Постанова
Іменем України
21 лютого 2022року
м. Київ
справа № 368/306/20
провадження № 61-16188св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Кагарлицька міська рада Київської області, ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федора Петровича на постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кагарлицької міської ради Київської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту дійсним, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, після смерті якого залишилося спадкове майно.За життя, а саме 21 вересня 2006 року спадкодавець склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Мозговим В. В., за яким заповів йому земельну ділянку площею 3,0758 га, розташовану на території Переселенської сільської ради Кагарлицького району Київської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 01 квітня 2014 року ОСОБА_3 склав новий заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Переселенської сільської ради Шевченко С. А., зареєстрований в реєстрі за № 71, за яким заповів усе своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті і на що за законом він буде мати право, ОСОБА_2 . Однак 21 листопада 2017 року спадкодавець, подавши нотаріусу відповідну заяву, скасував вищезгаданий заповіт від 01 квітня 2014 року. Оскільки спадкоємці за законом після померлого ОСОБА_3, які б прийняли спадщину в установленому порядку,відсутні, а новий заповіт скасований, то раніше складене спадкодавцем на його користь заповідальне розпорядження може бути визнане дійсним в судовому порядку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати дійсним заповіт ОСОБА_3 від 21 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Мозговим В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3795, за яким ОСОБА_3 заповів йому земельну ділянку, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 167853, виданого 24 березня 2006 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією, зареєстрованого у Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 010601400650.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24 лютого 2021 року у складі судді Шевченко І. І. позов задоволено. Визнано дійсним заповіт ОСОБА_3 від 21 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Мозговим В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3795, за яким ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 167853, виданого 24 березня 2006 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією та зареєстрованого у Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 010601400650.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що 21 листопада 2017 року спадкодавець ОСОБА_3 скасував свій новийзаповіт від 01 квітня 2014 року, за яким заповів усе своє майно ОСОБА_2 . Оскільки попередній заповіт ОСОБА_3 від 21 вересня 2006 року складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, цей правочин не визнавався недійсним або нікчемним в судовому порядку і не скасовувався заповідачем, то наявні підстави для визнання вказаного заповідального розпорядження дійсним.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 24 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що зміна та скасування заповіту - право заповідача, яке може бути здійснене тільки ним особисто. Заповідач вправі змінити чи скасувати складений ним заповіт у будь-який час, не зазначаючи при цьому причин його зміни чи скасування. Заповіт може бути скасований шляхом складання нового заповіту або поданням заяви про його скасування нотаріусу, який посвідчив заповіт. В будь-якому випадку більш пізній заповіт скасовує попередній повністю або в частині, в якій він йому суперечить. У справі, яка переглядається, склавши 01 квітня 2014 року новий заповіт щодо всього майна, ОСОБА_3 тим самим скасував свій попередній заповіт від 21 вересня 2006 року. Скасування заповіту шляхом складання нового є остаточним, тобто заповіт, скасований більш пізнім заповітом, не поновлюється, навіть якщо пізніше складений заповіт потім скасований заповідачем шляхом подання заяви. З огляду на викладене в місцевого суду не було правових підстав для відновлення чинності заповіту від 21 вересня 2006 року та визнання його дійсним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 24 лютого 2021 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в судовому рішенні Верховного Суду України від 02 червня 2010 року у справі № 6-24817св08 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2018 року у справі № 0910/1403/2012-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 1254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, згідно з якою кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Скасування заявою заповідача останнього складеного ним заповіту не свідчить про недійсність попереднього заповіту, оскільки в цьому випадку наслідки, передбачені частиною третьою статті 1254 ЦК України, не настають. Саме факт чинності нового заповіту робить попередній заповіт недійсним. Стаття 1254 ЦК України не містить прямої вказівки на те, що скасування заповіту шляхом подання заяви не поновлює дії попереднього заповіту. При цьому положення частини четвертої вказаної статті, яка визначає, що чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 ЦК України, стосується лише випадків визнання нового заповіту недійсним.
В грудні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Поліщук О. Г. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Кагарлицького районного суду Київської області.
08 грудня 2021 року справа № 368/306/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.
На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 167853, виданого 24 березня 2006 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київській області та зареєстрованого в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 010601400650, спадкодавцю належала земельна ділянка площею 3,0758 га, розташована на території Переселенської сільської ради Кагарлицького району Київської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
21 вересня 2006 року ОСОБА_3 заповів вищезгадану земельну ділянку ОСОБА_1 . Його заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Мозговим В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3795.
01 квітня 2014 року ОСОБА_3 склав новий заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Переселенської сільської ради Кагарлицького району Київської області Шевченко С. А., зареєстрований в реєстрі за № 71, за яким заповів усе своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті і на що за законом він буде мати право, ОСОБА_2
21 листопада 2017 року спадкодавець ОСОБА_3, подавши відповідну заяву, скасував заповіт, складений ним 01 квітня 2014 року.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати дійсним заповіт від 21 вересня 2006 року, за яким ОСОБА_3 заповів йому вищезгадану земельну ділянку.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Зміна та скасування заповіту - право заповідача, яке може бути здійснене тільки ним особисто. Заповідач вправі змінити чи скасувати складений ним заповіт у будь-який час, не зазначаючи при цьому причин його зміни чи скасування. Для зміни чи скасування заповіту не вимагається будь-чия згода, в тому числі осіб, призначених спадкоємцями у скасованому чи зміненому заповіті.
Заповіт може бути скасований шляхом складання нового заповіту або поданням заяви про його скасування нотаріусу, який посвідчив заповіт. Зміна заповіту можлива складанням нового заповіту, в якому заповідачем будуть скасовані чи змінені окремі розпорядження попереднього заповіту. В будь-якому випадку більш пізній заповіт скасовує попередній повністю або у частині, в якій він йому суперечить. Якщо раніше складеним заповітом спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а більш пізнім заповітом розподілив його іншу частину, то такі заповіти після смерті заповідача будуть чинними обидва.
Скасування заповіту шляхом складання нового є остаточним, тобто заповіт, скасований більш пізнім заповітом, не поновлюється, навіть якщо пізніше складений заповіт потім скасований заповідачем шляхом подання заяви. Аналогічне правило діє і тоді, коли пізніше складений заповіт згодом буде визнаний недійсним. Винятки з цього правила становлять випадки, коли пізніше складений заповіт був складений дієздатною особою, однак в момент, коли вона не розуміла значення своїх дій та не здатна була ними керувати (стаття 225 ЦК України), а також заповіт, складений особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Вказані обставини встановлюються в судовому порядку, і хоча такий заповіт визнається недійсним, однак попередній заповіт зберігає чинність.