Постанова
Іменем України
04 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 585/4531/19
провадження № 61-4974св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Південна залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2020 року у складі судді Шульги В. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Левченко Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства "Південна залізниця" (далі - ДП "Південна залізниця") про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 01 квітня 2011 року ОСОБА_1 працювала у відокремленому підрозділі "Локомотивне депо Ромни" ДП "Південна залізниця" на посаді комірника та бухгалтера 2 категорії.
Наказом № 33/ОС від 31 жовтня 2019 року позивача звільнили з роботи на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату.
Позивач таке звільнення вважає незаконним, оскільки порівняно з іншими працівниками бухгалтерії, які залишилися працювати в депо, вона має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, а тому має переважне право на залишення на роботі, однак при її звільненні ця обставина не була врахована роботодавцем, жодних інших вакансій їй не запропонували.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ № 33/ОС від 31 жовтня 2019 року начальника відокремленого підрозділу "Локомотивне депо Ромни" ДП "Південна залізниця" про розірвання трудового договору, поновити її на роботі бухгалтером відокремленого підрозділу "Локомотивне депо Ромни" ДП "Південна залізниця", стягнути з ДП "Південна залізниця" на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 17 571,74 грн, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням в сумі 15 000 грн та судові витрати, та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позов заявлений до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_1, оспорюючи наказ про її звільнення з філії Акціонерного товариства "Українська залізниця", звернулася з позовом до ДП "Південна залізниця", проте в трудових відносинах з останнім не перебувала.
Суди зазначили, що належним відповідачем у справі є юридична особа Акціонерне товариство "Українська залізниця", у підрозділі філії якого працювала ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2021 року, ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; абосуд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; абосуд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 2, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Так, заявник вказує, шо апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що місцевий суд не прийняв заяву ОСОБА_1, в інтересах якої діяв ОСОБА_2, про уточнення позовних вимог, в якій позивач просила замінити відповідача ДП "Південна залізниця" на належного відповідача Регіональну філію "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця", що є порушенням норм цивільного процесуального законодавства.
Доводи інших учасників справи
У січні 2021 року ДП "Південна залізниця" подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість.
У відзиві зазначено, що позивачем не подавалося до початку першого судового засідання клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача, що передбачено частинами першою, другою статті 51 ЦПК України.
У січні 2021 року до суду від ОСОБА_1 надійшло заперечення на відзив, в якому позивач вказує, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що регіональна філія "Південна залізниця" не є правонаступником ДП "Південна залізниця", оскільки представник відповідача особисто підтвердив факт реорганізації ДП "Південна залізниця" в регіональну філію "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця".
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у березні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
29 грудня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що відповідно до наказу начальника відокремленого підрозділу "Локомотивне депо Ромни" ДП "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" № 33/ОС від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнили з посади бухгалтера 2-ї категорії на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату. Підставою звільнення зазначено - зміна у штатному розписі згідно з наказом № 277/Н від 29 липня 2019 року.
ОСОБА_1 ознайомилась з даним наказом 31 жовтня 2019 року, що підтвердила своїм підписом.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження 14-61цс18)).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до ДП "Південна залізниця", як до неналежного відповідача, та за відсутності визначених процесуальним законом підстав для заміни судом неналежного відповідача належним, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу на відмову у задоволенні місцевим судом клопотання ОСОБА_1, в інтересах якої діяв ОСОБА_2, про заміну відповідача на належного, є необґрунтованими та спростовуються матеріалам справи.
Так, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася із позовом до відокремленого підрозділу ДП "Південна залізниця".
Провадження у справі відкрито і призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні, однак сторони повідомлялися про розгляд справи в судових засіданнях та приймали в них участь.
В судових засіданнях 27 грудня 2019 року та 11 лютого 2020 року представник позивача заявляв клопотання про заміну відповідача на Регіональну філію "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця".
Протокольними ухвалами від 27 грудня 2019 року та від 11 лютого 2020 року судом оголошувались перерви в судових засіданнях, зокрема, для надання часу для подання обґрунтованого клопотання про заміну неналежного відповідача на належного, яким є АТ "Укрзалізниця".
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні клопотання про заміну відповідача, хоча, 03 лютого 2020 року ОСОБА_2 подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема копії диплома про освіту ОСОБА_1, та клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Свою господарську діяльність АТ "Укрзалізниця" розпочало 01 грудня 2015 року, та є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підвідомчих підприємств і закладів, що мали статус окремих юридичних осіб.
Крім того, в судовому засіданні представник відповідача зазначив, що юридична особа ДП "Південна залізниця" перебуває в стані припинення.
Таким чином, роботодавцем позивача був відокремлений підрозділ "Локомотивне депо Ромни" регіональної філії "Південна залізниця", яке є підрозділом Акціонерного товариства "Українська залізниця", що свідчить про відсутність спірних правовідносин між ОСОБА_1 та ДП "Південна залізниця".
Крім того, ні позивач, ні його представник в судовому засіданні не змогли пояснити суду які були поважні причини, які дають підстави вважати, що позивач та її представник, на час звернення до суду з позовом, не знали і не могли знати правильне найменування належного відповідача.
Отже, враховуючи те, що позивач не подав клопотання про заміну неналежного відповідача в межах строків, встановлених статтею 51 ЦПК України, та, заявляючи в судовому засіданні клопотання про заміну неналежного відповідача, не довів, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу такої заміни, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно розглянули спір до ДП "Південна залізниця", який не є належним відповідачем у справі, тому зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги, про те, що судом були вилучені документи з матеріалів справи не підтверджуються належними та допустимими доказами, та спростовуються фактом ознайомлення представником позивача з матеріалами справи 03 лютого 2020 року та відсутністю будь-яких зауважень від нього.
Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.