, однак відповідач безпідставно продовжує проживати у будинку.
При цьому відповідач постійно вчиняє конфлікти, що унеможливлює спільне проживання сторін у спорі у будинку, на підтвердження чого нею надано докази, які не враховано апеляційним судом при вирішенні спору. Час притягнення відповідача до адміністративної відповідальності не має правового значення, оскільки систематичність протиправної поведінки ОСОБА_2 визначається кількісним показником, а не часом вчинення адміністративних правопорушень. Факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення свідчить про те, що застосовані заходи впливу
є безрезультатними.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду у подібних,
на думку заявника, справах.
Також зазначає, що обставини, встановлені рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2018 року у справі
№ 442/509/16-ц, зокрема, що добудова до спірного будинку здійснена відповідачем і є спільною сумісною власністю подружжя, не можуть вважатися преюдиційними для справи, яка переглядається, оскільки являють собою лише оцінку судом обставин указаної справи.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,
що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом
чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до положень статті 47 Конституції України кожен має право
на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно
або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.