Постанова
Іменем України
30 березня 2022 року
м. Київ
справа № 458/1176/20
провадження № 61-15907св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасник справи:
заявник - ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Миньо Микола Миколайович,
заінтересована особа - Самбірський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Миньо Микола Миколайович, на ухвалу Турківського районного суду Львівської області від 28 грудня 2020 року у складі судді Коліщук З. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 липня 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., у справі за заявою ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Миньо Микола Миколайович, про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Самбірський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів),
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Миньо М. М., звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Самбірський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів).
Заяву мотивовано тим, що її прабаба ОСОБА_2 за національністю була полькою, оскільки в метричній книзі римо-католицької парафії с. Воютичі Самбірського повіту Львівського воєводства виявлено запис про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, хрещеної у с. Воютичі, римо-католицького віросповідання.
Також її баба ОСОБА_4 була хрещена в римо-католицькій церкві, з дитинства виховувалася відповідно до польських національних традицій, в родині було прийнято святкувати польські свята та сповідувати римо-католицьку віру, заохочувалося шанобливе ставлення до польської культури. Отже, ОСОБА_4 виховувалася як полька, однак у часи тоталітарного радянського режиму її батьки не могли вимагати зазначення національної приналежності у відповідних документах з огляду на небезпеку репресій. Крім того, її батько був українцем, а отже, і національність дитини не могла бути вказана іншою, оскільки імперативно визначалася за національністю батька, а не за вибором батьків дитини. ОСОБА_1 зазначає, що встановити приналежність ОСОБА_4 до польської національності в іншому порядку, ніж судовому, є неможливим, у зв`язку з її смертю та відсутністю у її свідоцтві про народження запису про національність батьків, а також відсутністю правового механізму для внесення в позасудовому порядку інформації про її національність до актового запису про народження. Встановлення факту належності ОСОБА_4 до польської національності та внесення відповідних змін щодо національності до даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян є їй необхідним для реалізації своїх особистих прав та отримання можливості користуватися окремими пільгами і гарантіями, наданими Республікою Польща, на території якої вона проживає разом зі своїм малолітнім сином, зокрема, отримання нею карти поляка. Це наддасть їй право на працевлаштування в Республіці Польща на рівні з її громадянами, тобто без обов`язку отримання дозволу на працевлаштування, рівні права на ведення підприємницької діяльності, навчання у вищих навчальних закладах, отримання медичної допомоги та соціального забезпечення.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт неправильності (неповноти) запису про національність ОСОБА_4 в актовому записі про народження ОСОБА_5 від 21 вересня 1967 року № 52, зробленого Самбірським районним бюро записів актів громадського стану Львівської області;
- зобов`язати Самбірський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) внести зміни в актовий запис від 21 вересня 1967 року № 52 щодо ОСОБА_5 - у графі національність матері: ОСОБА_6, з "українка" змінити на "полька";
- встановити факт неправильності (неповноти) запису про національність ОСОБА_7 в актовому записі про народження ОСОБА_7 від 09 вересня 1939 року № 47, зробленого Самбірським районним бюро записів актів громадського стану Львівської області;
- зобов`язати Самбірський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) внести зміни в актовий запис від 09 вересня 1939 року № 47 щодо ОСОБА_7 - у графі національність матері: ОСОБА_8, зазначити "полька".
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 28 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 липня 2021 року, у відкритті провадження за заявою представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Миньо М. М., про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статі 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку факту належності особи до певної національності.
Національність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільного обрання чи відновлення національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
При цьому суди зіслалися на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17, від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18 та від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Миньо М. М., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Турківського районного суду Львівської області від 28 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 липня 2021 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження ухвали Турківського районного суду Львівської області від 28 грудня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 липня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, обґрунтовуючи це необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18 (К/9901/5276/19) (провадження № 11-381апп19), від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18 (провадження № 14-215цс19) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і запереченням ОСОБА_1, неправильно встановили фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року поновлено ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Миньо М. М., строк на касаційне оскарження ухвали Турківського районного суду Львівської області від 28 грудня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 липня 2021 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Миньо М. М., на ухвалу Турківського районного суду Львівської області від 28 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 липня 2021 року і витребувано із Турківського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 458/1176/20.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Миньо М. М., не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.