Постанова
Іменем України
31 березня 2022 року
м. Київ
справа № 136/1015/17
провадження № 61-18652св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Петришина Ірина Анатоліївна,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Липовецька районна державна адміністрація, Турбівська селищна рада Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Петришина Ірина Анатоліївна, на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 липня 2021 року у складі судді Олексієнка О. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) про визнання права на земельну частку (пай).
Позовну заяву мотивовано тим, що 01 лютого 1988 року його прийнято на роботу в Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Чапаєва
с. Нова Прилука Липовецького району Вінницької області (далі -
КСП ім. Чапаєва), а в 1989 році у члени цього КСП.
Зазначав, що 21 грудня 1995 року було видано державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Чапаєва на підставі 3 сесії 22 скликання Новоприлуцької сільської ради народних депутатів від 30 травня 1995 року.
Згідно з розпорядженням від 23 червня 1997 року № 165 Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області були видані сертифікати на право на земельну частку (пай).
В період розпаювання земель господарства відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720, його помилково не було включено до списку - додатку до державного акта КСП ім. Чапаєва.
Відповідно до відповіді, отриманої у відділі Держгеокадастру
у Липовецькому районі Вінницької області, в списках осіб, які мають право на земельну частку (пай), він відсутній.
28 березня 2017 року він звернувся до відповідача з відповідною заявою.
В результаті чого йому надано відповідь від 27 квітня 2017 року із змісту якої роз`яснено, що наразі його право на земельну частку (пай) може бути відновлене в судовому порядку.
Зазначав, що в силу стану свого здоров`я він фактично був позбавлений фізичної та матеріальної можливості звернутися до суду.
Просив поновити строк звернення до суду.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд
визнати право власності на земельну часту (пай), як члена КСП ім. Чапаєва с. Нова Прилука Липовецького району Вінницької області, в розмірі земельної частки (пай) в умовах кадастрових гектарів станом на час розпаювання, а саме 3,15 га із не витребуваних земельних часток (паїв), віднесених нині до Староприлуцької об`єднаної територіальної громади,
за межами населених пунктів.
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2017 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Новоприлуцьку сільську раду Липовецького району (а.с. 36, т. 1).
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 10 листопада 2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Липовецьку районну державну адміністрацію Вінницької області (а.с. 44, т. 1).
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 07 березня 2018 року виключено з числа складу учасників справи третю особу -Новоприлуцьку сільську раду Липовецького району. Залучено до участі
у справі в якості співвідповідача Староприлуцьку сільську раду Липовецького району Вінницької області (а.с. 90, т. 1).
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 23 березня 2021 року замінено відповідача замість Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області на Турбівську селищну раду Вінницької області (а.с. 230, т. 1).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що КСП ім. Чапаєва с. Нова Прилука отримало державний акт на право колективної власності на землю, позивач на час передачі державного акта був членом КСП та його внесено
у додаткові списки осіб за 1999 рік, як особу, якій слід виділити земельну частку (пай) КСП ім. Чапаєва, а отже, позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані. Проте позивач дізнався про порушення свого права ще у
1997 році, до суду з позовом звернувся лише у 2017 року, пропустивши строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами
у справі, тому у позові слід відмовити. Поважних причин для поновлення строку звернення з позовом до суду позивачем не наведено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 липня
2021 року у даній справі залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2
є обґрунтованими, оскільки на час передачі державного акта він був членом КСП та його внесено у додаткові списки осіб за 1999 рік, як особу, якій слід виділити земельну частку (пай) КСП ім. Чапаєва, а отже, позивач мав право на отримання земельної частки (паю) із земель КСП ім. Чапаєва с. Нова Прилука. Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Право на позов у позивача виникло ще у 1997 році, а тому звернувшись з цим позовом до суду лише у 2017 року, позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного прав та інтересу. Оскільки право на позов у позивача виникло ще
у 1997 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею
71 ЦК УРСР 1963 року, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що 14 грудня 2017 року Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області та 21 лютого 2021 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області було подано заяви про застосування строків позовної давності.
При цьому, позивачем не наведено обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду із позовом, оскільки не підтверджені позивачем належними доказами, які б свідчили про їх поважність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року до Верховного Суду через систему "Електронний суд", адвокат Петришина І. А., яка діє в інтересах ОСОБА_2, подала касаційну скаргу, в якій, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що вже після подачі позову встановлено про наявність додаткових списків осіб за 1999 рік, де вказано прізвище позивача, як особі, якій слід виділити земельну частку (пай) КСП
ім. Чапаєва. Перелік осіб відображено в протоколі № 2 загальних зборів членів КСП ім. Чапаєва с. Нова Прилука від 29 грудня 1999 року, про які він дізнався лише 23 жовтня 2017 року коли звернувся до архівного відділу для поновлення копій протоколів про вступ у члени КСП, що підтверджується датою та номером завірених копій начальником архівного відділу.
Вказує, що фактично право на земельну частку (пай) існує для позивача протягом тривалого часу та є непорушним і водночас підлягає судовому захисту без обмеження строком позовної давності.
Зазначає, що строк позовної давності застосовуватися не може, адже право на земельну частку (пай), як члена КСП, наявне та фактично існує,
і юридично врегулювати в позасудовому порядку не можна.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судові рішення підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Зазначає, що згідно з Указами Президента Україну від 10 листопада
1994 року № 666/94 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", від 08 серпня
1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих
у колективну власність сільськогосподарським підприємствам
і організаціям" паювання земель проходило в терміни з 1996 року до
2000 рік. Як слідує з матеріалів позовної заяви державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Чапаєва с. Нова Прилука отримало 21 грудня 1995 року.Тобто ОСОБА_2 з 1995 року міг і повинен був довідатись про можливе порушення своїх прав на земельну частку (пай), однак лише в 2017 році позивач подав позов до суду про визнання права на земельну часту (пай). Враховуючи викладене, ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат
Петришина І. А.,в інтерес задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08 серпня 1995 року № 720/95 (далі - Порядок паювання земель) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали
в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня
1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства
у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 23 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, 1990 року) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають
у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі
у колективну власність.
Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
Судами встановлено, що відповідно до державного акта на право колективної власності на землю КСП ім. Чапаєва с. Нова Прилука Липовецького району Вінницької області від 21 грудня 1995 року на підставі 3 сесії 22 скликання Новоприлуцької сільської Ради народних депутатів
від 30 травня 1995 року та згідно з розпорядженням від 23 червня 1997 року № 165 Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області видані сертифікати на право на земельну частку (пай).
Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 був виключений
з членів КСП ім. Чапаєва.
Відповідно до протоколу № 2 загальних зборів членів КСП ім. Чапаєва
с. Нова Прилука позивача було внесено у додаткові списки осіб за 1999 рік, як особу, якій слід виділити земельну частку (пай) КСП ім. Чапаєва.
Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 квітня
2017 року № 3-5607/0-2476/6-17 позивач не набув права на земельну частку (пай) у встановленому законом порядку (а.с. 13).
Ураховуючи зазначене, позивач мав право на отримання земельної частки (паю) із земель КСП ім. Чапаєва, яка становила 3,15 умовних кадастрових гектарів.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.
Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК Української РСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.