Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 642/6127/18
провадження № 61-17402св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак Олександр Анатолійович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяна Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якого діє адвокат Мозгова Оксана Анатоліївна, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова
від 19 серпня 2020 року у складі судді Гримайло А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Угрудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, та визнання права власності в порядку спадкування.
Позовну заяву мотивовано тим, що 27 серпня 1962 року між його батьком ОСОБА_7 та його матір`ю ОСОБА_2 було укладено шлюб. У 1997 році подружжя в інтересах сім`ї було придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала подружжю на праві спільної сумісної власності, що зокрема підтверджується постановою Верховного Суду від 04 квітня
2018 року у справі № 2024/2-2374/11.
Вказував, що зазначену квартиру ОСОБА_7 без згоди дружини ОСОБА_2 08 вересня 2012 року подарував ОСОБА_3 . Вважав, що оскільки квартира на момент відчуження перебувала у спільній сумісній власності подружжя, то договір дарування укладений всупереч частини другої статті 369 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.
Крім того, зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_7 . Він та його мати ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину у встановленому порядку.
Недійсність договору дарування від 08 вересня 2012 року свідчить про те, що на момент відкриття спадщини до складу спадщини ОСОБА_7 входила спірна квартири.
Вважав, вказана квартира має бути розподілена між ним та його матір`ю ОСОБА_2 як спадкоємцями першої черги по 1/2 частини відповідно.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана), зареєстрований приватним нотаріусом Вижгородського районного нотаріального округу Київської області Шостаком О. А., недійсним;
- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом
на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м;
- витребувати 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння
ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .
У грудні 2018 року ОСОБА_2 як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовну заяву мотивовано тим, що оскільки спірна квартира перебувала
у спільній сумісній власності її та її чоловіка ОСОБА_7, то вона має права на витребування 1/2 (2/4) частини квартири від добросовісного набувача як співвласник, майно якого вибуло із володіння без її відома. Інша 1/2 частини квартири дійсно має бути розподілена між нею та її сином ОСОБА_1 як спадкоємцями першої черги, але по 1/4 частини відповідно.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просила суд:
- визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана), зареєстрований приватним нотаріусом Вижгородського районного нотаріального округу Київської області Шостаком О. А., недійсним;
- витребувати 2/4 частини квартири
АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м, із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частини квартири
АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м. та житловою 61,8 кв. м. та витребувати 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 .
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 31 січня 2019 року прийнято зустрічну позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2, про визнання правочину недійсним, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, до розгляду. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмета спору, -приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області
Шостак О. А. та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, зареєстрований приватним нотаріусом Шостаком О. А. недійсним.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м.
Витребувано 2/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м.
Припинено право власності ОСОБА_4 на 4/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м.
В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні підстави для визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2012 року, який укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, оскільки цей договір укладено без належним чином оформленої згоди ОСОБА_2, як співвласника, на відчуження спільного майна, що суперечить статті 369 ЦК України та статті 65 СК України. На момент відкриття спадщини за ОСОБА_7 спірна квартира зареєстрована не була, тому заповіт, складений 24 квітня 2012 року, є нечинним, а відповідне майно підлягає спадкуванню за законом. Позивачі є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7, відповідно частка кожного з них складає
1/2 частини від належної померлому частини квартири, тобто по
1/4 частини квартири. Тому суд вважав за необхідне припинити право власності ОСОБА_4 на 4/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 20 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2020 року змінено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, зареєстрований приватним нотаріусом Шостаком О. А. недійсним.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м.
Витребувано 1/8 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м та житловою 61,8 кв. м.
Витребувано 5/8 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 88,9 кв. м. та житловою 61,8 кв. м із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2012 року, вчинений ОСОБА_7 без належної згоди його дружини ОСОБА_2 .
Разом з тим апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції в частині розміру часток спірної квартири, право власності на які слід визнати за позивачами в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, а також із розміром часток квартири, які підлягають витребуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь позивачів. Оскільки до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 входить, в тому числі, 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1, як частка
у спільній сумісній власності подружжя, тому за позивачами слід визнати право власності в порядку спадкування за законом по 1/8 частини спірної квартири за кожним.
Враховуючи, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23 грудня
2016 року право власності на спірну квартиру набула ОСОБА_9, надалі ОСОБА_9 в особі представника за довіреністю ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року продала спірну квартиру ОСОБА_4, то майно може бути витребувано
від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою
статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_4, в інтересах якого діє адвокат Мозгова О. А., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази належного його повідомлення про призначений розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанції.
Вказує, що судові повістки направлялися йому на адресу: АДРЕСА_2, хоча він 08 листопада 2016 року зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_3 .
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а касаційне провадження закрити.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 27 серпня 1962 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 перебували
у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_1 (а.с. 5, т. 1).
20 грудня 1996 року ОСОБА_7 уклав договір часткової участі
в будівництві житлового будинку на квартиру
АДРЕСА_1 .
13 липня 1997 року за вказану квартиру ОСОБА_7 сплатив грошові кошти у розмірі 22 621,50 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2016 року у справі № 2024/2-2374/11 визнано
за ОСОБА_7 право особистої приватної власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
25 червня 2012 року на підставі зазначеного рішення суду Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_7 .
Відповідно до договору дарування від 08 вересня 2012 року
ОСОБА_7 (дарувальник) передав у власність квартиру
АДРЕСА_1
ОСОБА_3 (обдаровувана). Вказаний договір серії ВРТ № 070276 зареєстровано приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Шостаком О. А. (а.с. 7, 8, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (а.с. 6, т. 1).
Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на належне йому майно, заведена спадкова справа № 715/2015 (а.с. 1, т. 2).
09 грудня 2015 року ОСОБА_2 подала до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_7 (а.с. 9 т. 2).
Згідно з інформацією із спадкового реєстру державним нотаріусом виявлено наявність заповіту, складеного від імені ОСОБА_7, посвідченого 24 квітня 2012 року. Відповідно до якого ОСОБА_7 заповів належну йому квартиру
АДРЕСА_1 та грошові кошти ОСОБА_3
(а.с. 22, 31, т. 2).
13 січня 2016 року ОСОБА_3 подала до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_7 (а.с. 32, т. 2).
03 лютого 2016 року заяву про прийняття спадщини після смерті батька подав також ОСОБА_1 ; вказав, що відповідно до статті 1241 ЦК України він має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки
є інвалідом першої групи (а.с. 35, 39, т. 2).
Позивачі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на частки вкладів, що знаходяться у банку, після смерті ОСОБА_7 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 грудня 2016 року право власності на спірну квартиру набула ОСОБА_9 (а.с. 215, т. 1).
Надалі ОСОБА_9, в особі представника за довіреністю
ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року продала спірну квартиру ОСОБА_4 (а.с. 109-110, т. 2).
Постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2016 року у справі
№ 2024/2-2374/11 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_7, правонаступниками якого є ОСОБА_3, ОСОБА_1,
ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права приватної власності подружжя відмовлено (а.с. 32-39, т. 1).
Зазначено, що квартира
АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_2, оскільки сам факт придбання спірного майна в період шлюбу є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
У такому випадку, обґрунтування ОСОБА_7 щодо набуття квартири за його особисті кошти, як підставу визнання її особистою приватною власністю того з подружжя за особисті кошти якого воно придбане, правового значення не має (а.с. 38, т. 1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за договором купівлі-продажу
від 06 вересня 2017 року власником квартири
АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 (а.с. 40, т. 1).