Постанова
Іменем України
31 березня 2022 року
м. Київ
справа № 643/16478/19
провадження № 61-18684св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада,
представник відповідача - Голубенко Олександр Юрійович,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поляк Дмитро Васильович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2021 року у складі судді Крівцова Д. А. та постанову Харківського апеляційного суду
від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поляк Д. В., про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 .
Вказувала, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька, постійно проживала разом з батьком та із своїм чоловіком
у спірній квартирі та фактично прийняла зазначену спадщину.
06 червня 2019 року вона звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька
ОСОБА_2, з яким вона постійно проживала на день відкриття спадщини.
Зазначала, що нотаріус їй відмовила у вчиненні нотаріальної дії
у зв`язку з недоведеністю факту родинних відносин між нею та батьком ОСОБА_2, оскільки в свідоцтві про її народження відсутні відомості про батька.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд:
-встановити факт того, що ОСОБА_2, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1, є її батьком;
- визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом як спадкоємиці першої черги спадкування після ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 березня
2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено, що ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1
у м. Харкові, є батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м. Харкова.
Визнано за ОСОБА_1, право власності на 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала суду належні та допустимі докази на підтвердження факту того, що вона
є дочкою ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та прийняла спадщину після його смерті, оскільки проживала разом з ним у квартирі станом на час його смерті. Оскільки згідно із законодавством України презюмується рівність часток співвласників у праві спільної сумісної власності, суд приходить до висновку, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 входить 1/3 частина квартири, право власності на яку підлягає визнанню за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2021 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про доведеність факту спільного проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Заявник у передбачений законом строк прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою, та їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину лише тому, що нею не надано документів на підтвердження її родинного зв`язку зі спадкодавцем. Відомості щодо інших спадкоємців відсутні, до нотаріуса вони не звертались.
Враховуючи факт прийняття позивачкою спадщини після смерті
ОСОБА_2 та відсутність інших спадкоємців апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо визнання за позивачкою права власності на належну ОСОБА_2 частину квартири у порядку спадкування за законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, Харківська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1, звертаючись до суду
з позовом, не надала належних, допустимих та достатніх доказів
в обґрунтування заявлених вимог, які можуть бути прийняті судом
на підтвердження того факту, що вона є дочкою ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а суди попередніх інстанцій належним чином не з`ясували фактичні обставини справи.
Також позивач не надала доказів того, що вона немає можливості встановити факт родинних відносин в позасудовому порядку, або використала всі можливі засоби для встановлення такого факту.
Вважає, що неможливо визнати право власності на 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1, за позивачем в порядку спадкування за законом через те, що не було підтверджено, що вказана квартира на момент смерті ОСОБА_2 належала йому на праві приватної власності.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 359/11036/13 (провадження № 61-33652св18), від 04 листопада 2019 року у справі
№ 318/1221/18 (провадження № 61-46942св18).
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Харківської міської ради задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом
і за заповітом.
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця
(стаття 525 ЦК УРСР).
Статтею 548 ЦК УРСР встановлено, що для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Отже, для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця
і здійснення ним певних дій у визначений законом строк.
Згідно з пунктом 4.9 глави 10 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, не раніше зазначених у цих статтях строків.
Відповідно до Розділу II глави 10 пунктів 4.14, 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час
і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.
Відповідно до статті 49 Закону України "Про нотаріат" на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 матір`ю
ОСОБА_1 є ОСОБА_4, батько у вказаному свідоцтві не зазначений.
Згідно з свідоцтвом про укладення шлюбу 12 березня 1938 року укладений шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .
Відповідно до ордеру на житлове приміщення № 5257 серії М, вказаний ордер на квартиру виданий ОСОБА_1 на сім`ю, до складу якої входять вона як наймач, чоловік ОСОБА_6, батько ОСОБА_2 та мати
ОСОБА_4 .
Згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 04 лютого 1999 року, реєстраційний номер № НОМЕР_2, виданим Виконавчим комітетом Головного управління економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації Центру (відділу) приватизації державного житлового фонду Харківської міської ради, позивач
ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири
АДРЕСА_1, що належить їм на праві спільної сумісної власності (а.с. 40).
Факт перебування квартири у власності зазначених осіб підтверджуються довідкою про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна
від 25 листопада 2019 року № 1073376, виданої Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (а.с. 108).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна
від 23 листопада 2020 року № 233774494, відомості щодо квартири відсутні.
Відповідно до довідки Департаменту реєстрації Харківської міської ради
№ 4175/0/50-20 від 29 жовтня 2020 року в "поквартирній картонці"
(форма Б) за адресою квартири містяться наступні відомості станом
на 24 лютого 2021 року: основний наймач ОСОБА_1 (позивач) зареєстрована з 18 серпня 1976 року, в графі "дата виписки" відомості відсутні; чоловік ОСОБА_6 зареєстрований 18 серпня 1976 року, в графі "дата виписки" відомості відсутні; батько ОСОБА_2 зареєстрований
27 жовтня 1993 року, в графі "дата виписки" "вип. ІНФОРМАЦІЯ_3, помер" (а.с. 179-180).
Згідно з копією постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії-видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 грудня 2019 року
вих. № 677/01-16, ОСОБА_1 у видачі свідоцтва було відмовлено
у зв`язку із не підтвердженням родинних стосунків зі своїм батьком ОСОБА_2 (а.с. 130).
Судом було витребувано копію спадкової справи, що була заведена після смерті ОСОБА_2, з інформації, отриманої судом, встановлено, що заяв про прийняття або про відмову від спадщини не надходило, спадкова справа не заводилась, свідоцтво про право на спадщину не видавалось.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, в тому числі показання свідків, факт проживання за однією адресою позивача та ОСОБА_2, факт спільної приватизації ними квартири, а також інші докази, обґрунтовано вважав доведеним факт того, що позивач є дочкою
ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та прийняла спадщину після його смерті, оскільки проживала разом з ним у квартирі
АДРЕСА_1, станом на час його смерті.
З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надала належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування заявлених вимог, на підтвердження факту того, що вона є дочкою
ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є безпідставними.
Оскільки презюмується рівність часток співвласників у праві спільної сумісної власності, суд приходить до висновку, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 входить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 у передбачений законом строк прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою, та їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нею не надано документів на підтвердження її родинного зв`язку зі спадкодавцем. Відомості щодо інших спадкоємців відсутні, до нотаріуса вони не звертались.
Враховуючи факт прийняття позивачкою спадщини після смерті
ОСОБА_2 та відсутність інших спадкоємців, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачкою права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії спростовуються матеріалами справи (а.с. 130).
Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що неможливо визнати право власності на 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1, за позивачем в порядку спадкування за законом через те, що не було підтверджено, що вказана квартира на момент смерті ОСОБА_2 належала йому на праві приватної власності, оскільки відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 04 лютого 1999 року, реєстраційний номер № НОМЕР_2, виданого Виконавчим комітетом Головного управління економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації Центру (відділу) приватизації державного житлового фонду Харківської міської ради, ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, значиться співвласником вказаної квартири (а.с. 40).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суди попередніх інстанцій
правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили обставини справи та наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновку
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
від 22 липня 2019 року у справі № 359/11036/13 (провадження
№ 61-33652св18), від 04 листопада 2019 року у справі № 318/1221/18 (провадження № 61-46942св18) є безпідставними, оскільки у справах встановлені інші фактичні обставини.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).