Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 161/15810/17
провадження № 61-13975св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" на постанову Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., Федонюк С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" (далі - ТОВ "Технологія Базальту") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ "Технологія Базальту" набуло у власність приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, який розташований на АДРЕСА_1 .
Приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, а також бункер для зберігання базальтового каміння, бункер для зберігання відходів виробництва; приймальна камера для зберігання та використання фенол-формальдегідної смоли, під`їзні шляхи для обслуговування заводу, а саме: під`їзний шлях до бункера зберігання базальтового каміння, під`їзний шлях до приймальної камери для зберігання та використання фенол-формальдегідної смоли, під`їзний шлях до бункера для зберігання відходів виробництва, частина технологічного обладнання заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів розташовані на двох земельних ділянках, зокрема на земельній ділянці загальною площею 1,00 га та земельній ділянці загальною площею 0,5000 га.
ТОВ "Технологія Базальту" вказувало, що власником вказаних земельних ділянок є ОСОБА_1 на підставі державних актів на право власності на землю від 21 січня 2003 року та 15 березня 2007 року.
Зазначало, що оскільки товариством набуто право власності на будівлю, яка розміщена на вказаних земельних ділянках, то в силу статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нього перейшло право власності на ці земельні ділянки без зміни їх цільового призначення в обсязі і на умовах, встановлених для попереднього власника (землекористувача).
Проте, його право власності на вказані земельні ділянки не визнається власником земельних ділянок - ОСОБА_1 .
Ураховуючи наведене, ТОВ "Технологія Базальту" просило суд:
- визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка знаходиться у селі Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458
(далі - земельна ділянка № 1 ) у зв`язку з набуттям ним права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, загальною
площею 4 580,9 кв. м;
- визнати за ним право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,5000 га, яка знаходиться у селі Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126
(далі - земельна ділянка № 2 ) у зв`язку з набуттям ним права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, загальною
площею 4 580,9 кв. м;
- виключити з усіх державних реєстрів записи про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка розташована у селі Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458, та на земельну ділянку, загальною площею 0,5000 га, яка розташована у селі Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року у складі судді Івасюти Л. В. позов ТОВ "Технологія Базальту" задоволено.
Визнано за ТОВ "Технологія Базальту" право власності на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка розташована у селі Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458, у зв`язку з набуттям ТОВ "Технологія Базальту" права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю приміщення заводу з виготовлення утеплюючих матеріалів, загальною площею 4580,9 кв. м.
Визнано за ТОВ "Технологія Базальту" право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,5000 га, яка розташована у селі Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126, у зв`язку з набуттям ТОВ "Технологія Базальту" права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю приміщення заводу з виготовлення утеплюючих матеріалів, загальною площею 4580,9 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів розміщене на земельній ділянці № 1 площею 1,00 га та на земельній ділянці № 2 площею 0,5000 га. Оскільки позивач набув право власності на будівлі заводу, то на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України до нього перейшло право власності на земельні ділянки, на яких вони розташовані.
Постановою Волинського апеляційного суду від 17 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Технологія Базальту" відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував рішення тим, що ТОВ "Технологія Базальту" не надало доказів про належність йому на праві власності будівель або споруд, які розташовані на земельній ділянці № 2, площею 0,5000 га, кадастровий номер 0722884800:003:001:4126, а тому вимоги про визнання права власності на зазначену земельну ділянку є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Також апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції та аргументами позивача про наявність підстав для визнання права власності за ТОВ "Технологія Базальту" на земельну ділянку № 1 на підставі частини першої статті 120 ЗК України, оскільки при відчуженні заводу, право оренди земельної ділянки № 1 для первісного орендаря-землекористувача Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Транс" ЛТД (далі - ТОВ "Волинь-Транс") припинилося, а новий власник заводу Товариство з обмеженою відповідальністю "Мінмат Ревербері" (далі - ТОВ "Мінмат Ревербері"), а пізніше - всі інші власники, мали лише право оренди земельної ділянки (на умовах, які визначені для попереднього орендаря), і саме кожен з них, у тому числі ТОВ "Технологія Базальту", зобов`язані здійснити усі дії з оформлення і реєстрації цього права, а їх бездіяльність не дає підстав для позбавлення права власності на земельну ділянку власника земельної ділянки ОСОБА_1, який в установленому законодавством порядку передав її в користування на підставі договору оренди першому власнику заводу.
Вимоги позивача про те, що придбання ТОВ "Мінмат Ревербері", ОСОБА_2, ТОВ "Технологія Базальту" приміщення заводу, розміщеного на земельній ділянці, яка власником ОСОБА_1 передана в оренду для будівництва цього заводу, та відсутність зареєстрованого речового права оренди у нових власників приміщення, припинило право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, є необґрунтованими.
Також апеляційний суд виходив з того, що вимоги про виключення з усіх державних реєстрів записів про право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки № 1 та № 2 є похідними від позовних вимог про визнання права власності на ці земельні ділянки, тому не підлягають задоволенню з підстав відмови у позові ТОВ "Технологія Базальту" про визнання права власності на земельні ділянки.
Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року (у складі колегії суддів: Червинської М. Є., Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.) касаційну скаргу ТОВ "Технологія Базальту" задоволено частково, постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд виходив з того, що, ухвалюючи рішення у цій справі, апеляційний суд не перевірив і не встановив обставин будівництва та набуття у власність ТОВ "Волинь-Транс" заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів на земельних ділянках, належних відповідачу. Також суд апеляційної інстанції не навів правових висновків щодо юридичних наслідків набуття товариством у власність нерухомого майна відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, з урахуванням того, що договір оренди між ТОВ "Волинь-Транс" та ОСОБА_1 укладено пізніше та лише на земельну ділянку № 1.
Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що на земельній ділянці № 2 розміщені як частина належного ТОВ "Технологія Базальту" приміщення заводу літера "Б-1" площею 4 580,9 кв. м, так і належний на праві власності ОСОБА_1 навіс для сировини В-1 площею 631,7 кв. м.
Разом з цим апеляційний суд, встановивши наявність на спірній земельній ділянці іншого нерухомого майна (крім належного позивачу на праві власності приміщення заводу літера "Б-1"), зокрема належного ОСОБА_1 навісу для сировини, не обговорив питання про виклик експерта для з`ясування наявних розбіжностей між правовстановлюючими документами та іншими наявними у справі доказами з висновками - викладеними експертом, а також за результатами заслуховування таких пояснень експерта - доцільності проведення додаткової чи повторної експертизи.
Встановлення зазначених обставин має важливе правове значення для правильного вирішення спору в цій справі.
Постановою Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Технологія Базальту" відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що земельна ділянка № 1 перебувала у користуванні ТОВ "Волинь-Транс", тому, набувши права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлю приміщення заводу з виготовлення утеплюючих матеріалів, загальною площею 4580,9 кв. м, до ТОВ "Технологія Базальту" перейшло право користування цією земельною ділянкою відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, а не право власності на неї.
Щодо земельної ділянки № 2, то суд вважав, що оскільки ця земельна ділянка не передавалась ні у власність, ні у користування продавця - ТОВ "Волинь-Транс", то право власності чи користування на неї взагалі не перейшло до нових власників заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, в тому числі і до позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ "Технологія Базальту", посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року в частині визнання за ТОВ "Технологія Базальту" права власності на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка знаходиться у селі Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458, у зв`язку із набуттям ТОВ "Технологія Базальту" права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, загальною площею 4580,9 кв. м; скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року в частині позовних вимог ТОВ "Технологія Базальту" про визнання права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,5000 га, яка знаходиться у селі Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126, справу направити в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц (провадження № 61-42538св18).
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 377 ЦК України та статті 120, 125 ЗК України, якими регламентується порядок виникнення права власності на земельні ділянки.
Виходячи зі змісту положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить разом з правом власності на будівлю (споруду), на якій вона розміщена, тобто в силу закону.
У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц (провадження № 61-42538св18) вказано, що принцип слідування землі за будівлею стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка № 1 знаходилася в користуванні продавця, оскільки ОСОБА_1 не укладав жодних договорів оренди з ТОВ "Мінмат Ревербері", а потім з ОСОБА_2 та ТОВ "Технологія Базальту", право оренди ними не було зареєстроване, тому договір оренди від 01 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Волинь-Транс", припинився в силу закону.
ОСОБА_1 надав згоду на відчуження нерухомого майна, яке знаходиться на спірних земельних ділянках, оскільки був учасником як ТОВ "Волинь-Транс", так і ТОВ "Мінмат Ревербері", а отже, надав згоду й на перехід права власності і на земельні ділянки, на яких розташоване нерухоме майно, враховуючи принцип цілісності нерухомого майна з землею, на якій воно знаходиться.
Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 120 ЗК України, а суд апеляційної інстанції помилково вважав, що до них слід застосовувати частину другу вказаної статті, зокрема що до позивача перейшло не право власності на земельну ділянку, а право користування нею.
Крім того, при вирішенні спору апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема у порушення статей 77, 102, 113, 229 ЦПК України викликавши та допитавши експерта, який підготував висновок комплексної судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 31 травня 2018 року, та встановивши наявність розбіжностей між правовстановлюючими документами та іншими доказами, наявними у справі, апеляційний суд не обговорив доцільність проведення додаткової чи повторної експертизи та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Технологія Базальту".
Також при новому розгляді справи залишено поза увагою висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 квітня 2020 року, прийнятій у цій справі, та апеляційний суд не встановив, яку частину земельної ділянки № 2 займає належне ТОВ "Технологія Базальту" нерухоме майно, а також розмір земельної ділянки, яка необхідна для його належного обслуговування.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що дослідивши всі належні та допустимі докази, суд апеляційної інстанції встановив обставини справи, зокрема, що належне позивачу на праві власності приміщення заводу площею 4 580,9 кв. м розташоване на земельній ділянці № 1 ; ОСОБА_1 є власником навісу для сировини В-1 площею 631,7 кв. м, який розміщено на земельній ділянці № 2.
Завод по виготовленню утеплюючих матеріалів, збудований ТОВ "Волинь-Транс", складався з декількох об`єктів, які розташовані на земельних ділянках № 1 і № 2, однак лише одне з цих приміщень, а саме приміщення під літерою "Б-1" площею 4 580,9 кв. м, було відчужено товариством на користь ТОВ "Мінмарт Ревербері", а згодом ОСОБА_2, та передано до статутного капіталу ТОВ "Технологія Базальту".
Оскільки між ОСОБА_1 та ТОВ "Волинь-Транс" 01 жовтня 2008 року укладено договір оренди земельної ділянки № 1, на час відчуження заводу строк дії договору оренди не закінчився, то до кожного з набувачів заводу переходило право оренди цієї земельної ділянки, а не право власності.
Доводи касаційної скарги про те, що оскільки ТОВ "Мінмат Ревербері" не вчинило дій щодо переоформлення договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2008 року, то такий договір припинив свою дію в силу закону, не заслуговують на увагу, оскільки навмисне невиконання набувачами заводу вимог про переоформлення права користування земельною ділянкою не може слугувати підставою набуття ними права власності на неї.
Виходячи із положень статті 377 ЦК України, частини другої статті 120 ЗК України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" у разі переходу права власності на будівлю, споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, до особи переходить право оренди на цю земельну ділянку.
У зв`язку з відчуженням заводу, право оренди земельної ділянки № 1, на якій його збудовано, для первісного орендаря ТОВ "Волинь-Транс" припинилося, а новий власник - ТОВ "Мінмарт Ревербері" та всі інші власники, набули право оренди цієї земельної ділянки.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, що на земельній ділянці № 2 розташовані будівлі або споруди, які належать йому на праві власності.
Таким чином, судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи, підстав для скасування постанови апеляційного суду немає.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
У жовтні 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 23 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 03 лютого 2021 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 200/606/18.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 15 вересня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 06 жовтня 2021 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу повернуто до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2003 року серії ВЛ 005975 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,00 га, яка розташована в селі Струмівка Луцького району Волинської області з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458 (земельна ділянка № 1 ).
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 березня 2007 року серії ВЛ 2020097 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,5000 га, яка розташована у селі Струмівка Луцького району Волинської області з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126 (земельна ділянка № 2 ).
На земельній ділянці № 1 ТОВ "Волинь-Транс" побудувало приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07 квітня 2008 року, виданим виконавчим комітетом Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області на підставі рішення від 21 лютого 2008 року № 11, приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м на праві приватної власності належить ТОВ "Волинь-Транс".
01 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Волинь-Транс" укладено договір оренди земельної ділянки № 1 площею 1,00 га.
Матеріали справи не містять доказів укладення договору оренди земельної ділянки № 2 площею 0,5000 га.
Пунктами 12.2.2, 12.5 договору оренди передбачено, що дія договору припиняється у разі придбання орендарем об`єкта оренди у власність. Перехід права власності на об`єкт оренди до третьої особи, а також реорганізація орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору (а. с. 51 - 53, т. 1).
25 серпня 2015 року між ТОВ "Волинь-Транс" та ТОВ "Мінмат Ревербері" укладено договір купівлі-продажу, предметом якого було приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу від 25 серпня 2015 року передбачено, що приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м розташоване на земельній ділянці площею 1,00 га, яка була передана продавцю за договором оренди від 01 жовтня 2008 року.
Покупець зобов`язаний переоформити право користування земельною ділянкою відповідно до статті 377 ЦК України (пункт 5.4.3 договору купівлі-продажу від 25 серпня 2015 року).
28 серпня 2015 року між ТОВ "Мінмат Ревербері" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 придбала приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, як цілісний майновий комплекс.
У пунктах 1.2 та 5.4.3 договору купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року зазначено, що відчужуване приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м розташоване на земельній ділянці площею 1,00 га, яка перебуває в оренді на підставі договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2008 року. Покупець зобов`язаний переоформити право користування земельною ділянкою відповідно до статті 377 ЦК України.
Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Технологія Базальту" від 01 вересня 2015 року № 2 ОСОБА_2 здійснила внесок у статутний капітал ТОВ "Технологія Базальту" у розмірі 19 309 574,98 грн, шляхом внесення до статутного капіталу, в тому числі й нерухомого майна, а саме приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м, розташованого на земельній ділянці № 1 площею 1,00 га, яка перебуває в оренді на підставі договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2008 року.
21 жовтня 2015 року ТОВ "Технологія Базальту" отримало свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на приміщення заводу утеплюючих матеріалів та зареєструвало право власності на вказане майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За змістом договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2012 року, укладеного між ТОВ "Волинь-Транс" та ОСОБА_1, навіс для сировини В-1 площею 631,7 кв. м розташований на земельній ділянці № 2 площею 0,5000 га, кадастровий номер 0722884800:003:001:4126.
Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованою 19 червня 2017 року, ОСОБА_1 є власником навісу для сировини В-1 площею 631,7 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2012 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону у частині мотивів відмови в задоволенні позову постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо визнання права власності на земельну ділянку № 1
Предметом позову у цій справі є вимога про визнання права власності за ТОВ "Технологія Базальту" на земельні ділянки № 1 та № 2 на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України з огляду на набуття позивачем права власності на нерухоме майно, розташоване на спірних земельних ділянках.
Частиною першою статті 120 ЗК України, в редакції, чинній на час пред`явлення позову, встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до статті 377 ЦК України, в редакції, чинній на час пред`явлення позову, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі
№ 6-253цс16 зробив висновок, що стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного та цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 зазначеного Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).
Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.
Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю.