Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 367/1037/17
провадження № 61-13140св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк», відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт», ОСОБА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харкава Оксана Віталіївна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Різник Ольга Олександрівна, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року в складі судді Саранюк Л. П. та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Укрбудінвестбанк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» (далі -
АТ «Укрбудінвестбанк»), звернулося до суду з позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» (далі -
ТОВ «Ірпіньнафтопродукт»), ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харкавої О. В. про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12, яке набрало законної сили, з метою виконання обов`язку ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» як боржника за кредитними договорами, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» (далі -
ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти») право власності на передане
в іпотеку майно, зокрема на автозаправну станцію, загальною площею
44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення за ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» 29 березня 2013 року зареєстровано право власності на спірну автозаправну станцію.
Відповідно до договору іпотеки від 01 листопада 2013 року ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» передало в іпотеку ПАТ «Укрбудінвестбанк» автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на
вулиці Гостомельське шосе, «б/н» у місті Ірпені Київської області, з метою забезпечення виконання основного зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Народна» (далі - ТОВ «НК «Народна»). Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Морозовою С. В. 01 листопада 2013 року посвідчено вказаний договір іпотеки за реєстровим № 10919, а також накладено та зареєстровано заборону на відчуження зазначеного майна за реєстровим № 10920.
31 жовтня 2014 року ПАТ «Укрбудінвестбанк» і ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти», яке є майновим поручителем ТОВ «НК «Народна», уклали договір про внесення змін до іпотечного договору, укладеного 01 листопада 2013 року.
У порядку досудового звернення стягнення на предмет іпотеки
ПАТ «Укрбудінвестбанк» 23 грудня 2015 року зареєструвало право власності на вищевказану автозаправну станцію у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12694549, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 грудня 2015 року № 50590544.
У подальшому позивач дізнався, що за заявою ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року вказаній автозаправній станції на вулиці Гостомельське шосе у місті Ірпені Київської області присвоєно АДРЕСА_1, замість «б/н», а 10 лютого 2011 року
ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» видано свідоцтво про право власності серії
НОМЕР_1 . Таким чином, позивач виявив наявність двох записів про реєстрацію права власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна -автозаправну станцію.
Крім того, вказував, що автозаправна станція перебувала в іпотеці Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») у період
з 15 липня 2010 року до 29 березня 2013 року (тобто до реєстрації права власності на зазначене майно за ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки).
При цьому ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» не повідомляло іпотекодержателя про зміну адреси об`єкта нерухомого майна та не вносило змін до договору іпотеки.
Знаючи про наявність заборони щодо відчуження переданого в іпотеку майна, ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» 02 квітня 2014 року уклало з ОСОБА_1 (директором цього ж товариства) договір купівлі-продажу вищевказаної автозаправної станції на АДРЕСА_1 .
Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за
ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
02 квітня 2014 року за № 5219407, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 жовтня 2016 року № 71378807.
Оскільки ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» незаконно набуло право власності на автозаправну станцію на АДРЕСА_1 без створення нового об`єкта нерухомого майна під час перебування його в іпотеці та без повідомлення про це первісного іпотекодержателя та наступного іпотекодержателя, то ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» не мало права на укладання спірного договору купівлі-продажу.
Разом з тим ОСОБА_1 , який набув право власності на предмет іпотеки у незаконний спосіб, був генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» з 2010 року, тому не міг не знати про передачу спірного майна в іпотеку банку, тобто відповідачі навмисно вчинили правочин щодо відчуження автозаправної станції з метою уникнення відповідальності за порушення виконання зобов`язання перед іпотеко держателем за кредитним договором.
На підставі викладеного, ПАТ «Укрбудінвестбанк» просило: визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу автозаправної станції, укладений 02 квітня 2014 року між ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 147; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 64090232109, індексний номер рішення про державну реєстрацію права власності 12154029 від 03 квітня 2014 року, номер запису про право власності 5219407; витребувати від ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрбудінвестбанк» вищевказане нерухоме майно.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року позов задоволено.
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу автозаправної станції, укладений 02 квітня 2014 року між
ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О. В.
02 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 147.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 64090232109, індексний номер рішення про державну реєстрацію права власності 12154029 від 03 квітня 2014 року, номер запису про право власності 5219407.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрбудінвестбанк» нерухоме майно, а саме автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .
Стягнено з ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Укрбудінвестбанк» судові витрати у розмірі 41 315 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що автозаправна станція, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , й зареєстрована за позивачем, та автозаправна станція, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та була зареєстрована за ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року та за договором купівлі-продажу від 02 квітня 2014 року відчужена ОСОБА_1 (який у 2010 році був призначений генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» - продавця за спірним правочином), є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.
Так, автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , не є новоствореним майном, а є вже існуючим об`єктом нерухомості, якому було присвоєно нову адресу, а саме АДРЕСА_1 замість № «б/н». Також цей об`єкт не є об`єктом, щодо якого вперше заявлено реєстрацію права власності, оскільки до цього ж об`єкта вже було зареєстровано право власності з ідентифікатором «№ б/н».
Оскільки спірне майно, яке є предметом іпотеки, було відчужене іпотекодавцем без згоди іпотекодержателя, то порушені права останнього підлягають захисту.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Дяченка В. В., який діє в інтересах
ОСОБА_1 , залишено без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки. Разом з тим
ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» присвоїло нерухомому майну, яке було передано в іпотеку, нову адресу (замінило № «б/н» на АДРЕСА_1), не повідомило іпотекодержателя про вказану зміну адреси щодо предмета іпотеки, а також без згоди позивача відчужило це майно, внаслідок чого були порушені права та інтереси останнього.
Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 09 червня 2017 року у справі № 911/1132/17, яке набрало законної сили, визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 10 лютого 2011 року на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , що було видано ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28 грудня 2010 року
№ 272/44; скасовано рішення про державну реєстрацію права власності
ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на вказану автозаправну станцію.
Отже, оспорюваний договір купівлі-продажу автозаправної станції укладений на підставі правовстановлюючих документів, які скасовані.
ОСОБА_1 був генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» з 2010 року. Тобто на час реєстрації права власності на автозаправну станцію, яка перебувала в іпотеці банку, відповідач, підписуючи документи від імені ТОВ «Ірпіньнафтопродукт», знав про незаконність набуття права власності на автозаправну станцію під час дії заборони на її відчуження, розумів неправомірність укладання договору купівлі-продажу та повинен був усвідомлювати майбутні наслідки набуття права власності на такий об`єкт нерухомості.
Зазначені обставини вказують про недобросовісність набувача через його обізнаність щодо безпідставності та незаконності заволодіння спірним нерухомим майном, що є приватною власністю позивача, зареєстрованою в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Спірні дії вчинені відповідачами з метою уникнути звернення стягнення на іпотечне майно у зв`язку з допущеними порушеннями умов кредитного договору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Різник О. О., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі
№ 569/17586/16-ц (провадження № 61-36502св18), від 28 липня 2021 року
у справі № 755/10979/19 (провадження № 61-19561св20).
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового (передчасного) висновку, що автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , є одним і тим самим об`єктом нерухомості.
Суди не витребували лист генерального директора ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» від 08 жовтня 2010 року та договір купівлі-продажу від 12 грудня 2003 року, на підставі яких було прийнято рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року. ОСОБА_1 не мав можливості надати копії та оригінали цих документів. Суди також не витребували та не дослідили рішення Ірпінської міської ради від 01 серпня 2010 року, до якого вносилися зміни рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року. Суди не витребували та не дослідили технічну документацію на спірний об`єкт нерухомості, а також відомості про земельну ділянку, на якій він розташований.
Суди могли оглянути спірний об`єкт за його місцезнаходженням відповідно до статті 85 ЦПК України. Крім того, суди могли призначити експертизу з метою з`ясування факту існування одного чи декількох об`єктів нерухомого майна.
Суди дійшли помилкового висновку, що право власності ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» на спірне майно набуто на підставі судового рішення у справі № 21/162-12, а відповідні правовстановлюючі документи, що були підставою укладення спірного договору купівлі-продажу, були скасовані на підставі рішення у справі № 911/1132/17, тому ці обставини не підлягають доказуванню у цій справі. ОСОБА_1 не брав участі у розгляді справ
№ 21/162-12, № 911/1132/17, тому для нього вказані обставини не є такими, що не підлягають доказуванню.
Крім того, рішення Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12 було скасовано рішенням цього ж суду від 13 січня 2014 року, яке набрало законної сили 02 квітня 2014 року. Отже, на час укладення спірного договору (02 квітня 2014 року) у ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» не існувало права власності на автозаправну станцію (незалежно від реєстраційних відомостей).
АТ «Укрбудінвестбанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувало, що фактичні обставини, викладені у постановах касаційного суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, та обставини цієї справи не є подібними. Скаржник фактично просить переоцінити зібрані у справі докази, на підставі яких суди правильно встановили фактичні обставини справи.
Обставини, встановлені у справах № 21/162-12 та № 911/1132/17, є преюдиційними для вирішення цього спору, оскільки стосуються
ТОВ «Ірпіньнафтопродукт», а ОСОБА_1 як керівник зазначеного товариства брав участь у розгляді цих справ, тому знав про ці обставини, проте не спростував їх належними та допустимими доказами.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що: автозаправна станція була предметом іпотеки та вибула з власності ТОВ «Ірпіньнафтопродукт»
29 березня 2013 року, про що було достеменно відомо ОСОБА_1 , оскільки він був директором цього товариства в указаний період; автозаправна станція, щодо якої зареєстровано право власності за позивачем, та автозаправна станція, на яку незаконно зареєстровано право власності ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» та у подальшому відчужено директору цього товариства - ОСОБА_1 , є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.
Судовими рішеннями, які набрали законної сили, визнано недійсними документи та рішення, які були підставою для незаконної реєстрації за відповідачем ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» права власності на автозаправну станцію під новим номером об`єкта нерухомого майна та укладення між ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» і ОСОБА_1 оскаржуваного договору купівлі-продажу.
ОСОБА_1 не заявляв у судах першої та апеляційної інстанцій клопотань про призначення експертизи витребування доказів, оригіналів документів, технічної документації, огляду суддями спірного об`єкта нерухомості за його місцезнаходженням.
ОСОБА_1 не заперечував щодо достовірності наданих банком копій документів, які містяться у матеріалах справи, тому він позбавлений права стверджувати в суді касаційної інстанції, що нездійснення судами перелічених ним дій є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що право власності ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» на автозаправну станцію на АДРЕСА_1 зареєстровано 29 березня 2013 року (номер запису про право власності 489502, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30503232109) на підставі рішення Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12, яке набрало законної сили, за позовом ТОВ «Торговий дім «Білорусь нафтопродукти» до ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» про звернення стягнення на заставлене майно, а саме про визнання права власності на предмети іпотеки за іпотечними договорами від 15 липня 2010 року, від 31 березня 2011 року та предмет застави за договором застави від 15 липня 2010 року для задоволення вимог позивача за кредитним договором від 15 липня 2010 року. Вказаним судовим рішенням, зокрема, визнано за ТОВ «Торговий дім Білоруські нафтопродукти» право власності на належне ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» майно: автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .
ПАТ «Укрбудінвестбанк» і ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти», що є майновим поручителем ТОВ «НК «Народна», 01 листопада 2013 року уклали іпотечний договір, відповідно до якого з метою забезпечення виконання основного зобов`язання ТОВ «НК «Народна» як іпотекодавець передало в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Договір посвідчений 01 листопада 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 10919. Також нотаріусом накладено та зареєстровано заборону на відчуження зазначеного майна за реєстровим № 10920.
ПАТ «Укрбудінвестбанк» і ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти», що є майновим поручителем ТОВ «НК «Народна», 31 жовтня 2014 року уклали договір про внесення змін до іпотечного договору, укладеного 01 листопада 2013 року, згідно з яким позивач набув право власності на нерухоме майно, а саме автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .
У порядку досудового звернення стягнення на предмет іпотеки позивач
23 грудня 2015 року зареєстрував право власності на автозаправну станцію у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12694549, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 грудня 2015 року.
Також суди встановили наявність двох записів про реєстрацію права власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна, а саме на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , з єдиною різницею: в першому випадку в адресі зазначено - будинок «б/н», а в другому випадку будинку присвоєно АДРЕСА_1.
Так, за заявою ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року № 211/43 вказаній автозаправній станції, яка знаходиться на вулиці Гостомельське шосе, у місті Ірпені Київської області присвоєно АДРЕСА_1, замість «б/н». На підставі зазначеного рішення ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» було видано свідоцтво про право власності від 10 лютого 2011 року серії НОМЕР_1 .
Автозаправна станція перебувала в іпотеці ПАТ «Сведбанк» у період
з 15 липня 2010 року до 29 березня 2013 року (тобто до дати реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки). Факт перебування зазначеного об`єкта в іпотеці встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-12, яке набрало законної сили.
Суди встановили, що автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , не є новоствореним майном, а є існуючим об`єктом нерухомості, якому було присвоєно нову адресу, а саме АДРЕСА_1 , замість № «б/н». Вказаний об`єкт (автозаправна станція, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 ) не є об`єктом, щодо якого заявлено вперше реєстрацію права власності, оскільки щодо цього ж об`єкта вже було зареєстровано право власності з номером (ідентифікатором) № «б/н».
На час реєстрації права власності на автозаправну станцію з ідентифікатором номера будинку « АДРЕСА_1 » в Реєстрі прав власності на нерухоме майно вже містилась інформація про автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , відповідно до якої реєстраційний номер нерухомого майна був визначений як 1783366, у зазначеному розділі Реєстру містився також запис про обтяження, а саме іпотеку. Незважаючи на вказані обставини, реєстратор відкрив новий розділ у Реєстрі та присвоїв об`єкту новий реєстраційний номер нерухомого майна, а саме № 3863878 для того самого об`єкта нерухомості, який вже існував у Державному реєстрі за іншим номером нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15 січня 2013 року у справі № 21/162-1, яке набрало законної сили, встановлено факт перебування автозаправної станції, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , в іпотеці, яка була належним чином зареєстрована.
ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» не повідомило іпотекодержателя про зміну адреси об`єкта нерухомого майна та не уклало договір про внесення змін до договору іпотеки, тому ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» при зверненні стягнення на предмет іпотеки та наступній передачі об`єкта в іпотеку позивачу не вказало номер будинку «АДРЕСА_1» як ідентифікатора об`єкта нерухомого майна, хоча фактично це один і той самий об`єкт.
02 квітня 2014 року між ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу автозаправної станції, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .
Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
02 квітня 2014 року за № 5219407, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 жовтня 2016 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 09 червня 2017 року у справі № 911/1132/17, яке набрало законної сили, визнано недійсним свідоцтво про право власності від 10 лютого 2011 року серії НОМЕР_1 на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , що було видано ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28 грудня 2010 року № 272/44. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на автозаправну станцію, загальною площею 44,4 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 3863878 від 10 лютого 2011 року, на підставі свідоцтва про право власності від 10 лютого 2011 року серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28 грудня 2010 року № 272/44.
Договір купівлі-продажу автозаправної станції, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений 02 квітня 2014 року між ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» та ОСОБА_1 на підставі правовстановлюючих документів, які скасовані.
ОСОБА_1 був призначений генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» у 2010 році, станом на час спірної реєстрації права власності на автозаправну станцію (під час перебування об`єкта в іпотеці банка) був підписантом усіх документів від імені вказаного товариства.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог
АТ «Укрбудінвестбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи заявлені у справі вимоги, суди виходили з того, що автозаправна станція на АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за позивачем, та автозаправна станція на АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована за ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» на підставі рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 12 жовтня 2010 року та за договором купівлі-продажу від 02 квітня 2014 року відчужена ОСОБА_1 (який у 2010 році був призначений генеральним директором ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» - продавець за спірним правочином), є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.
Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки. Разом з тим нерухомому майну, яке було передано в іпотеку, присвоєно нову адресу (замінено № «б/н» на АДРЕСА_1), ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» не повідомило іпотекодержателя про вказану зміну адреси щодо предмета іпотеки, а також без згоди позивача відчужило це майно, внаслідок чого були порушені його права та інтереси. Крім того, оспорюваний договір купівлі-продажу автозаправної станції укладений на підставі правовстановлюючих документів, які скасовані судовими рішеннями, що набрали законної сили. Станом на час реєстрації права власності на автозаправну станцію під час перебування об`єкта в іпотеці банку ОСОБА_1 , підписуючи документи від імені ТОВ «Ірпіньнафтопродукт», знав та повинен був усвідомлювати незаконність набуття права власності на автозаправну станцію під час дії заборони на її відчуження, тому і неправомірність укладання договору купівлі-продажу.
Зазначені обставини вказують про недобросовісність набувача через його обізнаність щодо безпідставності та незаконності заволодіння спірним нерухомим майном, що є приватною власністю позивача, зареєстрованою в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Спірні дії вчинені відповідачами з метою уникнути звернення стягнення на іпотечне майно у зв`язку з порушенням умов кредитного договору.
Натомість Верховний Суд частково не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, враховуючи таке.
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (д